fish_ua: (Default)
[personal profile] fish_ua
Тривала субота. Батьки ще зранку звалили до тітки в гості. Тож Назар тішився нагодою побайдикувати і читав новий шпигунський роман. Раптом хлопець бічним зором вловив якесь ворушіння. Він ще не до кінця випірнув із похмурої атмосфери книжки, тож на кухню ішов з почуттям геть непристойної для дванадцятирічного пацана тривоги.
На кухні нікого не було.
Назар повернувся до кімнати, проте двері лишив прочиненими. Розгорнув книжку і трохи почекав.
Знову!
Назар метнувся до кухні і встиг помітити тінь, яка майнула за витяжку плити. Він узяв швабру і потикав туди. Нічого...
- Алло! - гукнув він. - Вилазь!
Тиша.
- Вилазь, бо як дам!
Тиша.
- Вилазь! Ковбасою пригощу, чесно!
Назар дістав шинку. Відрізав шматочок.
Коли він підняв очі від ножа, навпроти нього на стільці сидів гладкий димчастий кіт. Кіт кігтиком підтяг кружальце і заходився їсти.
Але ж і вигляд був у кота! Як у кіно: дроти, антени, на шиї мікрофон і щось схоже на маленьке радіо.
Кіт доїв ковбасу і сказав:
- Шинка «Ласенька» м’ясокомбінату «Ласо-м’ясо», чи не так?
Назар глянув на обгортку і промовив:
- Угу, вона. А як?..
- Дозвольте відрекомендуватися! - перебив кіт, - Я – Сірий, агент мур-мур-сім. Професійний промисловий шпигун, спеціалізуюся на ковбасах і копченій рибі. Ти, хлопче, мало не викрив мене, тож я вирішив піти на контакт і спробувати домовитися. Сам розумієш, коли таємного агента помічають, у нього тільки два виходи: або відстрілюватися, або спробувати домовитися. Я волію друге.
Назар теж волів друге.
- Тим паче, провина у тому, що ти запідозрив мою присутність, таки на мені. Точніше, на тих бовдурах, що закинули мене не на той балкон. Гадаю, моя мета живе он там.
Кіт тріпнув вухом на стіну з шафками.
- Там Власенки живуть, знаю! - сказав Назар.
- Еге ж, шеф-кухар «Ласо-м’яса» Сергій Демидович Власенко, 42 роки. Саме на нього я і полюю. Є підозра, що він ковбасний диверсант!
Назар гигикнув.
- А що не так? Ковбаса як ковбаса.
- Пшш - засичав Сірий, - це вам, людям, ковбаса як ковбаса. А коти мають витончений смак. І як фахівець, можу засвідчити: ця ковбаса жахлива, нікчемна і безталанна. Злочин проти ковбаси!
- А з’їв до крихти! - підколов Назар.
- А ти гадав, робота суперагента легка?
Назар хмикнув.
- Коротше. Мені потрібна територія для спостережень.
- Що?! Е, ні, мама проти котів.
Кіт мовчки потягся і почав вилизувати задню лапу.
- Слухай, я нікому про тебе не скажу. Давай, я випущу тебе у коридор, іди собі, шпигуй…
Кіт заходився біля другої лапи.
- Ну добре-добре. Кажи тоді сам, чого ти хочеш.
…Коли Назар висаджував кота на суміжний балкон, він не був певен, чи не чинить якоїсь дурниці. Але зрештою, це ж усього лише кіт?
- Ну що? – спитав Назар, коли кіт повернувся.
- Ковбасу не дістав, не було її там.
- Ти що, красти лазив?!
- Я мусив поцупити експериментальні зразки! – Ти ж не думаєш, що ковбасник тримає їх на роботі? Надто цінний матеріал! Ех, де ж він їх ховає?
Кіт замислився.
- Ідея! Ти зателефонуєш і скажеш, що його розробки під загрозою.
- Нізащо!
- Волієш не попереджати бідолаху? – примружився кіт. Назар зітхнув і пішов дзвонити.
Коли він повернувся, таємний агент стояв споряджений, у в темних окулярах, що їх Назар одягав на морі, коли був іще зовсім малим, та ще й із його-таки фотоапаратом на шиї.
- Фотік лиши! Розіб’єш! - обурився Назар.
- Ой, - муркнув кіт, - не розіб’ю, не бійсь, я ж не якесь криворуке людське дитятко! А ти тримай рацію, я викличу, коли знадобишся.
Назар втулив у вухо навушник, і скоро вони вже сиділи у кущах бузку.
- Після твого дзвінка він точно піде у свою секретну ковбасну лабораторію! - пояснював кіт, - Ану підсади!
Назар допоміг агентові вилізти на дерево, а сам принишк у кущах. Він сумнівався, що сусід вийде, адже на його повідомлення він лиш засміявся: «Хто це там жартує?»
Але він таки вийшов. І попрямував у бік… супермаркету.
- Та він просто магазин чимчикує! – буркнув Назар. І змовк, бо побачив, як сусіда несподівано сполотнів. Водночас вгорі щось клацнуло.
- В магазин, так я й повірив, - мстиво сказав кіт, - точно побіг ковбасу рятувати. Я за ним, а ти пильнуй, коли я вийду на зв’язок.
І кіт зник.
Кухар Власенко справді почувався препогано. Щойно йому примарився на дереві кіт. Кіт у темних окулярах! І цей кіт його сфотографував!!!
- Нерви, все нерви, - мурмотів кухар.
У супермаркеті трохи відпустило. Він купив хліб, олію, а ще відерце фісташкового морозива, яке так любив. Повертаючись, зиркнув на липу. Кота не було, і кухар втішився, але раптом відчув спалах світла і встиг помітити хвіст, що зник за водостоком. Кухар осів на лаву і почав неуважно їсти морозиво.
З горішнього балкону визирнула Власенкова і, побачивши чоловіка, скрушно похитала головою. Було-було, а такого ще не було.
Кухар спорожнив відерце і пішов до смітника, викинути. Та черговий спалах змусив його тікати. Серце стугоніло, скрізь увижалися коти. Навіть у ліфті ковбасник кілька разів рвучко озирнувся.
Вдома він замкнув двері і впав у крісло.
- Тату, ти відро морозива без мене з’їв? - почув він з одного боку.
- Леле, Сергієчку, що з тобою? - почув з іншого.
- Кіт ловив мене, та не впіймав, - видихнув кухар. І заплющив очі.

Назар бачив, як у двір заїхала швидка, і від почуття провини йому замлоїло. Тільки безсовісний кіт не журився. Він стрибнув на шафку і притулив до стіни якусь зі своїх шпигунських штукенцій. Стало чути голоси.
- Пане лікарю, я... здурів. Усе. В’яжіть мене до божевільні.
- Вам вчуваються голоси? Хтось переслідує? – запитав, певно, лікар.
У відповідь почувся гіркий стогін.
- Це просто перевтома, гадаю, - вчувся голос дружини.
- Перевтома? А де Ваш чоловік працює? - поцікавився лікар.
- Тато - головний кухар! Він робить ковбасу Ласо-м’ясо! - з гордістю сказав дитячий голос. Кіт скорчив міну.
- Ми пишаємося ним! - додала Власенкова, - але він так втомлюється...
- Я би так не втомлювався, - гірко сказав кухар, - але якби ви знали правду... ні, я не можу розчаровувати свою сім’ю.
- Невисказані таємниці породжують монстрів, - мовив лікар, - тож краще скажіть. Вам полегшає.
- Я... я... я не люблю ковбасу.
- Любий!..
- Я ніколи не любив ковбасу. Я вірив, що покращу її смак, якщо додам трохи ваніліну, какао і кокосової стружки… Але мені забороняють! Мовляв, це ж не морозиво!
- То чому б Вам не робити замість ковбаси морозиво? - тут лікар обережно забрав у пацієнта порожнє відерце, хоча Назар із котом, звісно, не могли цього бачити. – Не знаю, як Ви, але я вважаю, що місцеве морозиво могло би бути й кращим. То й не дивно, кажуть, їхній шеф-кухар не їсть солодкого, хоча щодня купує шинку.
- Ох! Морозиво! – ніжно промовив кухар, - я… я неодмінно, я просто завтра!..
- Тільки не завтра! Мінімум на тиждень я мушу Вас посадити на лікарняний. Спочинете вдома – і, можливо, Вам припинять ввижатися коти. А якщо не припинять - ось мій номер.
- Припинять! - сказав Назар, свердлячи кота поглядом.
- Якщо він скористається порадами лікаря, - то звісно! - погодився кіт. - Для одужання дуже важливо чітко виконувати настанови лікаря.

Минуло два місяці. Всі якось помітили, що місцеве морозиво стало значно смачнішим. Ковбаса, щоправда, стала ще гіршою. Дивно, але факт.
А кіт, уявіть собі, продовжував мешкати у Назара. І мама нічого не сказала. Може тому, що саме цей кіт мав рацію і вмів по-шпигунському переховуватися?
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

April 2014

S M T W T F S
  123 45
6 7 8 910 1112
1314 1516171819
20212223242526
27282930   

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 08:13 am
Powered by Dreamwidth Studios