fish_ua: (Default)
сьогодні мала привід шкодувати, що не фотографую. якимсь робом в нашу лабораторію пролізла ящірка. Хтіла б я знати, кудою! Ну ок, напівпідвальне приміщення, врівень із землею, але моє вікно давно вже не відчиняється, а ящірка була саме на моєму столі. Сиділа, завмерши, на штепселі від монітора і блимала на мене своєю напівпрозорою повікою.
Зовсім маленька, молода. Спіймати її було несклдно: зі столу вона злізати боялася, забігла за сканер, там я прикрила відступ і схопила її. Хвіст не постраждав, єслішо, я в дитинстві здобула непоганий досвід в цій справі.
Винесла на вулицю, до клумби з камінням і степовими травами.

Обожнюю тримати ящірку в руках. Вони такі шершаві, дряпаються тонесенькими кігтиками на тонесеньких пальчиках, ну такі... насолодилася відчуттям - тоді пустила.
fish_ua: (Default)
Марта знайшла білокрилого горобця і зафотала!!!!
http://martinkadp.livejournal.com/616250.html
fish_ua: (Default)
Вчора, їдучи додому з Маяковського побачила якогось не зовсім звичного вигляду горобця. Довелося трохи напружити втомлений мозок, щоб зрозуміти, ЩО було не так.
У горобця були білі крила.
Не альбінос, абсолютно нормального забарвлення мишасто-коричнево-чорноплямий горобець, от тільки махові пера на крильцях сніжно-білого, дуже чистого й ошатного кольору. Поки він собі стрибає, склавши крильця, то й не добереш. Зате коли він злітає або починає чистити пір"ячко - дуже впадає в око, такий гарний, як школярочка.
Решта горобців попри наші дрімучо-орнітологічні уявлення ставилися до білокрилого цілком політкоректно.
fish_ua: (Default)
вивільга - одна з найкрасивіших пташок у наших широтах. Вчора спостерігала за гульками парочки. почула їхній характерний посвист, пішла на город. спочатку побачила дятла. жирного такого дятла. а потім і їх. Стрибали на нижніх гілках в усій красі. шкода, Марта якраз в місті була, не було кому зазняти.
Самець яскравожовтий з чорними крилами і чорним доміно. Самичка така ж жовта з крилами гарного темно-оливкового відтінку.
fish_ua: (Default)
Бувають моменти, коли відчуваєш: увесь світ - для тебе.

Вчора виходжу з дому, а всі поверхні - будинок дерева, паркан - вкриті пухнастим сніжком, повністю, як інеєм. Дуже-дуже гарно. Але особливо я здивувалася, коли вийшла з дому. Всієї цієї краси вистачило рівнісінько на мій двір і територію, яку можна бачити не виходячи з двору. Кілька дерев біля двору і одне через дорогу. І все! Решта території - звичайнісінька розлляпана каша зі снігу і ніякого інею.
Тільки для мене)
Приємно.
fish_ua: (Default)
В електричці навпроти мене сидять три тітки. Дві між собою знайомі і жваво триндять, спочатку про серіали, потім про "нашу молодьож". Кілька хвилин у всіх барвах описують, як гидко "молодьож" плюхає сємочки. В цей час у їхньої сусідчине обличчя прояснюється, мовляв: "До речі!", вона витягає з торби пакеитик насіння і починає задумливо гризти.
Дві інші - ноль уваги, продовжують про молодьож із сємками.
fish_ua: (Default)
на Махнофесті, коли ми з хмельничанами сиділи собі біля намету, співали, до нас підійшов чувак. Попросив закурити. І сказав, що він - Артур. Але не Той Артур. Інший. Звичайний.
І я подумала: музика дограє, сяде сонце і до кожного прийде свій Артур.
fish_ua: (Default)
Російський сегмент ЖЖ дуріє з приводу бану на Лєбєдєва(для мене найбільша втіха у тому, що чувак, котрий його здав, колись працював у нашій лабораторії), український - з приводу самознищення Фофудьї.
А я вчора бачила чергового ангела.
Цього разу ангел виявився негарною, з підпухлим обличчям жінкою років під сорок. Жінка їхала у трамваї, мала на собі сарафанчик сантиметрів п"ятдесят у довжину, чорний з білими горохами і куценьким мереживком. Груди популярної форми "кабачок", тривають і тривають, але закінчуються саме там, де їхній краєчок декольте все-таки ховає, натомість з іншого боку в певні моменти таки було помітно, що пані не носить спідньої білизни.
Жахливо? Однак, всяку королеву робить свита. Жінка їхала не сама, а з чоловіком, що тримав на руках дворічного сина. І хай собі люди хоч що думають, їм їхня мама дуже подобалася, саме отака, яка була.
fish_ua: (Default)
Їхали маршруткою. Я ділилася планами, як полізу на стріху і зберу груші. Раптом літня жінка, що стояла поряд, вибачилася за втручання і запитала, чи я знаю, що то є стріха. Ні, спочатку задала кілька запитань, звідки я - то так чемно вважається в селі, спершу запитати, чия ти. А потім - про стріху. І розповіла, що стріха - то не весь дах, а дашок - те, що нависає над краєм будинку. Додала, що занепокоїлася - а раптом я вчителка або журналістка і десь далі людям неправильно скажу?
От. Не знала того.
Надзвичайно приємна пані.
fish_ua: (Default)
Їхала в автобусі, навпроти сиділа дівчинка-готка років шістнадцяти. Постійно ловила на собі її погляд. Дивно, я ж у зеленому була. Себто, як "свою людину" вона не могла б мене зідентифікувати.

Я могла б сказати, що вже переросла "ці субкультури". Але ця часто використовувана трохи старшими дітьми фраза мені не подобається, в ній щось зверхнє. А всі ці заморочки - шпильки на одязі, типу-школярські штані з навмисними підпалинами від праски на дупі, саморобні значки і фєньки виконували в певний період мого життя дуже важливу функцію, без них я не була би така, як зараз.
В якийсь період ти починаєш відчувати людство як сіру масу і себе як кольоровий човник у ній. Ти страшенно самотній. Більшість твого оточення, яке ти з дитинства не вибирав собі сам, а приймав як є, раптом стає справжнім символом сірої маси, всі ці дівчатка, які сидять на чиїхось колінах, лузають насіння, слухають якусь страшну музику, їй богу, краще б вони продовжували гратися в резиночки - тоді в них принаймні щось цікаве було.
Настає час шукати своїх, і ти вивішуєш на себе якісь із можливих ідентифікаторів: готські, панківські, хіпозні, реперські, креативні, постмодерні, сатанистьські, сисадмінські, які всі мали б дорівнювати одному написові на лобі: "я - не сіра маса".
Це дуже важливо, за ними тебе мають впізнати.
Коли маса кольорових навколо тебе починає якщо не переважати, то принаймні затуляти від очей "сіру масу", коли починаєш сумніватися в наявності такої взагалі, ти можеш дозволити собі вдягатися як завгодно. Навички носіння на лобі напису "я - не сіра маса" зберігаються на все життя.
fish_ua: (Default)
Бачила янгола. Худенький хлопчик років 14, великі очі, ніжна шкіра, на ньому шкірянка на розмір чи два більша, ніж треба. На руці від зап"ястка до ліктя бовтається величезний шипований шкіряний напульсник, наче знятий з якогось байкера, викоханого на великій кількості пива і м`яса. Як трофей ;-)
"Правильно" - згадала і намацала кнопку Play в кишені.
Page generated Jul. 22nd, 2017 04:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios