так треба

Моя бабуся була вродливою і гордовитою дівчиною. (кажуть в родині, що я зовні в неї, але вочевидь за двома винятками: НЕ вродлива і НЕ гордовита) Коли її хлопець, ідучи на фронт, спробував поставити їй умову "лишитися такою ж як зараз, доколи я повернуся", вона образилася, сказала, що в умовах війни вона не знає, де завтра опиниться, то які клятви можуть бути?
Вони посварилися.
Відразу скажу, що хлопець благополучно пройшов війну і повернувся цілий, та горда Тая до нього повертатися не схотіла.


На фронті буде краще

Отож, він подався на фронт, а її розподілили на зв"язкові роботи: прокладати якісь дроти-стовпи. Проте, пробула Тая там недовго. Її примітив офіцер, підкликав, розпитав дещо і сказав, що тут, у тилу, їй буде кепсько, дедалі важче і дедалі голодніше. Порадив їй іти на фронт і пообіцяв замовити слівце, щоб її узяли до штабу. Тая зміркувала і пішла. Мати її спорядила чоботами, які відразу ж потяг собі інший офіцер. Втім, дівчина не мала зайвих гуманістичних ідей. Тож, коли цей любитель чобіт потрапив у штабі до неї ж-таки на розподіл, іще й мав нахабство просити "тихішого місця", вона без докорів сумління помстилася, відправивши у найгарячіші місця.
Коли настав і їй час перейти зі штабу у зенітні війська, її передали у частину зі словами: "попервах не вимагайте від неї, щоб салютувала старшим за званням, вона зі штабу, не звикла". По суті це була правда, адже в штабі постійно бігали туди-сюди офіцери, кожному віддавати честь - робота стоятиме. Та все ж штабний припустився помилки, пояснюючи це в присутності самої Таї. Гордовита дівка добре це засвоїла і до кінця війни так і не відсалютувала нікому. Вважала це за зайве.


Безкарна

Загалом, бабуся багато про що мала власну думку, хоча й тримала її при собі, дотримуючись дисципліни. Ніколи не вважала командування своєї країни за святе і безпомильне. Часто, згадуючи, обурювалася випадками, коли треба було взяти якусь сопку до річниці жовтневої революції, її брали з великими жертвами, а наступного дня ішов наказ відступати.

Можливо, завдяки її вроді, їй діставалося від командирів менше, ніж іншим дівчатам-зенітчицям. Ті не раз сиділи на губі, а Тая якимсь дивом уникала покарань. Навіть коли одного разу загубила деталь від зброї і не зробила попереджувального вистрелу під час перевірки (надзвичайно серйозний прокол) - уникла. Перевіряючий вийшов ледь на хвильку, за яку вона встигла відшукати деталь і поставити її на місце. Осічка - справа непередбачувана. Однак, на губу її таки "записали". Та й цього разу дівчина уникла покарання, потрапивши до шпиталю - травмувала ногу.


Дідусь

А втім, чоловікам з її вроди не обламувалося. Найзатятіший Петро таки зумів її прихилити на свій бік, але чого він тільки не робив заради цього. Пошив спідницю їй зі своїх запасних штанів. Гордячка Тая навіть торкнутися погидувала. Іншим разом, коли Тая вперше побачила, як гарно німці освітлюють територію світляними кольоровими парашутиками, затяг її, причаровану видовищем, у сховок, фактично врятував. Але бодай якогось тепла видобув тільки після того, як зумів влаштувати їй побачення з братом, частина якого хіба на півдоби була в тих же місцях, що й вони. Дізнався, привів. Тим і завоював.


Другий фронт і мавпячі сідниці.

Наприкінці годували краще. Групі солдат належало отримати велику банку тушінки або отого самого спаму - американської консервованої шинки. Ту шинку бабуся не визнавала. Була смачна, та одного разу один з солдат вирішив пожартувати з дівчат і сказав, що шинка та червонястого кольору, бо гамериканці її роблять з червоних мавпячих срак. Більше дівчата шинки не їли.
А ще тоді ходили саме чутки, що америка збирається відкривати другий фронт. І так довго та Америка зволікала зі своїм другим фронтом, обмежуючись постачанням червонястого спаму, що зрештою солдати почали називати ті консерви другим фронтом: "Ну що, відкриємо другий фронт?"


Полонені

Полонені італійці сиділи у погрібі, у верхній частині. А в нижній була картопля. Тая, як і інші дівчата, трохи співчували італійцям, які не мали взагалі що їсти, прикидалися, що їм страшно спускатися в погріб і давали італійцям ключі. Італійці приносили картоплю, замикали погріб, але, звісно, десь на тілі ховали кілька картоплин, які потім натихо можна було з"їсти. Пізніше один стиг подякувати Таї, що з іншими дівчатами врятувала їм життя.


Мир

Особливо неправильною була війна після фактичного оголошення миру. Бабуся казала, що радість від цього факту була трохи передчасною, бо довкола ще було безліч невеликих груп німців, які про кінець війни чи то не знали, чи то не хотіли знати. Через логічну втрату пильності в перші дні миру загинуло ще багато з тих щасливців, які встигли дожити до перемоги.

Савченко Тетяна Василівна померла у віці 80 років 2001 року. На фронт потрапила в 16.