fish_ua | (no subject)

Entry tags:

глибокі переживання

(no subject)

Я слабка.
відстежую всі суспільні новини і прогинаюся. мені страшно. так, наче ангел-охоронець, який за все життя не дав мені навіть пальця зламати, встав і пішов геть за довгою вервечкою таких самих. перестаю довіряти незнайомим людям. ніби борсаючись, все одно, і незнайомим пишу те, що думаю. в принципі, нічого крамольного в моїх думках-то й не було зроду, але сам процес!..
Як це лікувати?

Threaded | Top-Level Comments Only

==відстежую всі суспільні новини

що страшить? дідам страшніше було

то правда. але ж не так просто скористатися чужим досвідом.

два місяці попереднього затримання - і все як рукою зніме) мені колись вистачило декількох днів, аби потім місяць радуватись життю, як малий хлопчик)))

правда?))

канєшно. зміріться з думкою що вас посадять і вам одразу полегшає. "Самурай должен прежде всего постоянно помнить -- помнить днем и ночью, с того утра, когда он берет в руки палочки, чтобы вкусить новогоднюю
трапезу, до последней ночи старого года, когда он платит свои долги -- что он должен умереть"

скоро звикну, мабуть. ціла купа людей, яку ця м"ясорубка прокручує, настільки мирні, що я вже не можу не думати: а чим я від них відрізняюся, властиво?

Ну або як кажуть у нас: "Чого бути - не минути". Ця фраза мене завжди дуже заспокоює. Що буде - те все рівно буде. Чого заморочуватись?

не минути?
думаєш, юнацький досвід нашого президента вимагає поділитися ним з максимальною кількістю підданих і там побувають усі?))

мирні люди завжди у щось влипають. подивіться кого завжди у підворотнях б'ють? мирних людей. їм завжди найважче

між іншим. відсидів чувак - і от чого у житті досягнув. так шо все нормально.

П.с. якщо за політику будуть закривати - напишіть у лічку, я журналіст, як ні як. пошебуршу троха. головне - нес мовчати

за політику навряд. от на рівному місці - це запросто...

мається на увазі офіційно битовуха, а насправді політика?

ну Маринка Брацило, скажімо, політикою не займається

а мені од чужого досвіду тільки страшніше стає
підозрюю, ми боїмося трохи різного... я найбільше боюся такого, як-от жила собі моя бабуся, закінчила університет, стала працювати, вийшла заміж... щось її не влаштовувало в її житті, щось не виходило, на щось катастрофічно бракувало грошей, щось обурювало в системі... але вона жила собі... а тоді почалася війна.
або ще страшніше, мої батьки жили, працювали, ростили дітей, спілкувалися з певним оточенням людей, обурювалися всяким політичним явищам, обговорювали це вечорами... а тоді почалися 90-ті. і всього і всіх не стало в один момент. хтось викинувся з вікна, хтось виїхав, хтось спився... от я зараз так боюся, що знову буде отаке... що ми зараз за всяке переживаємо, а воно раптом раз - і настане повна хана. і не буде в принципі ніяких видавництв, ніяких філологів і ніякої української культури... розтягають ті всі книжечки, які ми сьогодні обговорюємо, всі ті журнальчики, які я роблю - багаттячка палити, трохи зігрітися в нетоплених хатах... та й по всьому. як розтягали здавати на металобрурх цілий завод, на якому батько щось винаходив, конструював, переживав, з кимось сварився... і сліду не лишилося... а найстрашніше - зустрічати потім давніх знайомих, які в тебе в хаті колись якісь свої віршики читали, якісь задачки обговорювали, по помийках і не впізнавати...
отак часом сяду - і справді страшно.

мирною людиною я все одно навряд чи перестану бути. як і спілкуватися про долю України з незнайомими людьми. мені тільки треба міцніші нерви наростити...

Ми всі сильні люде і ми все переживемо. Лише не треба дуже заморочуватись. Якось буде.

дякую) звичайно, так і є.

тіко так!)

думаєш, настільки різного?

нє, я ж кажу трохи різного, а може, і взагалі не різного

Threaded | Top-Level Comments Only