fish_ua: (Default)
Про Форум так досі й не писала гаразд... ну...
(не факт, що чогось цікавого не забуду)

Найгостріше враження Форуму
Це презентація німців вкупі з Йоко Тавадою. Я її досі не знала, але вірші у неї класні. В одному було щось про хліб російський, хліб український... хтіла б я прочитати його і зрозуміти повністю.
Переважно вона читала німецькою, і в неї німецька дуже гарна. Один, той що зі зрозумілим для українців натяком на Фукусіму, був японською - вона сказала, що просто хоче, щоб ми почули, як звучить мова.
А найгостріше відчуття... після всього я наважилася підійти і похвалити її вірші. і здається, вона мене зрозуміла! Ііііііііі! це вперше в житті я наважилася говорити іноземною мовою не на уроці, а в польових умовах.

Найпереконливіша презентація Форуму
Бриних. Оооо, це було пряме попадання, я бігом купила обидві книжки, а одну ще й у двох екземплярах.

Найзатишніша презентація Форуму
"Хто робить сніг" Прохаськів. Та мені взагалі здається, Прохасько такий портативний затишок скрізь із собою носить.

Найвидовищніша презентація Форуму
Це те, що Мухтарський вигадав. Жлобологія. Презентація була стилізована під науковий симпозіум, де нам продемонстрували два жваві екземпляри гопника-самця. Фахівці говорили про їхні повадки і відповідали на запитання. Я теж спитала, мовляв, чи є гопники в інших країнах і чи не планують вони обмінюватися молодняком із Італією чи Китаєм... З цього розмова перейшла на порівняльний аналіз гопника російського і гопника українського. Що цікаво, у Франіку Тоня Ряховська розповіла мені дещо про гопника польського. Я здивувалася, які вони подібні до наших.
І друга частина перформансу - гопники в клітці. Їх годували. Ясна річ, сємками і пивасіком. Мені сподобалося, як Мухтарський говорив до присутніх дітей, мовляв, собачка як каже? Гав-гав. А киця? Няв-няв. А гопник? А гопник робить отак: гигиги! гигиги!
Діти сміялися і повторювати за гопниками не хотіли.
Але Марися казала, попереднього дня якісь діти в них палицями кидалися. Оце мене просто обурило, невже жодного дорослого не знайшлося, щоб їх перепинити?

Забава Форуму
Хаммерман знищує віруси. Ой, як же давно я не бачила їх наживо! Пахолюк, хто, ну яка зараза тобі сказала, що ти забагато триндиш між піснями? Але ж це і є найпрекрасніше, я дурію з того, як ці хлопці спілкуються з публікою і мені мало!
Цього разу хлопці були вбрані у вишивані рушники з дірками для очей і нагадували Алісу і Базіліо, коли ті ганялися за Буратіно. Співали давно знайомі пісні. Легко погоджувалися, коли публіка просила щось конкретне. Вони класнііі))

Найвлучніше потрапляння пальцем в небо
Часом буває ж і так, що кілька пунктів у програмі нічого тобі не кажуть і ідеш навмання. Мене спокусила назва заходу "японська грамота". За цими словами могла ховатися якась поетична імпреза, котра до Японії має дуже опосередкований стосунок. А втім це виявилася дійсно презентація підручника для початківців. Я погортала, вправи непогані, щоправда, верстка слабенька, надто густий текст, важко сприймати, до того ж треба ще очима пошукати, де завдання, а де навчальний матеріал. Але з подивом з"ясувала, що мені то вже трохи пізно купувати, вже треба трохи складнішого.

Найбільший жаль за тим, куди не потрапила
По-перше - велика презентація П"ятикнижжя Чубая, яке було кількома днями пізніше Форуму. Соломія завжди робить справжню виставу, і виходиш з таких імпрез наче побувавши в якомусь прекраснішому світі... Ех...
А по-друге це презентація Валерія Шевчука. Нереально! Мені здавалося, він так не любить публічності, що на Форумі його ніколи не побачу. А тут шанс трапився, а за іншими презентаціями й не встигла.

Найсуперечливіші відчуття
Презентація алкогольної антології КСД. Не знаю, сама книжка може й добра, але на презентації стільки говорилося про те, що пити погано... я не п"ю, а й то почала дратуватися цим надміром повчань.

Найбільший бардак з організацією
Тільки один захід, на який я ішла, не відбувся. І це, як не сумно, презентація журналу Крилаті. Редакторці подзвонила - та каже, її заявку не підтвердили і вона гадки не мала, що їхати таки треба. Ну, показала свої примірники журналу єдиній жінці, яку там застала, та й пішла.

Найвдаліше проігнорована презентація
Книги Бойченка. Колись я захоплювалася ним як найкращим модератором Форуму. Тепер все інакше. Терпіти не можу його сепаратистське петросянство. Суцільний фейспалм.

Найбільше розчарування Форуму
Стронґовський не приїхав :((( А я йому цукерки везла...
fish_ua: (Default)
В п"ятницю і суботу в Запоріжжі була Леся Рой. Ми з Мартою ходили. Ооооо, що це було!.. Я і раніше знала, що вона класна, але цей суботній виступ...
Спочатку трохи почитала Олена Михайленко (нарешті по-людськи розвіртуалилися, а знайомі ж бодай іще з 2002 року!) Потім одна пісня, інша... і тут Леся пропонує вгадати, якою мовою буде наступна.
А потім ця забавка так сподобалася присутнім (хех, для Марти то взагалі бомба - вона ж ніколи не може пройти повз іноземне говорення, щоб не спробувати визначити мову!), що наступну, і наступну, і наступну ми вгадували.

Я розуміла... це неможливо. Але мені страхітливо того хотілося. І коли я почула цю пісню, у мене наче свідомість розшарувалася. Частина казала: так, це воно, ти ж чуєш! А частина: заспокойся, це тебе глючить просто тому, що ти так цього хочеш! Мрійні галюцинації!
Але це була японська.

Ми з Мартою перезирнулися. Мене просто розривало на тисячу маленьких хом"ячків!
В результаті там було багато дивовижного: португальська, норвезька, білоруська, лемківська, чеська, болгарська, сербська, польська... Марта вгадувала майже все, тож ми там завоювали репутацію крутих поліглотів))) ну, я примазалася, звісно) що я могла вгадати ще? Чеську, польську, білоруську.
Але наступний шок був, коли я з"ясувала в Олени що японську Леся сама склала. Обсілася підручниками і написала. Хіба не круто? І нехай вона там з помилками виявиться, я все одно дуже хочу побачити текст.
Він починається словом "ясашіі", що означає ніжний. або простий.

Була вона із групою, до речі. Прикольно)) З самою Лесею і з флейтистом Володимиром навіть пощастило познайомитися.
Шкода тільки, що вона приїхала застуджена. Мені дико ніяково, коли заради того, щоб зробити приємність мені, глядачу, людина зайве себе мучить. Хіба це так обов"язково? Я би зрозуміла, якби концерт відклали на тиждень чи два. І інші так само, гадаю.
fish_ua: (краля)
Цього року Форум був якийсь розріджений. В програмі начебто всього багато, але того, на що хочеться потрапити, менше, ніж "усе підряд".
Чи може досвід навчив, куди варто поспішати, а куди не конче? Хоча однаково потрапляли на прибацані події. Чого варта була презентація Класу пані Чайки для старшокласників? Бібліотекарка проводила. Говорила з тими старшокласниками як із першокласниками. А що ми сьогодні таке презентуємо? Книиижку! Перекладача перебивала: "Ой! Це навіть я перекласти можу!"
Часом мені здається, що діти змалку звикають сприймати це як типову гру і тому ставляться спокійно. Просто у дорослих такі правила, в присутності неповнолітніх поводитися, як ідіоти.

Досвід порадив не ходити на ніч музики та поезії і ніч еротичної поезії. Останнє - майже суцільна ганьба. Келя Ликеренко - я ще розумію, вона вродлива і вірші має так-сяк притомні. А Леся Мудрак? А Марта - як там її? Чому жодне з дорослих не наважиться їм сказати, що це не красиво, не дотепно і не сексуально?

Тільки одна подія була, яка не відбулася в свій час - лекція з перекладу Прохаська-молодшого. Прогрес!
Дуже шкода, що цього року молоду республіку поетів запхали останнім закладом. Вони читали у майже порожньому залі, самі для себе, нікому не цікаві. Хіба раніше так було? Ми почувалися в свій час мало не на рівних зі старшими. А ці, цьогорічні, вони винятково хороші виявилися, тільки троє-четверо слабуваті були. Одній дівчинці відчайдушно бракувало грамотності і елементарних знань української. Один хлопчик, Геник чи як там його, виховувався слемерами. І Ляля Бо туди ж. Ляля Бо зовсім погано. Хоча ці двоє навіть мали трьох власних слухачів. Зате решта - один одного кращі. Переможниця з Чернівців - молодчинка. Кучерява дівчинка, яка читала останньою - ще краща, цікаві метафори, цікаві думки й переосмислення, я би навіть їй перемогу віддала. Ще один був прикольний хлопчик з Тернополя... Правда, шкода, що їх у хвіст запхали.

Чудові вийшли йього року прозові читання, вів їх не Захарченко, а інший, ще незнайомий мені хлопець, який звався Олаф. Народу було дуже мало, але тексти кайфові. Особливо Галки Ткачук - поза всякі сподівання. І взагалі ідея казок для дорослих мені дуже сподобалася.
Поетичні читання того ж товариства - Перелякані вірші - теж вийшли дуже добре, я отримала задоволення, замість втомитися, що останнім часом дуже часто відбувається.

Богдана Матіяш не така сувора, як Дзвінка Матіяш.

Альбіні Поздняковій не варто читати разом з Катею Калитко. Надто помітний виходить контраст - красиві слова проти живого життєвого досвіду.

У Карпи було весело. Веселіше, ніж торік.

Винничук прекрасний, як завжди, а однак за деякі його думки трохи соромно.

Перекладацькі презентації були цікавіші за перекладацькі дискусії, а дискусії соціально-політичні - взагалі суцільна дурня.

Спасибі Довженкам за дах над головою.
Спасибі Стронґовському за бейджі.
Спасибі Ані Процук за афігезну вечірку.
Крутим поетам і письменникам, які чомусь зі мною віталися, хоча я просто собі глядач - не ображайтеся на мій завтик, я просто ніяковію.
fish_ua: (Default)
На один з форумних вечорів були з Мартою запрошені на дівчачник до Ані Процук. Це було кльовезно, відчулося, як давно мене не кликали на такі повномасштабні вечірки з купою народу, де навіть частину не знаєш. І де всім подобаються ігри. До речі, добре було би з ними зафрендитися. Гуляли до третьої ночі, та... якби я могла взяти тайм-аут і день виспатися, то бавилася б із охотою і далі.
fish_ua: (Default)
якби ви бачили, що мені подарували за той виграний конкурс чеських перекладів. Нє, книжки то книжки, і диск іще на додачу, але головне - чотири словники. Чотири товстезні, товстіші за Біблію, товстіші за Володаря перснів, просто гігантські словники! І то всі чотири - словники фразеологізмів та ідіом. Я просто дурію від щастя. Десь на задньому плані пробігає думка, що українських такої товщини я навіть орфографічних не зустрічала...
fish_ua: (Default)
а на конференції з Великим Їжаком познайомилася з Діаною Клочко. Вона кльова. Розумна і гостра. Під час розмови вона відразу продукує якісь думки, не тратить час на говоріння про загальновідомі речі. і коли щось питає, якось так, бува, гляне, що пустим словом не відмажешся, мусиш думати.
fish_ua: (Default)
А вчора-позавчора ми ще ходили до отих російських письменників, які плавають по Дніпру до Одеси.
Звісно, я розуміла, що то буде. Але з ними була Марінічева, дуже класна людина, перекладач з української на російську, завдяки якій росіяни читали Забужко, Таню Малярчук і багатьох інших. З нею мені ніяк не вистачало часу нормально поспілкуватися на Форумі, а тут така нагода, вона в Запоріжжі. Тож ми компанією поперлися на їхній пароплавчик.
Крім нас трьох з клубу 99 в гостях були представники всіх літугруповань Запоріжжя. Почавсь якийсь концертик, і я мусила сидіти, втупивши писок в коліна, і злитися. Місцеві один за одним читали вірші про любовь до карєльскіх бірьозок. Лунали пісні польською, англійською, все, що завгодно, тільки не українська. Хоч би якоїсь екзотики гостям подарували. Бо чи варто оце пертися, тратити час, в іншу країну для того, щоб вислуховувати про карєльські бірьозки? Гадаєте, я мала це виправити? Може, було б кумедно сказати, що от, я така-то така-то, щойно приїхала з іншої конференції, де разом із колегами-письменниками долучилася до листа у ВР проти законопроекту на плюшки російській мові. Чи просто почитати українською, ну хай би мелодику відчули, хоч і ясно, що мета їхньої подорожі - саме оті зізнання в любові до бірьозок.
Але я нічо того не хотіла. Я хотіла вкрасти у них Марінічеву і по тихому звалити - щонайшвидше. І мені це вдалося в рекордні півгодини)))
На вулиці відразу стало якось чисто і добре. Ми пішли гуляти, відвідали двір, де Марінічева колись мешкала дитиною, говорили про те, як змінилося Запоріжжя, про українську мову в тодішніх школах, про перші відчуття того, що література може бути живою і письменники бувають живі)))
Було кльово. Якби не проблеми із нічним транспортом, я ладна була би проговорити так хоч цілу ніч.
fish_ua: (Default)
Літературне життя Запоріжжя активізувалося... мать його...
Ще до конференції на Шевченківські дні приїхали спілчани. Нас із літклубом туди понесло... Read more... )

Знаєте, що таке спілка письменників України?
Це двері.
Великі, добротні дубові двері.
Які стоять посеред чистого поля.
Зачинені.
fish_ua: (Default)
Про премію дитячої літератури "Великий Їжак" я вперше почула не за кращих умов. Було це на фестивалі "Азбукове королівство магів та янголів", яке просто пришибло мене своєю неорганізованістю. Тому, коли Маріанна Кіяновська повідомила, що й мене теж запрошено на конференцію, присвячену врученню премії, я трохи напружилася. "Тепер організацією займатимуся я" - заспокоїла вона, і я погодилася.
Кіяновська - тендітне, фізично слабке дівча, наскільки то їй було важко - можна тільки здогадуватися, часом, коли на котромусь із круглих столів її просили до слова, брав острах, чи вона не зомліє просто посеред промови від фізичного виснаження за всі ці дні. І однаково, вона дотягла цей мішок дарів до переможного кінця, і спасибі їй за це.
Перемогу взяла книжка Видавництва Старого Лева "Мій друг Юрко Циркуль" Валентина Бердта. Певно знайдуться й такі, хто не буде дочитуватися до імен незалежного журі, і відразу скаже: "Ну зві-і-існо". Я в присудженні участі не брала, таємниць не знаю, але переглядаючи буклет із фіналістами, ловила себе на думці, що хочу прочитати ці книги, ну, власне, добрати ті, котрі ще не читала. Отже, принаймні для мене премія авторитетна. Чому так вийшло? Та елементарно, бо із дев'яти книг п'ять я вже читала, і вони справили на мене дуже добре враження. Отже й на решту можна сподіватися.
Врученню премії передувала конференція за участі письменників, видавців, перекладачів, бібліотекарів, музейних працівників, організаторів літературних фестивалів, педагогів тощо. Попри те, що на літературних фестивалях я буваю часто, багато кого побачила там уперше, хоч і добре вже знала за книжками.
Круглі столи були направду гарячими за такого складу. Організатори літфестів з'ясовували стосунки із видавцями, видавці із письменниками, батьки школярів затято сперечалися з укладачами нової програми з літератури. Маленькі можливості повсякчас сперечалися із великими мріями, і не сказати б, що останні часто перемагали, ну та такий тепер час. Дива самовідданості літературній справі демонстрували бібліотекарі. Їхня вигадливість і активність справді заслуговує на повагу.
Одним із найяскравіших вийшов круглий стіл "Автор текстів для дітей як явище культури" за участі Михайла Григорова, Ігора Калинця та Олега Лишеги. Ішлося про нетипові для дитячої літератури вірші, дійсно непрості. Не всі дорослі вірять, що дитина спроможна відчути таку поезію. Однак, на цей круглий стіл прийшли двоє дітей: шестирічний хлопчик і десятирічна дівчинка. Вони читали вірші Григорія Чубая та Ігора Калинця, ділилися враженнями і вподобаннями, пояснювали, часом трохи наївно, зате безпосередньо, як і що вони розуміють. То в кого ще могли лишитися сумніви після такого?
Напруженою вийшла дискусія навколо нової шкільної програми з літератури.
Слухаючи доповідачку, я подумки погоджувалася з її словами. Все правильно, якщо в школі дитина дістане смак до цікавого читання, мабуть, вона залюбки потім читатиме самостійно і дорослу класику теж. І дібрані укладачами твори Нестлінґер, Ліндгрен, Космовської, Пройслера, Лагерлеф, Парр, Янсон викликали у мене тихий захват...
Та інші присутні, схоже, не поділяли моєї довіри. І ледь доповідачка змовкла, пролунали запитання: а чи всі книги перекладені нині українською? А яким тиражем вони видані? І хто потурбується про купівлю прав на видання достатньої для всіх школярів кількості? Адже Космовську чи Марію Парр нині в Україні можна купити заледве в трьох-чотирьох великих містах - а інакше тільки через Інтернет.
Круглий стіл «До питання про психологію і соціологію дитячого читання: чи можуть діти з особливими долями і особливими потребами читати `звичайні` книжки» не вийшов би плідним без участі матерів з їхнім надзвичайним досвідом і добору-пошуку книжок із уже виданих в Україні, і створення саморобних книг чітко під потреби власної дитини. Мами розповідали про їстівну книжку, спечену, як хліб, про книжку, зроблену із прозорих пластикових аркушів із вкладеними між ними сторінками, де можна обводити й домальовувати літери і малюнки, потім витирати і малювати знову. Вони ділилися досвідом, що є зручним, а що незручним у дитячих книжках і як ті книжки можна вдосконалити в домашніх умовах. Видавці, вислуховуючи ідеї тих саморобних книг, захоплювалися, але не мали, що сказати: надто складні технології, надто великі кошти потрібні. Але якщо видавництва не можуть друкувати особливі книги для дітей з особливими потребами, може варто друкувати принаймні книги з ідеями та методиками? Не варто журитися тим, що друкарський верстат не підніме ідею з хлібною книжкою, він цілком спроможний цю ідею передати в кресленні, фотографіях такої книжки, поясненнях, як із нею працювати, зрештою. Було би корисно.

Зрештою, останній день і вручення.
Церемонію вели двійко дітей і двійко дорослих. Одразу зазначу, що діти впоралися краще. Вони поводилися органічно. А от дорослий конферанс мені не сподобався. Ну чому вони тримаються оцього стилю фестивалю Юрмала сорокарічної давності? Цей показний флірт ведучих між собою, цей напружений позитив і дерев'яні усмішки... Це все так не пасує ані високому стилю доброї поезії, ані чистоті дитячої літератури. Ні й ні, переконана, не варто було запрошувати усіх тих фіналістів співочих конкурсів, вони круті, відомі, мають гарні голоси, та однаково вони просто чужі в цій атмосфері, нехай зал і жваво реагував, все одно це було помітно. А от виступ музичного проекту Яни Іщук за участі ГИЧ-оркестру і Соломії Чубай - це було те, що треба. І дитяча чистота, і висока поезія. Адже це були співані дитячі поезії Грицька Чубая. Композиторка Яна Іщук впоралася чудово, кожна пісня мала свій виразний характер, цікаву й небанальну побудову, і при тому так врізалася в пам'ять, що іще якийсь час після концерту то тут, то там було чути, як хтось із слухачів мимоволі мугикає собі тихенько: "Киці-киці-киці-киці кицині, кицині / Небилиці, небилиці, не-би-ли-ці..."
Далі усі фіналісти отримали подарунки - дуже гарна ідея, до речі, це були картини з їжачками, які художниця спеціально робила для кожного автора, такі собі ментальні портрети письменників в образі їжачків. Дуже індивідуально, а це завжди плюс. Діти читали вірші фіналістів, фіналісти теж читали щось зі свого, потверджуючи мою думку, що таки вони варті уваги.
...А організація цього разу таки справді була звєрська! Нас, учасників, позабирали просто з вокзалу, суворо пильнували, щоб ми не повтікали :) Круглі столи відбувалися за розкладом, якщо десь не вистачало слухачів, слухачі миттю з'являлися за одним тихим словом Маріанни Кіяновської "Я зараз..."
Мені трохи не вистачало читань. Навіть якось дивно: наче фестиваль триває, а презентацій нема. Знаю, що поки ми були в Жовкві, у Львові в книгарні "Є" таки йшли презентації. Розумію, що їх і логічніше проводити там, де скупчилися читачі, а не купка видавців та письменників... Але все-таки шкода, що то було так далеко.

Словом, я лишилася при попередній думці. Не майте справи з Уляною Гнідець. Майте справу з Маріанною Кіяновською.
fish_ua: (Default)
Фестиваль із майже такою назвою пройшов оце в Києві.
Казала мені мама, шо називається...
Звиняйте, що не під кат, але я хочу, щоби максимум народу дізнався, чому я така люта.

Дія перша. Тетянка у дивовижний спосіб дізнається про Бардакове королівство

Хіба складно було запідозрити лажу у фестивалі, про свою участь в якому дізнаєшся не від організаторів, а випадково від редакторки свого журналу, якій потрапила до рук повніша програма, аніж та, що висить скрізь в інтернеті?
Нє, ну я не зовсім дурна, я її, звісно, запідозрила, але не чекала, що лажа буде настільки стовідсотковою. Я ще не вихолола після Форуму, мені хотілося ще трохи пофестивалити, до того ж була ще невеличка, але приємна приватна причина покататися в Київ. Та й те: у якійсь програмі, яка десь була надрукована, я таки значилася. Знаєте, негарно дурити дітей.
Словом, я плюнула і випросила в обізнаної редакторки емейл організаторів. Пані Валентина Бочковська відповіла хутко, підтвердила, що я дійсно в списках учасників фестивалю, секція перекладачів, але додала, що вони не можуть оплатити мені проїзд і проживання.
Як запекло мені пояснював стронґовський, що це другий дзвіночок... Але кого й коли я слухала? Я знов написала пані Валентині, запитала, в який день і на яку годину усе-таки моя секція починається. Вона набурчала, дату і день сказала, а про решту порадила говорити з невідомою мені Уляною Гнідець. Емейлу Уляни Гнідець, звісно, не дала.Потім, честь їй і хвала, вибачилася за те, що набурчала. Але емейлу не дала все одно :)

Дія друга. Тетянка шукає модератора.

Я приїхала трошки раніше, бо не знала, як виглядає ані модераторка Наталя Трохим, ані та сама загадкова Уляна Гнідець, ані жоден з інших учасників. Прийшла до музею, відшукала потрібну залу, зареєструвалася. Всіх питала про модераторку, але марно. Минуло півгодини, зала заповнилася різновіковою аудиторією. Нарешті прийшла Уляна Гнідець і почала нудно вихваляти Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва, організаторів цього дійства. Запам"ятайте цю назву. Запам"ятали? Ще запишіть. І НІКОЛИ не майте з ними справи.
Поряд зі мною сиділа ще одна перекладачка із Черкас. Ми тихенько пояснили, що ми учасники, що ми таки є і готові бавити публіку. Але бавити публіку нам не дали. Ми ще мали доекатися модераторку. але не Наталю Трохим, а... Маріанну Кіяновську. Якось внєзапно у Наталі Трохим дочка вийшла заміж саме в цей день. Підозрюю, її попередили про участь у дійстві заледве трохи оперативніше, ніж мене.
Маріанна приїхала, кілька хвилин говорила про те, яка перекладна література для дітей лишається у нас за бортом, потім хутенько викликала якогось хлопця, який мав перекладену книжку, той вклав свою презентацію заледве в сорок секунд - і всіх розігнали.
Я була дуже люта. Підійшла до Уляни Гнідець, виклала їй ситуацію і свої міркування щодо неї, і почула:
- Ну Ви розумієте, у модераторки сьогодні дочка виходить заміж, такий день!..
- Не розумію. Я їхала їз Запоріжжя. Все, що було потрібно - на запитання, приїздти мені чи не варто, сказати ні. Тому я не розумію.
- Ну - отак... - сумно зітхнула Уляна Гнідець і пішла з"ясовувати, де блукають її власні діти.
Ближче до вечора, не дуже ховаючи закулісні справи від глядачів, учасники весело бігали... отримувати гроші за проїзд. Я пішла до директорки музею, яка цим опікувалася, пояснила, хто я є і запитала, чи мають відшкодувати проїзд і мені теж. Та замислилася і сказала, що може так, але скоріше ні, і навіть майже точно ні. Потім я з"ясувала, що це й була Валентина Бочковська.
Я стала ще лютіша. Запам"ятали назву? Тут оплачують дорогу тільки білим людям.

Дія третя. Як Тетянка розважалася.

Зрештою, у мене ще була моя справа. А квиток лишень на неділю. Тому я собі стала ходити по презентаціях і майстер-класах. Програма обіцяла купу цікавого. Ось, наприклад, круглий стіл про проблеми підліткової літератури. Зібралися письменники, перекладачі та літературознавці, і тільки зібралися починати дускусію, як сталося непередбачене. Прочинилися двері і до зали прийшли підлітки.
Підлітки мовчки сіли. Організатори знервовано перешіптувалися, що робити, адже участь дітей не була передбачена. Поки вони перешіптувалися, двері знову відчинилися і до зали зайшли першокласники.
Минуло ще десять хвилин. Організатори поволі почали виходити зі ступора. Вийшла жіночка і ввімкнула паверпойнтівську презентацію.
Тут двері прочинилися знову, владний голос промовив: "Школа номер № на вихід!" - і першокласники пішли.
Лишились підлітки. Жіночка почала свою доповідь. "Дискурс - тра-та-та - наратив - тра-та-та - аспекти - тра-та-та" - бадьоро вигукувала вона.
Я обережно повернулася і побачила... що підлітки слухають. Дуже напружено і недовірливо, але намагаються зрозуміти, що вона плете.
Потім, щоправда, був людяніший виступ - Тетяна Щербаченко була на цьому фестивалі одна з небегатьох, хто знав, як поводитися із дітьми і розумів підлітків. Вона начхала на свою доповідь і просто й цікаво з ними поговорила.

Того ж дня була презентація Фальковича - напрочуд цікавого дитячого поета, я про нього лишень нещодавно дізналася, але готова рекомендувати всім. Йому теж не пощастило - до нього заштовхали вкрай різновікову аудиторію: капосних семирічних хлопчисьок, чемних і навчених "правильним відповідям" восьмирічних дівчаток, байдужих до подібних видовищ тринадцятирічних хлопців із дредами і байдужих до всього крім капостей капосних хлоп"ят вчительок... Письменник чесно старався, але простіше було би налаштуватися на кілька різних радіохвиль водночас.

Частину акцій я відвідувала не сама, а в супроводі семирічного хлопчика і його мами. Семирічний хлопчик відверто нудився. Під час майстер-класу, який вела від вид-ва свічадо тьотя Позитив із крильцями янгола і кам"яним обличчям, він постійно повертався до нас і робив нещасне обличчя. Ще б пак. Я й сама в школі ненавиділа ці ідіотські "єслі вєсєло тібє то дєлай так". Погладь один пальчик. погладь другий пальчик. Познайомся з цукеркою. Привітайся з нею. НЕ їж! Пудинг-аліса, аліса-пудинг. Заберіть пудинг. А тепер, Алісо, знайди свій пудинг. Знайшла? Бач, ви тепер майже рідні. Тепер з"їж пудинг. Познайомся, Алісо, це твої руки. Що вони вміють? Ага, малювати. І твої малювати. І твої. о, які руки. Розглянь їх, вивчи. Не бійся. тьотя не відірве твої руки потім і не скаже: "а тепер нумо кожен знайди свою!" Тьотя позитив просто хоче, щоб ти був успішним!

А от видавництво Прудкий Равлик знайшло спосіб зацікавити малечу, честь їм і хвала. Їхній іграшковий равлик мав на собі стільки цікавих штучок, які можна роздивитися, ще й узяти на згадку намистинку бурштину. Малий тішився і навіть затребував собі книжку про цього равлика. Вчіться, видавці, як треба презентації проводити!

Третя і остання людина, яка знала, що робити з дітьми, то була керівниця дитячого театру Намисто Світлана Демчук. Вона - мій герой! Як тішилися діти всякого віку на її майстер-класі з акторської майстерності, де вона була бабою Ягою, а діти по черзі мали її надурити і проскочити під рукою! Вона привезла дві вистави, "Козу Дерезу" грала молодша група (4-8 років), а казки Марії Павленко - старша, там діти вже до 15 років. Грали дуже яскраво, і постановка була небанальна, діти давали фору навіть дорослому театру, який напередодні ставив дитячу п"єсу Олександра Гавроша, непогану, але надто вже в намуляних музично-драматичних традиціях.

Деяким презентаціям бракувало дитячої аудиторії, деяким дитчим аудиторіям бракувало відповідного їхнім потребам видовища. На презентацію А-ба-ба-га-ла-ма-ги з палаючими очима прибігла група другокласників російської гімназії. Діти не підкачали, всі сказали, що українську добре розуміють, принесли свої абабагаламагівські книжки для автографів. От тільки ставити їх не було кому. Нової книжки з віршами Фальковича і перекладами Галини Малик не було ще ні в кого, а підписувати казки Андерсена письменники навідріз відмовилися, вважаючи це неетичним. А Малкович був десь далеко, на іншій презентації. На мій куций перекладацький круглий стіл привели чомусь студентів менеджменту. Студенти відверто зізналися пані Уляні, що сидять тут для галочки, в їхньому голосі забриніла надія, що пані Уляна їх пустить, та марно. Потім ту саму фразу, про галочку, повторювали вчителі дітям: мовляв, вас привели - маєте відсидіти і тихо там.

Була якась доросла презентація. Пані письменниця, боюся називати її ім"я, довго говорила про те, як кепсько ми шануємо традиції, зокрема міфи творення світу, а потім поділилася чудом - як її якийсь дід вилікував від застуди, порадивши пити відвар верби. "А чому це мені допомогло?" - спитала вона. "- бо то вважай чистий аспірин" - вголос сказала я. Але, певно, не доста голосно. "Точно!" - втішилася пані - "Бо то ж сила Землі, сила Весни, воно на життєвих силах природи росло-настоювалося".

Певною максимою цього безладу, на жаль, став Тарас Компаніченко. Я давно люблю його слухати. У програмі він щодня був на четверту годину. А приїздив... в один день, казали, був близько шостої. Наступного я сиділа й чекала до чверть-на-сьому, пішла не дочекавшись. Словом, не побачила я його за чотири дні, а на заключний концерт вже сама начхала. Я шанувальниця, але ж не божевільна фанатка.

Нє, я хіба вибаглива, панюсю корчу яку? Я за весь час жодного поганого слова не сказала за Форум, дарма що й там безладу вистачає. Я не раз і не двічі трапляла на якісь накладки, і таке було, що якийсь виступ не відбувався. Але щоразу це можна було якось зрозуміти і щоразу це чимось компенсувалося - нема тут - є там. Я розумію всі несприятливі фактори і готова починати з чистого аркуша. Але цього разу навіть у блокноті мого терпіння чисті аркуші скінчилися.
fish_ua: (Default)
1. Форум мене надихнув на нові спроби. Годі сидіти пісним тістом!

2. Втомившись слухати цілими ночами лекції на тему "Чи є життя без сексу", заманила в хату вуличного кота. Вранці знайшла сумну кішку і дірку у щільно прибитій на вікні металевій сітці. Оце я розумію, мужчина. хотів утекти - втік. Дякувати Богу, сама кішка не доперла, як цим новим виходом користуватися...

3. на базарі бум попсованих і дуже дешевих персиків та нектаринів. Закрутила по дві баночки того й того, з абрикосовими кісточками і кавою. Смакотаааа...

4. Вчора святкували з дарударівцями день народження сайту. Спочатку дарували дітям повітряні кульки, пили вино, їли цукерки, а тоді ще сиділи в кафешці на Сталеварів. Веселі вийшли посиденьки, давно я стільки не реготала!

5. А в суботу зненацька потрапила на вечір української культури, що проходив там же, на Сталеварів, тільки в іншому кафе, в Корові, з нагоди оголошення результатів якогось фотоконкурсу. уди Барліга покликали почитати вірші, а він і мене взяв.
Я старалася, хоча в таких випадках дико нервуюся, що забуду все посеред вірша і спозорюся))
Тільки то все досить швидко закінчилося. Крім нас ще була дівчина-скрипалька і два хлопці дуже кумедно, затинаючись, як на шкільній лінійці, прочитали "Любіть Україну". А, ну і цвях програми - частування вином.
fish_ua: (Default)
цього року з накладками в програмі було простіше ніж торік. були просто "нещасливі" точки, їх випасаєш - і більше туди не ходиш. У нас таких вийшло дві. Бернардинський дворик і Коперніка-14, якийсь економічний вуз. В решті місць усе проходило сяк-так за розкладом, навіть попри те, що люди мусили бути водночас в кількох місцях, якось їм це переважно вдавалося.
fish_ua: (Default)
Форум позаду.
Шалене спасибі Петрові [livejournal.com profile] petrofon та Наталі за гостинну хату. Сподіваюся, у мене буде колись нагода вітати і вас у себе в гостях)))

Спасибі усім, з ким втигла перектинутися бодай словом, бодай теплими обіймами на льоту з одного об"єкта на інший чи навіть бодай перемигнутися з різних кінців залу. Шкода, що я приділила вам так мало часу й уваги, але потреба поглинати нову інформацію, слухати вірші сотнею різних мов та історії, пов"язані зі свіжовидрукуваними книжками була така сильна... Пробачте за всі невиконані плани ще десь перетнутися і про щось договорити. ну, отак воно.

Там було кльово... Для мене вершиною всього форуму стала скромна на відвідувачів лекція Юрка Позаяка про переклад "Полювання на Снарка". Направду дуже цікаво і дуже надихає. Так, ніби нічого неможливого в перекладі насправді нема.

А ще відвідини театру ім. Леся Курбаса. "Лісова Пісня". І гарно ж вони її поставили, шалено гарно. Тільки одне мене здивувало: чогось вирішили обійтися без Килини, а поставили все так, наче Килина - таке альтер-его Мавки. Мені то нагадало наші ігри у детективчика, коли за 33 богатирів може відповідати один гравець, але дві сторони гриба в Алісі - то два гравця, бо в них різні властивості. Так і тут, Лукаша грали три різних хлопці, а Мавку і Килину - одна дівчина.
Епізод із луною в лісі, "як солодко грає, як глибоко крає" аж досі крутиться в голові.
fish_ua: (Default)
ходила в суботу на запорізький парад вишиванок.
fish_ua: (Default)
Відчиталася.
Дивно і трохи страшнувато було поміж справжніх перекладачів, які десь вчилися, мають досвід, вміють привітатися чеською... Щоразу, коли мене питали щось типу: де я вчила чеську, я внутрішньо готувалася бути викритою як непрофесійна самозванка. Але вони тільки дивувалися і хвалили.
Читала уривочок з літописом лялькових Негренят. Він і самодостатній, і містить віршики - є на чому показати себе, і містить ігри зі смислом - є на чому показати у всій красі самого автора.

Слухати було теж прикольно, але все пройшло якось аж занадто коротко. Я не розумію Ірванця. На початку він пообіцяв, що покаже, як можна Кафку читати весело. Але сам нікого слухати не схотів (його поставили в кінець як родзинку програми) і десь завіявся. Коли надійшов його час, замість нього Кафку довелося читати Дністровому. А Ірванець, коли прийшов, мабуть лишився сприкрений цією накладкою, то читати і взагалі не став. Лишень розповів декілька анекдотів про чехів і сказав, що більше не має нічого до слова.
Глядачі просили ще до слова Дністрового, але той уже прочитав ті переклади поезій Незвала, які готував для свого виступу, тож не мав чого додати. Я би в принципі ще могла порозважати, але незручно - не мене ж кликали. Словом, якось так. Глядачі, мабуть, подумали: "тю, і заради чого ми ото перлися, обіцяли з 6 до 9 читати, а впоралися менш як за годину".
Потім трохи посиденьок за вином у маленькій кімнатці крамниці "Є" - і на поїзд.

а зараз дико хочу спати. яка робота? що таке робота? мабуть, це оте, що я час від часу роблю сьогодні, не надто розуміючи, що саме.
fish_ua: (Default)
Повернулася з Ірпеня.
Враження від спілкування з...

...Мінкіним. Наскільки стрьомним він мені здався з першого погляду, і наскільки швидко це враження вивітрилося. А жінка в нього, хоч і крихітка, а така активна...

...Леоновичем. Затемнена сцена, виходять двоє акторів у гамівних сорочках і стрижені. одне імовірно хлопчик,інше імовірно дівчинка. Перший каже другому:
- Ти така адекватна!
- Дякую, - шаріється друге, - ти теж!

...Ксенею і Денисом. Я віддала їм весь час, цілком може бути, що ми більше ніколи не перетнемося, і мені шкода.

...Анею Гермаш. Вона досі уявлялася мені такою дєвочкою-дєвочкою. Насправді вона цікавіша.

...Любою Багацькою. Це був не її Ірпінь. Все, що торік сприймалося народом у позитив, цього року чомусь створювало самі проблеми. Якщо знайти відповідь, чому воно так, мабуть, можна вирости до нової позначки на одвірку.

...Олегом Коцаревим. Мені ніяково, що я досі не вітаюся з ним як із давнім другом. З Харковом завжди тусила решта Запоріжжя, а не я. Але за плином часу вже час би...

...Максимом Кицюком. Він був стрьомний. А може сумний. Але коли ти стаєш такий стрьомний від того, що стаєш сумний, якось не хочеться з"ясовувати, що саме з тобою робиться.

...Юлею Радченко. Лідерка моєї команди. Вона єдина, хто знає, що я не просто сновигала без діла між корпусами, що й від мене якась користь була.

...Юрієм Шеляженком. Його було канонізовано. Його іменем названа команда брейн-ринг, він був на перших шпальтах усіх ірпінських газет, на нього молилися і підносили йому дари (суто на фото, на жаль) Багато хто інший не витримав би того що відбувалося з ним. Але в Шеляженка, здається, на диво здорове почуття гумору. А може щось інше вберегло його психіку від цього дурдома.
fish_ua: (Default)


Чеський центр у Києві
Книгарня "Є"
запрошують на
„Ніч літератури” – щорічні публічні читання творів європейської літератури відомими письменниками, культурологами, перекладачами, що відбуваються у Празі на початку травня. Цього року акція вперше відбувається в Україні.

Протягом вечора усі охочі матимуть змогу насолодитися такими текстами:

Вітєзслав Незвал „Аничка Курдуплик і Солом’яний Губерт” – читає Тетяна Савченко.
Карел Шульц „Камінь і біль” – читає Людмила Таран.
Франц Кафка „Зниклий безвісти” – читають Анатолій Дністровий, Олександр Ірванець, Андрій Любка

11.05.2011 р. з 18.00 до 21.00 год.
fish_ua: (Default)
Чеський центр у Києві повідомляє, що акція "Ніч літератури" буде проходити у Києві 11 травня 2011 р. з 18.00 год. до 21.00 год. в приміщенні Книгарні "Є" за адресою: Київ, вул. Лисенка, 3 (метро Золоті Ворота).

То буде презентація трьох чеських перекладів:
Карел Шульц, "Камінь і біль",
Богуміл Грабал, "Я обслуговував англійського короля"
Вітєзслав Незвал, "Аничка-курдуплик і солом"яний Губерт" (Anička skřítek a Slaměný Hubert)

Третій, як ви розумієте, мій. Приходьте:)
fish_ua: (Default)
побачила наживо Мінкіна. враження суперечливі.
позитив: шалено добре працює з публікою, чемний і уважний до всіх навколо. читає красиво, не видєлуєцця, просто знає, про що говорить.
негатив... він мені здався нещирим. надто багато виголошує компліментів, надто дивиться у вічі. якась психологічна хохлома. це би можна було скинути на нову ситуацію, незнайоме товариство... але він надзвичайно добре тримається в незнайомому товаристві.

April 2014

S M T W T F S
  123 45
6 7 8 910 1112
1314 1516171819
20212223242526
27282930   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 04:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios