![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
ДИВІЗІЯ ПЕРКАЛАБА ЗАСВІДЧУЄ: РАДОСТІ В СВІТІ ДУЖЕ БАГАТО
Intro. Про велике і могутнє...
...Вирішили підписати: “Зграя товаришів”
(з анекдоту)
Так, принагідні роздуми.
Пригадуєте нервове дошукування підходящого варіанту звертання на початку дев’яностих? Слово “товариші” остаточно заплямоване історією. Звертання “панове” примушує посилено думати про залатані шкарпетки. Та, врешті, з цим якось розібралися. Віднайшлося у словниках нейтральне “шановні добродії”, а там і до “панів” потроху почали звикати.
, Так хочеться позбутися колоніяльного минулого. Акцентуємо українськість, добираємо слів. Слово “група” у значенні музичного колективу уже вважається майже русизмом і, певно, відійде в минуле. Натомість стало звичним говорити “гурт”. Втім, і це не всім подобається. Ну що ж, велика й могутня є українська мова! Вам на вибір: команда, ватага, угруповання, формація, от, тепер ще й зграя. Jedem das Seine. Десь із цього починає розмову Олег Гнатів, продюсер івано-франківського гурту (групи, ватаги, команди, зграї) “Перкалаба”, що останнім часом стає об’єктом пильного зацікавлення рекордингових компаній.
Олег Гнатів: Ви у себе на сайті вживаєте це смішне слово “гурт”… Гурт може бути овець і.т.д. Якщо вже так не хочеться вживати слово “група”, то у Федота на гітарному кофрі написано Guzulska gromada Perkalaba.
Fish: Тільки цієї суботи бачила статтю із назвою “Зграя Кому Вниз в очікуванні альбому”. Гурт, здається, — найбільш вживане слово, хоча ще Кузьма колись казав, гурт, мовляв, — це те, що російською перекладається як “опт”, виходить, що музиканти — то якісь ящики з милом... Ну, варіантів доста — ватага, формація, громада, команда... тепер от іще зграя. То як вас краще означувати?
О.Г.: Це дійсно не принципово. Як тобі більше до душі. Хочеш, назви батальйон або полк. Ні краще дивізія. Дивізія Перкалаба, майже як дивізія СС.
Отже, дивізія Перкалаба.
Fish: Ходять чутки, що гурт готує перший студійний альбом.
О.Г.: — Зараз ми в процесі вибору рекордингової компанії, оскільки їх зголосилося декілька.
Може бути, що це станеться і не в Україні. Поки що рано говорити. Я ж казав — ми нікуди не спішимо.
Fish: Останнім часом окремі гурти скаржаться, що видавати альбоми в сучасних умовах “країни під прапором музичного веселого роджера” настільки збитково, що гаситься весь ентузіазм. Чи не загрожує подібний стан речей вашому ентузіазмові?
О.Г.: Слово ентузіазм досить комічне, воно нас мало стосується, ми просто живем, відносно звукозапису — не проблема в чорному Роджері, це все понти. В цій країні ще років 10 ніхто не буде заробляти співрозмірних грошей від релізів, тому треба попуститися.
Fish: Як у вас із поїздками по Україні? Чи виступаєте поза Києвом? Принаймні, у підтримку альбомів, що вже виходили... Взагалі, навіть у Києві я жодного з ваших альбомів у продажу не бачила, хоч і чула, що концертних записів уже було два чи й більше.
О.Г.: Результат проживання в цьому світі і виливається в те Що є Перкалаба. Їздимо туди куди запросять, поки що тільки у Київ, бо в Києві досить актуальне середовище,наші друзі,та і місто просто чудесне. Крім того в Перкалабі 8 чоловік а це досить накладно для других міст. Відносно альбомів — всі вони видані Perkalaba production і розповсюджуються на концертах.
Fish: Коли була на “Рок-Екзистенції”, для мене якось на єдиному дусі прозвучали Гайдамаки, Мандри, Перкалаба. Можливо, спільний настрій чи естетика. Хтось тоді сказав, що таку музику неможливо не полюбити, це в корінні.
О.Г.: Відносно спільності в естетиці Мандрів, Гайдамаків, ВВ, тощо — то не зовсім так. Перкалаба любить і поважає ці групи (крім того, з деякими ми друзі). Але ці групи, на мою думку, не грають кореневу музику, скоріше це відчуття української естетики освічених міських людей. Ще раз наголошую: ні в якому разі не хотілось би, щоби цей коментар сприйнявся негативно, перераховані групи — чи не єдиний достойний продукт на українській рок-сцені (пишу рок, хоча і не вважаю це слово точним, бо ще є Скрябін і Океан Ельзи — дуже якісний але поп-продукт). Перкалаба скоріше живе в тій площині, що і Manu Chao або фільми, підкреслюю, фільми Кустуріци. Крім того, треба знати що таке Франківськ. Місто, яке находиться за 30 км від Карпат між двох річок які звідти течуть, такий собі острів, така собі Ямайка... Тут добре народжуватися і добре чекати смерті... Тут добре пити каву під липами, в каварні на фронтоні якої через побілку проступають польські слова “Kolonialne Towary”. Або взяти пару пляшок горілки, ковбаси, трави і зажити це все на моріжку за старим польским костелом. Тут ніхто нікуди не спішить. У мене з вікна моєї роботи, зараз видно гори, з яких ще не зійшов сніг і не зійде до липня, хоча у місті буде спекотно. А в тих горах живуть гуцули, народ який себе і не зовсім вважає українцями. Все-таки гуцулами. Я, до речі, гуцул. А Перкалаба це віддалений хутір (у нас це називається ліспункт) за 190 км від міста де живуть по горах може 150, може 200 чоловік. Вони взагалі нікуди не спішать і цей світ їм, як кажуть у нас, десь там в носі. Тобто Перкалаба це Zion, земля обітована-місце в яке ти прагнеш все життя. Крім того, Перкалаба це місце куди в сталінські часи висилали, злодіїв, повій, дрібну дисиду. Там вони жили серед гуцулів валили ліс і т. д. Там більшість їх обзавелося сім’ями і лишилося жити. Уяви собі абсолютно вибуховий коктейль гуцулів і цих людей.
От що таке приблизно Перкалаба.
Fish: Чула, ви заприязнилися з Парагвайською Ембахадою? Яке маєте враження від спілкування з ними? Здається, це вельми вплинуло на світогляд, у вас вже і пісня з’явилася “Парагвай”.
О.Г.: Про Парагвайців... До речі звідки ти знаєш? Наша пісня “Парагвай” насправді написана за два роки до знайомства з ними (їх ще тоді і не було). 1 квітня було їх двохріччя і вони нас запросили до Львова (виявляється, Парагваю). У них то культова пісня. Ми з’їздили. Все було, як завжди, радісно і добре. Перкалаба — це ж група для забав (весіль, похоронів, хрестин тощо). До речі, Перкалаба вже три рази грала під міським пологовим будинком (коли народжувалися діти у музикантів). Всім, навіть ментам було добре. Взагалі над-ідея Перкалаби попускатися і попускати інших.
Fish: То значить, пісня не була наслідком знайомства, а навпаки, стала приводом до нього? А що ж було приводом до написання пісні?
О.Г.: Історія пісні — років зо три тому хотіли зробити міні-тур в Аргентині і Парагваю, поки що не зрослося, але sooner or later...
Fish: Здається, на цю пісню ще й кліп знімається? Коли на нього чекати?
О.Г.: Кліп на пісню “Парагвай” вже готовий, і вже на одному з центральних музичних каналів він визнаний неформатним, так що все нормально. В Польщі його, до речі, взяли. Скоро повісимо його на сайті.
Fish: Це на тому, що анонсувався, за адресою www.perkalaba.com.ua? Він скоро має з’явитися?
О.Г.: Я думаю, тижні за три він уже буде.
(Коментар Fish: і справді, якась непомітна сторонньому оку метушня за цією адресою відбувається. Очевидно сайт таки буде)
Fish: Перкалаба – це група для забав — весіль, похорон, хрестин тощо. А на справжньому весіллі хоч раз доводилося грати? Може, у колег-музикантів?
О.Г.: Ми граємо весільну і похоронну музику, музику забав (забава — на гуцульському діалекті це свято, відривка, тощо). Я вже казав, що ми грали під пологовим будинком, коли народжувалися діти наших музикантів, а крім того минулої осені Перкалаба грала на весіллі нашого цимбаліста (грала, до речі, свою програму поки весільні музиканти перекушували — ніхто з гостей не сумував). Але не в цьому суть, грали ми десь на весіллях чи ні, (ми не є весільні музики) — музика Перкалаби несе цей дух. До речі, в Києві до мене підійшов один досить успішний художник і сказав, що хотів би, щоби Перкалаба, грала у нього на поминках. А коли ми, очікуючи на ефір, на СТБ, мали трохи часу, вийняли інструменти (на метро Шулявка) і заграли, за 20 хв. ми заробили 43 грн., 5 пляшок пива і сітку яблук, які підніс нам дідусь з Чернігівщини, він там ними торгував, а попутно домовився з нами, що ось восени у нього буде ювілей 60 років, і чи не могли би ми приїхати до нього в село пограти (у нього багатий внук в Москві, він заплатить, такий собі виступ на корпоративній вечірці в діда в селі). До чого я веду — РАДОСТІ В СВІТІ ДУЖЕ БАГАТО!!!!
Fish: Самій соромно, але ніяк не можу втриматися від банального запитання: де Федот взяв такого файного картуза?
О.Г.: Той “картуз” Федоту подарувала наша чорна подружка з Ямайки Ніколь, because we are all rasta.
Fish
...Вирішили підписати: “Зграя товаришів”
(з анекдоту)
Так, принагідні роздуми.
Пригадуєте нервове дошукування підходящого варіанту звертання на початку дев’яностих? Слово “товариші” остаточно заплямоване історією. Звертання “панове” примушує посилено думати про залатані шкарпетки. Та, врешті, з цим якось розібралися. Віднайшлося у словниках нейтральне “шановні добродії”, а там і до “панів” потроху почали звикати.
, Так хочеться позбутися колоніяльного минулого. Акцентуємо українськість, добираємо слів. Слово “група” у значенні музичного колективу уже вважається майже русизмом і, певно, відійде в минуле. Натомість стало звичним говорити “гурт”. Втім, і це не всім подобається. Ну що ж, велика й могутня є українська мова! Вам на вибір: команда, ватага, угруповання, формація, от, тепер ще й зграя. Jedem das Seine. Десь із цього починає розмову Олег Гнатів, продюсер івано-франківського гурту (групи, ватаги, команди, зграї) “Перкалаба”, що останнім часом стає об’єктом пильного зацікавлення рекордингових компаній.
Олег Гнатів: Ви у себе на сайті вживаєте це смішне слово “гурт”… Гурт може бути овець і.т.д. Якщо вже так не хочеться вживати слово “група”, то у Федота на гітарному кофрі написано Guzulska gromada Perkalaba.
Fish: Тільки цієї суботи бачила статтю із назвою “Зграя Кому Вниз в очікуванні альбому”. Гурт, здається, — найбільш вживане слово, хоча ще Кузьма колись казав, гурт, мовляв, — це те, що російською перекладається як “опт”, виходить, що музиканти — то якісь ящики з милом... Ну, варіантів доста — ватага, формація, громада, команда... тепер от іще зграя. То як вас краще означувати?
О.Г.: Це дійсно не принципово. Як тобі більше до душі. Хочеш, назви батальйон або полк. Ні краще дивізія. Дивізія Перкалаба, майже як дивізія СС.
Отже, дивізія Перкалаба.
Fish: Ходять чутки, що гурт готує перший студійний альбом.
О.Г.: — Зараз ми в процесі вибору рекордингової компанії, оскільки їх зголосилося декілька.
Може бути, що це станеться і не в Україні. Поки що рано говорити. Я ж казав — ми нікуди не спішимо.
Fish: Останнім часом окремі гурти скаржаться, що видавати альбоми в сучасних умовах “країни під прапором музичного веселого роджера” настільки збитково, що гаситься весь ентузіазм. Чи не загрожує подібний стан речей вашому ентузіазмові?
О.Г.: Слово ентузіазм досить комічне, воно нас мало стосується, ми просто живем, відносно звукозапису — не проблема в чорному Роджері, це все понти. В цій країні ще років 10 ніхто не буде заробляти співрозмірних грошей від релізів, тому треба попуститися.
Fish: Як у вас із поїздками по Україні? Чи виступаєте поза Києвом? Принаймні, у підтримку альбомів, що вже виходили... Взагалі, навіть у Києві я жодного з ваших альбомів у продажу не бачила, хоч і чула, що концертних записів уже було два чи й більше.
О.Г.: Результат проживання в цьому світі і виливається в те Що є Перкалаба. Їздимо туди куди запросять, поки що тільки у Київ, бо в Києві досить актуальне середовище,наші друзі,та і місто просто чудесне. Крім того в Перкалабі 8 чоловік а це досить накладно для других міст. Відносно альбомів — всі вони видані Perkalaba production і розповсюджуються на концертах.
Fish: Коли була на “Рок-Екзистенції”, для мене якось на єдиному дусі прозвучали Гайдамаки, Мандри, Перкалаба. Можливо, спільний настрій чи естетика. Хтось тоді сказав, що таку музику неможливо не полюбити, це в корінні.
О.Г.: Відносно спільності в естетиці Мандрів, Гайдамаків, ВВ, тощо — то не зовсім так. Перкалаба любить і поважає ці групи (крім того, з деякими ми друзі). Але ці групи, на мою думку, не грають кореневу музику, скоріше це відчуття української естетики освічених міських людей. Ще раз наголошую: ні в якому разі не хотілось би, щоби цей коментар сприйнявся негативно, перераховані групи — чи не єдиний достойний продукт на українській рок-сцені (пишу рок, хоча і не вважаю це слово точним, бо ще є Скрябін і Океан Ельзи — дуже якісний але поп-продукт). Перкалаба скоріше живе в тій площині, що і Manu Chao або фільми, підкреслюю, фільми Кустуріци. Крім того, треба знати що таке Франківськ. Місто, яке находиться за 30 км від Карпат між двох річок які звідти течуть, такий собі острів, така собі Ямайка... Тут добре народжуватися і добре чекати смерті... Тут добре пити каву під липами, в каварні на фронтоні якої через побілку проступають польські слова “Kolonialne Towary”. Або взяти пару пляшок горілки, ковбаси, трави і зажити це все на моріжку за старим польским костелом. Тут ніхто нікуди не спішить. У мене з вікна моєї роботи, зараз видно гори, з яких ще не зійшов сніг і не зійде до липня, хоча у місті буде спекотно. А в тих горах живуть гуцули, народ який себе і не зовсім вважає українцями. Все-таки гуцулами. Я, до речі, гуцул. А Перкалаба це віддалений хутір (у нас це називається ліспункт) за 190 км від міста де живуть по горах може 150, може 200 чоловік. Вони взагалі нікуди не спішать і цей світ їм, як кажуть у нас, десь там в носі. Тобто Перкалаба це Zion, земля обітована-місце в яке ти прагнеш все життя. Крім того, Перкалаба це місце куди в сталінські часи висилали, злодіїв, повій, дрібну дисиду. Там вони жили серед гуцулів валили ліс і т. д. Там більшість їх обзавелося сім’ями і лишилося жити. Уяви собі абсолютно вибуховий коктейль гуцулів і цих людей.
От що таке приблизно Перкалаба.
Fish: Чула, ви заприязнилися з Парагвайською Ембахадою? Яке маєте враження від спілкування з ними? Здається, це вельми вплинуло на світогляд, у вас вже і пісня з’явилася “Парагвай”.
О.Г.: Про Парагвайців... До речі звідки ти знаєш? Наша пісня “Парагвай” насправді написана за два роки до знайомства з ними (їх ще тоді і не було). 1 квітня було їх двохріччя і вони нас запросили до Львова (виявляється, Парагваю). У них то культова пісня. Ми з’їздили. Все було, як завжди, радісно і добре. Перкалаба — це ж група для забав (весіль, похоронів, хрестин тощо). До речі, Перкалаба вже три рази грала під міським пологовим будинком (коли народжувалися діти у музикантів). Всім, навіть ментам було добре. Взагалі над-ідея Перкалаби попускатися і попускати інших.
Fish: То значить, пісня не була наслідком знайомства, а навпаки, стала приводом до нього? А що ж було приводом до написання пісні?
О.Г.: Історія пісні — років зо три тому хотіли зробити міні-тур в Аргентині і Парагваю, поки що не зрослося, але sooner or later...
Fish: Здається, на цю пісню ще й кліп знімається? Коли на нього чекати?
О.Г.: Кліп на пісню “Парагвай” вже готовий, і вже на одному з центральних музичних каналів він визнаний неформатним, так що все нормально. В Польщі його, до речі, взяли. Скоро повісимо його на сайті.
Fish: Це на тому, що анонсувався, за адресою www.perkalaba.com.ua? Він скоро має з’явитися?
О.Г.: Я думаю, тижні за три він уже буде.
(Коментар Fish: і справді, якась непомітна сторонньому оку метушня за цією адресою відбувається. Очевидно сайт таки буде)
Fish: Перкалаба – це група для забав — весіль, похорон, хрестин тощо. А на справжньому весіллі хоч раз доводилося грати? Може, у колег-музикантів?
О.Г.: Ми граємо весільну і похоронну музику, музику забав (забава — на гуцульському діалекті це свято, відривка, тощо). Я вже казав, що ми грали під пологовим будинком, коли народжувалися діти наших музикантів, а крім того минулої осені Перкалаба грала на весіллі нашого цимбаліста (грала, до речі, свою програму поки весільні музиканти перекушували — ніхто з гостей не сумував). Але не в цьому суть, грали ми десь на весіллях чи ні, (ми не є весільні музики) — музика Перкалаби несе цей дух. До речі, в Києві до мене підійшов один досить успішний художник і сказав, що хотів би, щоби Перкалаба, грала у нього на поминках. А коли ми, очікуючи на ефір, на СТБ, мали трохи часу, вийняли інструменти (на метро Шулявка) і заграли, за 20 хв. ми заробили 43 грн., 5 пляшок пива і сітку яблук, які підніс нам дідусь з Чернігівщини, він там ними торгував, а попутно домовився з нами, що ось восени у нього буде ювілей 60 років, і чи не могли би ми приїхати до нього в село пограти (у нього багатий внук в Москві, він заплатить, такий собі виступ на корпоративній вечірці в діда в селі). До чого я веду — РАДОСТІ В СВІТІ ДУЖЕ БАГАТО!!!!
Fish: Самій соромно, але ніяк не можу втриматися від банального запитання: де Федот взяв такого файного картуза?
О.Г.: Той “картуз” Федоту подарувала наша чорна подружка з Ямайки Ніколь, because we are all rasta.
Fish