“ПРОПАЛА ГРАМОТА”: ВНЄЗЄМНА МОЩЬ

“Пропала Грамота”. Не плутати з однойменним літературним гуртом Позаяка й компанії. Не плутати з однойменним фільмом. Не плутати з однойменним твором М. Гоголя. “Пропала грамота” — акустичний гурт з Кам’янця-Подільського, що існує десь з 1998 року., Склад:
Павло Нечитайло — вокал
Сергій Белінський (Буч) — соло-гітара
Олександр Омельченко (Фітіль) — ритм, бас-гітара
Вова (прізвища ніхто не згадав, бо в команді він був на той момент лише четвертий день) — перкусія.

Щойно скінчився концерт. Нечитайло вихлюпнув у підставлений мікрофон щасливе: “я такий вдячний” з приводу того, що вже не сам наодинці зі своєю музикою, що щось відбувається, крутиться, манить перспективами. Ще не вихололого, ловлю на виході:
— Павле, я хочу ваш альбом навіть якщо його ще нема!
Альбом чи не альбом — є демозапис, домовляюся, де переписати, заодно пропоную розповісти про гурт. Вивалюємося на свіже повітря, я маю невеличку паузу, поки Павло приймає привітання від слухачів і запотиличники від колєг по команді. Нарешті, сідаємо на лавці, налаштовуюся записувати.
— Розкажи трохи про учасників гурту, по кілька слів.
— Соло-гітара — Буч. Сергій Белінський. (Павло майже диктує, я слухняно шкрябаю в зошит). Жив довгий час по всій Європі. Франція, Італія, Португалія, Німеччина... Я думаю, це — типовий Джек Керуак!
Олександр Омельченко, Фітіль — ритм, бас, прикинь – Омельченко у чувака прізвище! Я взагалі пропонував зафундувати премію імені Омельченка, бо він так шарить в аранжуванні, в звуковиявленні! Зубаст!
Одразу по тому Нечитайло набирає поважного вигляду і задумливо надиктовує:
Був гурт, уфундований ісламістами, фінансувався Алькаїдою, називався “Хмелі-Сунелі”, грав жорсткий автентичний дез-рок на підтримку ісламістських фундаменталістів... була ще така пісня “Подільський Урултай”, ти прикидуєш, араби слухали і йшли на смерть із цією піснею, уявляєш?
Дещо збентежено занотовую сказане. Тим часом ґанком спускається другий персонаж історії — Фітіль, про якого тільки-но йшлося.
— ...І ми вже збиралися видавати альбом, назва: Пєрвічная фабріка "Халва". "Халва" в лапках, записала?
Несподівано Павло піднімає голову і довго й надривно регоче в небо. Зловив Фітіля, який підійшов, пояснює, збиваючись на регіт: “Я інтерв’ю даю, я сказав, що був гурт “Хмелі-сунелі”, який фінансувався Аль-Каїдою, Бен Ладен гроші давав! Араби слухали і на смерть йшли! Диви, вона все пише! Уяви, напєчатають в газеті! (нестримний регіт) Мама... прочитає...”
Фітіль стримано посміхається. Я вагаюся, чи записувати останню фразу. Павло, побачивши мою збентеженість, додає: “Ні, про альбом — то правда”. Фітіль погоджується, що це таки правда. Нечитайло, ледь відсміявшись, додає: Напиши ще: “Хотілося б передати привіт тюленям, коториє возвращають младєнцев матерям”. Фітіль — це хлопчик, якого виховали тюлені. Він не ада... адаптувався ще і на концертах ми його випускаємо в акваріумі... Нє, ти диви, вона все пише! — героя дня пробиває новий напад сміху, тим часом я намагаюся з’ясувати щось у Фітіля.
— Ну, тепер твоя черга. Ми говорили про склад, щось Павло вже розказав, що скажеш про нього самого?
— Нечитайло — наш якорь прєлєсний. — зітхає Фітіль — Він все важче й важче з кожним днем. Скоро його доведеться в акваріум занурити.
Розуміюче киваю.
— Хто ще?
— Вова на перкусії.
— Прізвище як? І трошки — що він за людина.
— Та я не знаю, він у нас всього чотири дні...
— Я не дуже вмію розказувати — зізнається — ти краще більше Павла розпитай.
— Вова — це, на мою думку, реінкарнація молодого Лермонтова — охоче вставляє Нечитайло.

— Ще ми хочемо очолити організацію “Музику в маси”, грати в будинках тєрпімості, дитсадках, будинках престарілих...
Зважаючи на попередній монолог, недовірливо торпаю олівця. Нечитайло пояснює:
— Дитина, розумієш, — це класний індикатор. Якщо ти заграв і дитина не заплакала, а усміхнулася — це класно! Це вже щось значить!
— Але ж діти і дорослі, мабуть, потребують різної музики?
— Якщо і так, ми ж маємо якось турбуватися про те, щоб виростало здорове покоління? Що з них виросте, коли воно слухає шансон? А ми хотіли б, щоб це росло здорове покоління. Здорове, але й трошки самашедше. Заінтелектуалізоване. Нормальне покоління.

— Трохи розкажи, як виник проект “Тулумбас”
— Проект чи гурт?
— Ну, спочатку давай про гурт.
— Ідея гурту...
(Вже знайомі серйозно-розмірені інтонації викликають деяку підозру.)
— Був город за містом. То було так важко там працювати, як дурень ідеш із мішком картоплі, всі гарні, чистенькі, а ти... І була така людина, властиво, енергетична основа — Олег Син Командира Танку, Який Внєзапно З’являється Під Звуки Фанфар. Це все ім’я, кожне слово з великої букви. Шкода, що поїхав до Польщі і тут не з’явився. Але коли б з’явився, у всіх би уже з’явилася сивина...
Упевнившись, що Фітіль не заперечує, а навіть погоджується, мовляв, точно, сивина б з’явилася, слухняно записую ім’я під Павлову диктовку.
— І от якраз йшов дощ, а він тоді пробувався у нас на ударника. Ми пішли накопати картоплі на обід, він узяв барабан, але там ми не копали картоплю, а дуркували. Йшов дощ, він грав на барабані і тоді запропонував назвати так гурт. Але були кращі варіанти, скажи!
Фітіль задумливо киває.
— Були варіанти “Непорочна дєва і єпископ з кувалдою”, “Шия без голови”, “Гарячкове сіпання” (як аналог “Продіджи”) — це назви, які були, але не пройшли.
У цей момент Павло, очевидно, зауважує, що інтерв’ю стає якимсь нецікавим, і додає:
— Напиши ще, що гурт “Пропала грамота” — то внєзємна мощь (витримавши достоту акторську паузу, судомно регоче, закинувши голову, обличчям до зоряного неба).
Фітіль не витримує:
— Ну от навіщо ти то кажеш? Ти що, справді так щитаєш?
— То ж ПіаР! Провокація!
— Дурна провокація.
— Нє, а ти уяви собі, в газеті напишуть: “Пропала грамота” — то внєзємна мощь! — безтурботно сміється. І вже до мене — А ще напиши, що ми хочемо до себе Олега Скрипку на трубу.
— Утріруєш — бурмоче Фітіль.
— А “Тулумбаss” — то чия ідея? Могилянці придумали?
— Та наші ж — відповідає Фітіль. Раднюк...
— Організатор — Андрій Раднюк — урочисто підхоплює Павло. На мою думку, це втілення Тараса Шевченка. Тобто, Шевченко — він же займає основну позицію в категорії нових святих. Але до того, звісно, буде канонізований Сковорода.
Павло відволікається на якусь коротку розмову.
— А Середу запросили, щоб люди приходили? — питаю відверто. Фітіль:
— Ну чого... він справді зацікавився.
— На чому ми зупинилися? — повертається Павло.
— Що Раднюк — втілення Шевченка, який буде канонізований, але раніше буде канонізований Сковорода — нагадую.
— Точно! Раднюк — втілення Шевченка, і коли сакральний вияв Раднюка буде з’ясовано, Україна перейде в нову стадію розвитку! У всіх погорять плати!
Ой, так. Відчуваю: ще трошки і в мене самої згорить плата. Тож на цьому розмова щасливо завершується.

Терміново перезавантажена Fish