Mar. 18th, 2013

fish_ua: (Default)
Відсвяткували день народження літклубу. чесно сказати, давно не видавалося у нас настільки паскудних іменин.
Я не була готова приділяти багато часу організації, вигадуванню ігор, як ми це колись робили, але вже пиріг би сякий-такий спекла, тож запропонувала облаштуватися, як завжди, у мене на хаті. Але народ шось знову мутив, комусь було незручно в неділю... Зрештою Іра всіх підбила святкувати в якомусь клубі, що типу занедорого надає приміщення і чайничок отаким компаніям, як ми. Зветься воно "Щелезуб". Приходити можна зі своїми ніштяками і сидіти, скільки влізе.
Ми вирішили, що вона має на увазі оту нині модну фішку - антикафе. Власне, ніхто проти не був.
Проблеми почалися, коли всі зібралися. Іра подзвонила і сказала, що спізниться, бо має інші справи. Це можна було би зрозуміти, якби не траплялося з рівно тією самою регулярністю, як і сама поява Іри. З її слів ми мали піти в той клуб і бавитися собі, а вона потім прийде. От тільки ніхто, крім неї, не знав, де це.
Але хіба то проблема? Анна запропонувала плюнути на клуб і піти до неї в офіс. Там зара нікого, є чай, кава, штопор і всі необхідні речі. Ми купили їдло та вино і зібралися їхати, але Іра стала намертво і всяко почала нас по телефону переконувати таки її зачекати. Мовляв, ми її підставляємо, вона ж домовилася!
Будо холодно, настрій був підіпсований. Почекали ще хвилин 20, нарешті, Іра таки прийшла. Тут почався новий цирк, бо Настя Сибірська кинулася обіймати Іру і плакатися їй, як ми, гади, на неї гнали. Я сказала, що мене зараз знудить рожевими соплями.
Ще хвилин 10 суперечок, чи їхати до Анни, де є штопор, чи іти в клуб, де не факт, шо є штопор. Зрештою, перемогли замерзлі, а Іра, що буває вкрай рідко, визнала провину і сказала, що, коли таке вже, сама принесе усе, чого не вистачатиме.
Пішли в клуб.
Щелезуб виявився маленькою кімнаткою, в кутку столик, достатній для компанії, стільців теж вистачило всім - акурат для десяти осіб. Ще там була тахта, яка, на щастя, не пригодилася для сидіння, бо досить низенька як на стіл. В іншому кутку був кабінет кравчині.
Нас зустріла дівчинка з барвистими кісками, відрекомендувалася, сказала, що нам тут ніхто не заважатиме і запропонувала повісити куртки на вішак. Те ми і зробили. Стали з"ясовувати, що тут є, а чого нема. Нам у розпорядження дістався пристойний чайник, пара десятків одноразових погарків, кілька добряче брудних чашок, кілька запилюжених паперових серветок і дуже, дуже стрьомний ніж. Можливо навіть заготовка для ножа, над якою марудився якийсь недосвідчений реконструктор, а коли в нього ніц не вийшло, зо зла гатив ним, по чому попало. Річ була тупа і теж брудна. Згодом знайшовся ніж №2, цей уже був пристойний. І Штопор на диво був.
Іру послали купувати чай, каву і погарі. Тут дівчинка з кісками втрутилася і сказала, що з Ірою має піти якийсь хлопець. А то ж, блін, не по-джентльменськи. Я трохи офігіла від такого підходу. Чому вона втручається? В яких ми взагалі тут умовах? Ми в гостях і маємо зважати на цю людину, як на господиню? Чи ми купуємо послугу все-таки і маємо право на святий спокій від повчань персоналу?
Дівчинки цієї взагалі було забагато. Щойно Іра пішла, вона стала посерд кімнати, завимагала уваги і сказала, що хоче розповісти нам, що це взагалі за заклад і чим вони займаються. Мене на той момент це уже добряче харило, тож я чемно поцікавилася:
- А це обов"язково?
- Нет, ну если вы не интересуетесь молодежной жизнью города, вы, поэты... если вам все равно... тогда, конечно, я могу ничего не рассказывать! - видала дівчинка нову порцію повчань, і стала чекати, коли ж ми розкаємося і зацікавлено попросимо її продовжувати. Але ми мовчали. Вона ще пару разів перепитала, чи точно нам нецікаво. Ми підтвердили. Після цього дівчинка вмостилася у нас за спинами на тій тахті і вшпинилася у свій ноут.
Ненадовго, правда... вона ще не раз стояла над душею. Радила, як нам нарізати фрукти. Прочитала монолог на тему української - "Я заметила (!), вы тут украиноязычные, так я украинского не понимаю, так что если я сразу не отвечу на что-нибудь..."
Замовкни, дівчинко, замовкни і заспокойся, ніхто тебе ні про що не питатиме, всі й так тільки й мріють, коли ти нарешті даси нам спокій, - приблизно таке думала я. І не одна я, гадаю.
Щойно дівчинка вшилася в туалет, Сана не втерпіла, подзвонила Ірі і сказала їй щось люб"язне, судячи з усього, бо Іра огризнулася, мовляв, вона старалася, організовувала, а ми мали би бути вдячні... Отаке. Ми вдячні. Варто було їй сказати, що вона подбала не про нас, а про те, щоб якась її стрьомна приятелька заробила зайві 50 гривень?
Саме святкування затрималося аж на 2 години і було коротке, бо частина народу були обмежені в часі. Всі були, як завжди, жовчні і насмішкуваті. Може трохи дужче, ніж зазвичай. Настя Сибірська розливалася в компліментах своїй психіатрессі. Анна вкотре переконувала дружити зі спілкою письменників і геть не чула нашого "на-фі-га нам це???" Новий фаворит Барліга з Саною на ім"я Женя фотографував, бавився видошукачем і поводився на диво пристойно. Стрьомна дівчинка Таня спізнилася і на диво теж поводилася пристойно. А позаду німим докором стовбичила на своїй тахті господиня. Мовчки, слава Богу, тепер уже мовчки, і можна було уявити, ніби її там нема.

April 2014

S M T W T F S
  123 45
6 7 8 910 1112
1314 1516171819
20212223242526
27282930   

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 04:55 am
Powered by Dreamwidth Studios