fish_ua: (Default)
шото меланхолія напала. думається: нада робить щось гініальне, от просто зараз, час іде, а ти сидиш... ну бо ж пофіг, чи отримаєш свій кайф від збирання каміння, якщо кайф від розкидання каміння - гарантований. І так його хочеться...
і така гарячкова ця думка: ну, давай! - що в голову взагалі нічо не лізе.
Вкотре рилася в пошуках чогось виняткового в чеській дитячій літературі. і вкотре ні на чому не зупинилася. автори, які викликали зацікавлення, ніде не кидають бодай уривків своїх віршиків - все-таки бо Європа, повага до авторських прав і всяке таке... От Pavel Šrut викликав у мене зацікавлення. Знайшла статтю, де слово nonsens трапляється разів сорок, шукала кожне ім"я - і ні на чому не спіткнулася.

Тепер справді шкодую, що не поїхала в Кабінет на ту презентацію. Думала: ну нічого, послухаю аудіоверсію і однаково знатиму, що там було - майже як сама побувала. А дзуськи, саме цю зустріч викинули включно з анонсом, так, ніби нічо подібного й не було. Як назло! І я ж так і не взнаю, чому. Може, там слухачів взагалі не було? Чи якась накладка сталася? За словами модераторки нічого такого, але ж саме їх і викинули.

ну, життя, підхоплюй, я вже кілька днів сплю!
fish_ua: (Default)
Була у мами в селі. Поновила в пам"яті те, що всього 15 років тому було звичною частиною життя.
Нарікання. Бідкання. Скиглення.
Не тому, що погано. Радше така суспільна звичка. Так прийнято. Стоїть жінка і примовляє: ну й погода... ужас! У-жас!
А навколо - вологий ранок, трохи вітряно, трохи хмарно, зовсім не холодно, дощу нема, хоча зранку бризкав. Сказати б, що вона за стіжною красою сумує - так ні ж! Бо продовжує: а буде ж іще хуже, як в кінці зими позаносе, будем мерзнути...
В маршрутці так само. Це схоже на якусь пісню-плач, слова і розбивку по голосах якої знають усі, знайомі й незнайомі. Одна заспівує, інші вступають строго в потрібний момент:
- А ціни? Було-було, ну такого ще не було
- А лікарства? І ще ж скіки їх підробляють!
- Ужас, ужас.
- А діти учаться. Куди вони учаться, кому вони нужні? Роботи нема...
- А чули, шо той Азаров сказав?..
- Було-було, ну такого ще не було...

Коли читаєш це очима, спливає в уяві якесь суцільне народне горе. Але насправді то звучить настільки мирно, погідно... звично.

- Придумали оту демократію... Нада їм було вибирати когось. Всі вони однакові. При комуністах не вибирали і харашо жили. Яка аптека була! А сільхозтєхніка яка, ви ж помните? Больніцу на три етажа вистроїли - все розікрали і всьо. І нема больніци в селі.

ага. а хто крав? може, приїхали із Києва демократи і всьо розікрали?
fish_ua: (Default)
всі заплановані кансєрви зроблено. якщо щось і робитиму - то це вже буде план-максимум.
Неміряна кількість баклажанів. Лечо. Томат. Слива-угорка. Всеее... хух.

Завтра їду до мамці. Повернуся 11, а тоді нарешті на Форум.
Нереальне щастя!

За останні роки кількість фестивалів звелася до мінімуму тих, на яких справді цілодобово почуваєшся щасливим, а не втомленим. Цього року аж два відмінусувалися з цього списку. А в списку було три.

В мінус пішла Країна Мрій. Звичайно, це погода так попсувала враження цього року, але по суті... уже й торік відчуття втоми було сильнішим за інтерес до того, що відбувалося навколо.

В мінус пішли Семінари творчої молоді в Ірпені. Хоча мені досі в животі тенькає, коли я це вимовляю. Адже за рівнем щастя це явище впевнено ходило в лідерах рік за роком. Я писала ті тези попри свій явно вже немолодіжний статус, глибоко ховаючи почуття провини. Розуміла, що я вже надто доросла, щоб просто "отримувати", що я вже маю "віддавати", бути серед організаторів, бавити інших. Але всі спроби бути корисною, запропонувати свої вміння, якось так і пішли в нікуди. Я ні до чого не пригодилася, і вже цього року постійно відчувала, що та країна мене витискає, виводить лагідно за руку на марґінес себе самої.

Шкода, що цього вже не можна виправити.


Ну і от лишився Форум. Як би він не плутав власні карти, який би не стояв там розгардіяш, в якому би статусі я там не була - МРПшника, письменника чи тупо відвідувача, там однаково добре. Цікаво. Комфортно.

Відчуває брак ще одного, хоча б одного такого ж бажаного заходу на рік. Практично так само кайфово було на Срібній підкові та Сліва-фесті. Перша, на жаль, так і є нерегулярна, а от Сліва-фест... гарно, якби він знову був.

А загалом уже рік таке відчуття, що взагалі радість отих фестивалів - це нам ненадовго, кожен може виявитися останнім. Мабуть, тому я і цього року наважилася поїхати на той-таки Ірпінь, Країну Мрій і взагалі.
fish_ua: (Default)
за цей рік я зробила про себе відкриття. дуже несподіване як для мого віку. це ж треба було жити настільки самозаглибленою, щоб не помічати того, що лишається на самій поверхні.
але таке... ні з ким про то не поговориш.

так. сьогодні я слухала музику. погана дівчинка, погана.
fish_ua: (Default)
Я схильна до самокопання.
На жаль, у буквальному розумінні. Коли пальці, скануючи шкіру, знаходять десь нерівність - шрамик якийсь абощо - вони відразу випускають кігті. і - бац - чергова подряпина. до крові. йод - моя настільна книга.
це щось невротичне. але звідки? що я з себе намагаюся вишкрябати, кого знайти там, під шкірою? а може це я хочу бути ідеальною, як мармурова кулька у вакуумі?
fish_ua: (Default)
Я слабка.
відстежую всі суспільні новини і прогинаюся. мені страшно. так, наче ангел-охоронець, який за все життя не дав мені навіть пальця зламати, встав і пішов геть за довгою вервечкою таких самих. перестаю довіряти незнайомим людям. ніби борсаючись, все одно, і незнайомим пишу те, що думаю. в принципі, нічого крамольного в моїх думках-то й не було зроду, але сам процес!..
Як це лікувати?
fish_ua: (Default)
я не люблю музику за те, що вона вичищає якісь мої пробки на тих моїх ментальних дірах, де капсулами сидять емоції. Не завжди знаєш, який гній із тебе потече, коли якась мелодія зірве з тебе черговий струп.
і проминувши деякі подробиці, яких нікому знати не варто, зупинюся на останньому пункті роздумів, шляху до якого ви все одно нізащо не відновите: що його робити на новий рік? я хочу товариства. бажано в рамках свого міста. до вас чи до нас - байдуже.
fish_ua: (Default)
Коли мене не розуміють, я спочатку психую і думаю: блін, я така розумна, а вони такі дурні, як не крутися, ніяк їм не поясниш.
А потім потроху проявляється хід мислення опонента і я думаю: блін, яка я дурна! Вони не зрозуміли мене, бо на те є пара конкретних причин.
Сьогодні вранці я на першій стадії)) чекаю другої.
fish_ua: (Default)
А у вас багато людей, яких ви не любите?
Для моїх мені поки що вистачає пальців на руках. Трошки з запасом на майбутнє. Коли їх стане десятеро, я зроблю собі френч.
Я не знаю, що мені з ними робити, коли я з ними перетинаюся. Очі настирно повертаються до ненависного обличчя, яке вчинило мені колись маленьке-крихітне зло, це так, наче відколупуєш болячку з коліна. Я не підходжу. Обличчя дивиться на мене. Я бачу, що воно помітило мій погляд. Я бачу, що воно не може витлумачити його, але відчуває незручність, коли я на нього витріщаюся.
За останній місяць я поповнила колекцію. Новий експонат - журналіст та перекладач А. Бондар, колись один з улюблених поетів, і мені просто огида пальцями стікала, поки я набирала ті чотири слова.
Що він мені зробив такого? Та дрібничку. Кинув кілька зверхніх слівець, на які я не заслуговувала. З тих пір мені хочеться йому якось помститися. Завдати болю якимсь коментарем. І не раз, а доти, доки не переконаюся, що мені це вдалося. Бо по-справжньому вколоти словом можна тільки зблизька. Здалеку це дуже важко, майже неможливо.
Чи робитиму я це? Не знаю. Втім, як і завше в житті: якщо воно стане нудним і бідним на події - я стану мстивою і знайду час для всіх наймізерніших кривд, завданих мені колись. Якщо життя і далі буде повнокровним і цікавим - я забуду про нього досить скоро. І тільки може на якомусь Форумі незрозуміло чому витріщатимуся, і біс її зна, яку гидоту вона вкладає у той погляд.
fish_ua: (Default)
час від часу я думаю: е, Таню, а ти не нахаба?
fish_ua: (Default)
Цієї неділі сталася подія. Я спізнала в цьому житті дещо нове, те, про що знають всі, навіть значно молодші за мене дівчата й хлопці.
Я дізналася... )
fish_ua: (Default)
треба статтю переписати... а так влом - сили нема. Ледащо я.
Ще треба довести до ума три майже готові головоломки - зробити до них симпатичні картинки, бо каркас вже готовий.
треба казку написати нову, в голові вже є готова, у деталях продумана зав"язка.
страх як треба нарешті викласти шматок інформації на сайт. Горить!
Бажано відсканити трохи книжок поза Читанкою. Два обіцяні журналі Піонер, п"єси Бели Юнгера російською, теж обіцяла. І, нарешті, фантастичну книгу, теж російською, яка згодиться всім моїм жж-шним друзям, які мають дітей. Особливо в таких ситуаціях як минулорічний карантин, коли не уявляєш, чим ту дитину цікавим зайняти. От ця книга - прекрасно ілюстрована енциклопедія дитячих розваг. Ось тільки окремі розділи: "вода", "папір", "ігри на пальцях", "коробки", "пантоміма", "ляльковий театр", "ґудзики", "мотузки", "котушки", "комахи", "читання"...
Ледащо я...

зате Аничку догнала до 160-ї сторінки (всього 290)
fish_ua: (Default)
розмови про магію і екстрасенсів мене дуже напрягають. і даже бісять. але я грішна подвійними стандартами. часом бавлюся у гадання на книжках. Отак: береш першу-ліпшу книжку, відкриваєш навмання, тицяєш у рядок... Так Еміль Золя мені колись безпомилково напророчив роботу в універі.

Вчора задала просте запитання Корнелії Функе: це білепівнічнезвірятко у політиці - надовго? Корнелія відповіла: "Вогнерукий узяв ніж і перерізав мотузку".
Гм.

Вранці уточнила у Софії Андрухович: "На кого ж нам покладатися"?
Софія відповіла непевною фразою, в якій фігурував нєкій Ваня.
Гм.
І хто у нас з притомних Іванів на вєрхушці?
fish_ua: (Default)
кожен і кожен з тих, хто бере на себе сміливість (якщо не нахабство) вказувати і вирішувати, хто в цьому світі вартий співчуття багатьох людей, а хто не вартий.
це вам не належить, панове. ідіть на овочеву базу і важте буряки.
fish_ua: (Default)
блін... як до того травня вже дотягнути? я постійно втомлена, а найгірше - коли втомлена вже в понеділок. найнезначніший шматочок роботи приводить у пригнічений стан, все дратує, вигляд людей, які відпочивають, викликає затамовану класову ненависть.
вітаміни не пропонувати - грошей катма.
(якщо важко втриматися - просто принесіть мені апельсин)
fish_ua: (Default)
Приятелька порадила флешмоб. http://moja-zhizn.livejournal.com/192359.html
таких масштабних я ще не бачила

сьогоднішня тема:
те, від чого стає тоскно.Read more... )
fish_ua: (Default)
Минулого літа Юка Гаврилова підписала мене взяти участь у кастингу на написання казки про нічний горщик. КПерші уривки вийшли смішні, замовники сказали, що беруть мене. А трохи згодом вони знайшли когось кращого. Ну, так теж буває. Мені чесно заплатили за зроблену роботу. Юка ще щось намагалася просувати в цьому напрямку сама, без них. Але сьогодні я дізналася: вони таки випустили ту книжку! Картинки в ній дуже кльові, а текст я ще не читала.
http://community.livejournal.com/detskie_knigi/371159.html
Трохи сумно стало. Невдаха я якась із тими видавництвами, чесне слово. Колекціоную угоди)) таке от я обталапане.
Нічого. Спитаюся дозволу у Юки, а як дозволить, викладу казку тут - та й по всьому. Хоч ви поржете)))
fish_ua: (Default)
зневажаю людей, коли істерять чуть шо.

зневажаю тих, хто замість питання що робити все життя вирішує питання хто винен.

зневажаю людей, коли, потрапивши в прикру ситуацію, починають гризтися з тими, з ким логічніше було б об"єднуватися зубами наружу. Нічо не заважає. Кому ще невтямки, дорогенькі? Базові цінності у вас однакові. Незалежно від того, хто як проголосував. Цінності однакові, бовдури дорослі, повторюйте це собі, поки не втямите.
fish_ua: (Default)
Цими днями до мене, як до жирафи, надійшло розчарування Майданом.
Ніфіга ніхто з нас на тому Майдані не навчився.
І зовсім не показник те, що Майдан не зібрався скандувати про чиїсь там фальсифікації. Не було там чого збиратися.
Захищати треба ж насправді не політиків, а справедливість. Є якісь уявлення про хороше і погане - от ти і йдеш за ними.
А тут...
Ульяненка чморять всякі нацкомісії, а я сиджу дома.
З Сяйва вже вивозять книжки, а я навіть не почуваю за собою права закликати когось до активності. Тому що я сиджу вдома.

Єднатися так приємно...
Йожиков каже, що тим мають займатися якісь головніші люди.
Сергій Пантюк каже: "Сяйво - то неважливо, посварилися двоє - хай собі сваряться. А з тих, хто голосував проти всіх, народжується нова генерація..." Він старший, досвідченіший і розумніший. Але чи не вперше я не приймаю його на віру. Може й дарма. Все-таки, він старший, досвідченіший і так далі. Але коли він каже з оптимізмом, що з тих, хто голосував проти всіх, народжується якийсь новий кістяк, я думаю тільки про одне: єднатися - це приємно. Приємно - і більше ні-чо-го. От чому я не вірю у противсіхів. Ось чому я ніяк не заспокоюся.

Але я сиджу вдома. я матиму право щось вякати тільки якщо розкачаюся і знову стану такою, як раніше, коли запросто їхала на інший бік країни протестувати проки закриття Ляльки у Львові. Так. Там теж "двоє якісь посварилися". Чим стрьомніше мені буде, тим швидше я такою стану.

Юра

Feb. 16th, 2010 06:08 pm
fish_ua: (Default)
Давно не бавилася, то взяла флешмобчик від [livejournal.com profile] anna_amargo
(правила: мені дають ім"я, я пишу про нього всю-превсю правду і роздаю імена іншим.
[livejournal.com profile] anna_amargo дала мені ім"я Юрій.

Юріями я була оточена з дитинства. І дотепер мені не траплялося жодного поганого Юрія. А як і траплялися може, то мимохідь і швидко забулися. Тому писатиметься легко і приємно.
Отож, Юріями я була оточена з дитинства. Маминого наймолодшого брата звали Юрієм, і татового старшого брата звали Юрієм. Любила я обох і важко сказати, кого більше.

Перший звався Юра-маленький, він був підлітком і йому не влом було гратися зі мною. Він розповідав мені казку про Івасика-Телесика і ганявся, прикидаючись зміючкою Оленкою.
Потім він закінчив школу. Пам"ятаю, як мене взяли на церемонію вручення атестатів, а там було так нудно, що я розревлася. Коли дурні дорослі стали мене питати, чого я плачу, мені стало соромно, що я плачу з нудьги, що я можу нудитися серед усіх цих урочистостей, і я збрехала. що плачу через те, що наш Юра - маленький. Дорослі передбачувано засміялися і стали мене втішати, що він виросте.
А я, мабуть, якби розуміла, плакала б від того, що він уже великий. Скоро він став кудись іти вечорами. Я все просилася з ним, а він чогось не брав мене. Казав, що йде рахувати зірки. Після цього моє бажання взяти участь у цьому, ясно, зростало в сотню разів, я ж і вдома найдужче на світі любила прогулянки під зоряним небом з батьками. Сказали б уже чесно, що він до дівки ходе... Дівка мені - що? Нецікаво зовсім.

Натомість Юра-великий не переставав мною цікавитися і любити мене ніколи. У нього був діабет і він робив сам собі уколи (річ, яка мене вражала). У нього був зелений Запорожець, і я з піною коло рота сперечалася з сусідським хлопчаком що "у нас машина краща!!!" У нього були син і дочка старші за мене. І я постійно знала, що він мене любить. Він багато розмовляв зі мною. Позичав мені книжки. Постійно брав із собою, коли мав десь їхати у господарських справах. Часом сиділа на камені біля будинку і чекала, коли він приїде. Коли я в років 11 замислилася про смерть, він виявився одним із трьох найдорожчих людей, яких я найбільше боялася втратити. Але його я втратила першим. Якраз коли йшли мої випускні іспити.

Юра Георгієвський. Був такий приятель у літклубі і в театралці. Обдарований з усіх боків, десь богемний. З тих, що вчилися в гімназії, я їх дуже поважала, вони були джерелом перших моїх знань про багатьох крутезних письменників, музикантів, загалом тямили в культурі й мистецтві, я в той час між ними була така неосвічена парася.
А на 4 курсі він ні сіло ні впало покінчив із собою.

Юра Ганошенко. Друг, якого поважаю без жодної зернини скепсису, а це тут і зараз уже рідкість. Поки ще були філологи, таких друзів було більше. Компетентних, таких, які вчаться не з примусу і без нудьги, яким багато що цікаво в світі, які знають більше за мене. У таких питаєш думки не для того, щоб "зробити їм приємне".
Подобається в ньому - розум, вірші і почуття гумору. Подобається навіть коли він скубеться з мене. Не подобається присікуватість і снобізм. Він ходить на якісь спортивні заняття, пильнує за тим, як вдягається - і дістає мене вимогами також пильнувати, у що я вдягаюся. Через це я злюся і часто почуваю себе якоюсь другосортною, починаю комплексувати, що може виглядаю нечистоплотно і взагалі смерджу. Блін, як це мене бісить, ліпше би завів спеціальну власну дівку і повчав її :(
Втім, коли я шукаю когось, із ким поговорити було б цікаво, вибір падає однак насамперед на нього.

Юра Міняйло. Один з друзів, яких я успадкувала від батька. Такий спадок найдорожчий. Їх четверо - і батько може бути спокійний: я захищена.
він був батьків дрг дитинства. Йому зараз років 55. Мав серйозні проблеми з алкоголем, саме батько допоміг йому виборсатися, і це той випадок, коли точно знаєш: назад людина не повернеться. Нереально працьовитий. Покинувши пити і взявшися за роботу, став заможним селянином. Балакучий - страх, коли він у товаристві - чути тільки його)

April 2014

S M T W T F S
  123 45
6 7 8 910 1112
1314 1516171819
20212223242526
27282930   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 08:04 am
Powered by Dreamwidth Studios