Ну а що я можу зробити, якщо остання відсканована пачка - суцільні хіти мого дитинства?
Ця науково-популярна книжка трапила мені до рук у ранньопідлітковому віці. Тоді ще не було засилля малодоказових і напівграмотних сенсаційних статейок про "прокляття фараонів", про інопланетян, про двоголових телят. Це з"явилося через пару років. Я на той час була вже, завдяки цій книжці, грамотна і не велася.
Там розповідалося про всілякі дивовижі і давалися ґрунтовні пояснення, якими шляхами до нас дісталася та чи інша легенда.
Часом шлях виявлявся короткий: те, що ти вважав міфом, насправді існує. Я би й подумати не могла, що манна небесна - реально існуюча речовина, яка не має ніякого стосунку до манної каші, але справді може "падати з неба", бо це скручені лусочки певного лишайника, дуже легенькі і їстівні.
Часом шлях був довгий і заплутаний. Наприклад, до прекрасного єдинорога, чий ріг позбавляє отруту смертоносної сили, вели ниточки від цілої купи інших істот. Нарвал, чий зуб приписували єдинорогові; носоріг, якого Марко Поло посоромився описувати таким, як він є; мамонт, якого вважли істотою підземною, бо кості знаходили в землі; експерименти з рогатою худобою, якій можна зрізати зародки рогів і прищепити посеред лоба...
Фактів, які я вичитала там, в газетах я не знаходила. Про те, наприклад, що штучних василісків робили з риби-ската, я прочитала саме там. Саме звідти я дізналася про прадавній трактат про тварин "Фізіолог", де справжні тварини змальовувалися поряд із фантастичними. Звідти дізналася про вогні святого Ельма.
І ще. Як для науково-популярної книжки, Акимушкін пише дуже азартно і поетично.
Рекомендую. Особливо десяти-дванадцятирічним. Їм цікавіше буде потім вивчати природничі науки.
Ну а це - взагалі без коментарів. Чудовий переклад Солонька.
