так треба

Почалося, власне, з того, шо я написав новину про те, що була одна група запорізька, а стала київська. fish це зачепило, і вона повідомила, що такі опуси уже навіть в окремий розділ журналістики можна поскладать і шо бідні музиканти не винні в тому, що доводитися лахати до столиці як до єдиних воріт до кращого життя. Я завалив її прикладами перемог інді-індустрії за кордоном і заявив, що всі наші (запорізькі, шоб не розписуватися за інших) музиканти моляться на ципердюків та калениченків і пальцем об палець не стукнуть, шоб налагодити зв'язки із сусідами, обмінюватися інформацією і за домовленістю їздити одне до одних із концертами. На закінчення розмови, після того, як було наговорено сім мішків вовни, свою позицію я сформулював таким чином: столиця наразі ретранслює сама себе, і в тому її успіх. Те, що порівняно без зусиль можна зробити в столиці, можна і треба робити вдома без огляду на столицю. Ті, хто їде до столиці, "не закріпившись" вдома, самі себе прирікають на неуспіх і там, і там.