![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Тепер ви готові вирушати. Супровідниками-експертами виступають корінні мешканці Полтави: Jazz, Тетяна Білоброва, Антон Скляр і BlackKnight.
Щойно наші супровідники отримали по рації дані щодо місцеперебування мешканців музичної Полтави. Погляньте праворуч. Перед нами живописна група з декількох представників підвиду хард-н-хеві, акустичних музикантів, панків, представників української альтернативи та хіп-хопу...
Анестезія
Jazz: Чув декілька раз, хлопці із музичної школи, на полтавському телебаченні виграли приз, зйомка кліпу, пісні чув тільки на російській мові за тематикою щось нагадує “Любе” — це я про пісню яка виграла на конкурсі. В Полтаві виступають рідко.
Апекс
Т.Б.: Це молода група з смт. Кобеляки (Полтавська область). Звучала вона в стилі ресторанних муз. колективів, з текстами, що претендували на оригінальність. Співали вони щиро і з душею, але, на жаль, їх походження видавав характерний полтавський обласний діалект, який я “кохаю”, як ту цибулю після чаю . Це не недолік, але мені то не подобається.
Jazz: Апекс — пісні українською мовою, поп-рок.
Апельсиновое безобразие
Т.Б.: На мій смак — надмірна експресивність, яка виливається у каламбур, в якому неможливо розібратися. Хоча від певних осіб я чула доволі добрі відгуки про творчість цієї групи.
Апофеоз
Див. Круті Педалі
Арахнофобія. Стиль — альтернативна музика. Одна з найстаріших команд Полтави, як можна виснувати з відгуків місцевих меломанів, це такі собі мафіозі-монополісти у тутешній музиці ;-).
А.С.: Склад мінявся вже мабуть кілька разів. Постійно якісь нові обличчя. І тільки фізіономія Валєри Власенка не хоче залишити людей у спокої. Дійсно найвідоміший гурт, але усе частіше доводиться чути, що Власенко вже в печінках сидить. Одні й ті ж пісні, те саме лицемірство і марнославсто.
Ю.Р.: Про Арахнофобію можу годинами теревенити — то окрема тема. Скажу лише, що на полтавському радіо він найулюбленіший персонаж з усієї полтавської рок-тусовки.
Jazz: В Полтаві є гурти кращі од Арахнофобії, ви спитаєте себе чому ви їх не чули? То дозвольте я вам відповім, Тому що є в Полтаві такий дядько Валера Власенко, який не допустив на фестиваль ці гурти, хоча вони були україномовні. Чому він це зробив? Мабуть боїться справжньої конкуренції, понабирав там аматорів... (через деякий час, трохи несподівано) Арахнофобія подобається, одні з найкращих у Полтаві.
Бавовна. Лідер — Олексій Логвінов.
А.С.: З’явилися зовсім недавно. Потрапили в резерв Червоної Рути 2003 в рок-номінації. Здається на “ЧР” був один з їх перших виступів, якщо не перший. Цікавий гурт.
Дель Тора. Стиль — Арт-рок з відчутними елементами рольовицької романтики. Співають українською.
ДМЦ. Повна назва — Дороги Меняют Цвет. Стиль — акустичний рок, хоча й схильні експериментувати, але, певно, на цьому зупиняться, своєю сильною стороною вважають текст. Склад: Андрій Гречаник (вокал, гітара), Старостенко Сергій (бас), Гулій Артем (соло-гітара), Петрушко Богдан (флейти, губ. гармошки, сампоніасо), Дяченко Сергій (перкусія), збираються залучити ще й акордеоніста.
Jazz: Гарний гурт, до Мазепа-фесту я їх чув тільки російською мовою.
А.С.: Дарогі Мєняют Цвєт — акустична банда. До Мазепи ніколи не чув української мови в їх виконанні. Виступають на російськомовних акустичних тусівках.
Дует Селезень-Кудлай. (Наталія Селезень, Юлія Кудлай)
Т.Б.: Абсолютно безбашенний жіночий дует з гітарою і, здається якимось духовим інструментом. У першої — неземний і нереально сильний голос, а у другої — вірші. Наразі вони зовсім нещодавно розійшлися, через що дуже переживають, але вони реально не вжилися характерами. То окрема історія.
Емпірея (Кременчук). Стиль — Heavy Metal с элементами Power и Speed, простіше кажучи — арієподібний. Тексти пафосні.
Зов Аранакса
Див. Незвичайний Такотож.
Ізотопи серця
Див. Бавовна.
Іліада
Jazz: Про цих хлопців можу розповідати багато бо це мої найкращі друзі. Тверезо оцінити їхню гру не зможу, хвалити їх не буду, скажу, що всі з музичною освітою, переграли теж багато чого і у всіх стилях, на даний момент їхній стиль чітко визначити не можу, є і хеві, є і блюз, єдині в Полтаві хто зіграв стратосферу, інструментальна композиція гурт Стратоваріус — якщо прослухаєте цю композицію то матимете уявлення і про гурт, вона стала в Полтаві їхньою візиткою. Свої концерти організовують самі, це зумовлено тим, що хлопцям хочеться грати на гарному апараті, і визвученими, чого важко добитися, на полтавських сейшенах, де виступають багато гуртів. Пісні всі російською мовою, але з осені планують писати дві, чи три українською, то зумовлюється вимогами багатьох фестивалів. Нещодавно брали участь у “Перлинах Сезону”, зібравшись із знайомими реперами Погана Мода і забацали хард-кор. Бо у тих пісні українською. Але чи будуть вони виступати, це питання: всі роз’їхались по кутках нашої країни на заробітки.
Т.Б.: Не терплю, так само, як і Одіссею, бо вбачаю в них клони ненависної мені “Арії”.
Империя.
Див. Емпірея.
Квентін Дорвард
Див. Одіссея.
Колапс
Jazz: Колись два роки тому були такі у тусівці Гільдія Тіні. Серед важких гуртів був перший, мені подобалося, співали українською мовою, потім після якоїсь п’янки помер їхній барабанщик, хтось пішов із гурту, когось потягнуло на дурь, як зараз у них справи я не знаю, але давно не чув.
Т.Б.: Що стосується Парашуту та Колапсу, то це групи підлітків, як мріють не про студентські (а місцями не про учнівські) лави, а про велику сцену і страшенно нагадують мені Offspring. Разючої різниці між ними не бачу.
Колискова Ради.
Ю.Р.: Практично єдина жіноча рок-група в Полтаві. Яскраве етно з домішкою невідомо чого — але класно.
Т.Б.: Останнім часом привертає увагу лише тим, що клавішниця і барабанщиця полюбляють носити на концертах кофточки з відсутністю ґудзиків (у нас навіть після концерту до десятиріччя гурту Онейроїд з’явився фірмовий жарт “Ниточка порвися!!!” — це ми до тої ниточки на якій трималося все це бєзобразіе”.
А.С.: Здається змінили назву. Дівчачий гурт. Легенький рок (чи не рок?) із фолком. Оригінально.
Корпус В.
А.С.: Непоганий гурт, двомовний. Легенький рок, що межує з попсою.
Круті Педалі.
Стиль — пост-панк. Утворилися в 2000 році. До 2002 року носили назву Апофеоз. У 2003 році записали альбом-демку “Pozitive”. Склад насьогодні: Євген Галич (вокал, гітара), Дмитро “Кука” Колосов (ударні), Рева Ольга (гітара), Мізюк “Ден” Денис (гітара, клавіші), Володимир “Філя” Філонченко (бас).
Jazz: Вважають себе панками, зрозумілі тексти, які можна розібрати тобто почути коли вони грають, так нічого особливого, там де можна виступити намагаються виступати.
А.С.: Підлітковий панк. Проста і зрозуміла музика для середнього і старшого шкільного віку. Намагаються наслідувати “Тартак”. Мають кілька пісень українською. Потрапили в резерв “Червоної Рути” 2003 в рок-номінації.
Т.Б.: Здається, Круті педалі — це той самий Парашут з невеликими відмінностями у складі. Їх я чула лише раз — на розігріві у Скрябіна, який виступав на святі боротьби з СНІДом під егідою Зелених. Тоді ще був організований конкурс на ліпшу групу, де ще брала участь Іліада і Круті педалі. Останні, здається, і перемогли. Звук був препоганий, поки скрябінський звукореж не сів за пульт. Тому хоч якось оцінити ті групи було важко.
Майор Пронін.
Ю.Р.: Не знаю, чи живі ще. Три роки тому працювали в складі гітарно-барабанного квартету. Грали якусь суміш пост-панка і джаз-рока. В музичному плані одна з найцікавіших груп Полтави.
Jazz: Останнім часом не виступає бо у вокаліста сім’я, а там сімейні проблеми. Грають жвавеньку музику переважно українські тексти, здається їм запропонували контракт на конкурсі від Чернігівського, ось і все про них.
Т.Б.: Мені не сподобалися з першого ж разу, бо звучали, як забивання дюбелів у рельсу (може, був поганий звук, але я в тому сумніваюся, бо решта звучали нормально на тому концерті), не можна було ніяк розібрати текстів. На вигляд вони мені чимось нагадували “Любе”, що ще більше розпалило мою нелюбов до цієї групи. Ну, принаймні, я не бачила там жодної оригінальності. Якраз цієї полтавської групи торкнулася особливість полтавських музичних колективів — надмірна експресивність, яка виливається у каламбур, в якому неможливо розібратися.
А.С.: Досить непоганий був гурт до того як вокаліст відійшов від справ. Останній раз чув їх на “Червоній Руті” восени 2002. Співав соло-гітарист — зовсім не те. Очевидно не буде діла. Якби зібралися у старому складі, їх варто було б запросити на “Мазепа-фест”.
Незвичайний Такотож. Стиль — веселий неагресивний панк. Виник у 90-х роках. Лідер — Павло Гуменюк. Теперішній склад: Денис Кучеренко (барабани), Ростислав Мамадлоїков (гітара), Олег П’явко (гітара), Павло Гуменюк (гітара, бас, вокал). Духова секція (труба, саксофон, блок-флейта) присутня, але нестабільно й у різному складі.
Музиканти стверджують, що насправді “НТ” — це назва дуже дикої степової рослини, що росте у східно-центральних районах країни. У 2000 році було зроблено перший альбом “Мішок женьшеню”, у 2002 другий “Скажи собі так”. Щоправда, у відкритий продаж жоден не надходив. Пісні можна було почути на місцевих радіостанціях, а також на радіостанціях Києва та Харкова. Мали ефір на “Промені”.
Ю.Р.: Це вже третя група Павла Гуменюка, хоча, на мій погляд, це вже друге логічне продовження його найдавнішого проекту Зов Аранакса (1993 рік). Дуже вдалі експерименти з етно- і рок-традицією. Блюзу мало — фактично нема. На жаль, вже років зо два їх не чув, тому мені важко судити про них зараз. Але завжди справляли враження філософів-пофігістів, яким поспішати нема куди — за що я, власне, їх і любив. Працюючи на радіо, я їх частенько ставив.
А.С.: Не ветерани, але й не новачки. Коли перший раз їх почув, одразу відзначив, що це щось новеньке і свіже на тлі ветеранів та металюг, які замість грати музику, як правило глушили публіку своїми '"'"дистошнами'"'" (характерна, до речі, риса сейшнів 90-х рр. - поганий звук і багато драйву). Оригінально для Полтави, хоча від вокалу і текстів я не в захопленні.
Jazz: “Пою о чьом і сам не знаю”...
Одіссея.
Ю.Р.: Пам'ятаю їх ще з 1992 року — тоді вони існували як Квентін Дорвард. Грали хард-н-хеві, те ж саме роблять і зараз. Одним словом, для любителів жанру, яким я теж є. Зі старого складу залишились барабанщик Дмитро Ольшанський (Черчіль) та Ігор Коваленко (Лисий), басист Андрій Ясько (Змій), гітарист І. Коваленко, зараз мабуть найкращий в Полтаві, орієнтується на Джо Сатріані, Інгві Малмстіна і Тоні Макалпіна. Їх твори нерідко звучали на місцевому FM-радіо років три тому — не знаю, як зараз.
Jazz: Старожили полтавського року, їм років по тридцять, грали в багатьох гуртах, і різну музику, люди професіонали, грали колись і в Арахнофобії, зараз намагаються робити американську музику, в основному все здерте із “Mister BiG”, тексти пісень свої. Концерти влаштовують самостійно, хоча їх теж довго вже не чути.
Т.Б.: Див. відгук про Іліаду.
Онейроїд.
Ю.Р.: Ходячий експеримент. Фактично єдині, що зберігають дух “іще того” полтавського андеґраунду часів тусовок на “Короваї” (біля краєзнавчого музею) і в “Інії” (зараз — “Золотий фазан”). Хоча мають цілком респектабельні професії: вокаліст — хірург, басист і автор текстів (найцікавіше, що є в полтавській рок-поезії) — психолог. Одні з перших із полтавських рокерів зробили акустичній міні-альбом на державному радіо — звукорежисером був сам Леонід Сорокін.
А.С.: Москалі. Склад мінявся кілька разів. Залишився вокаліст і ще хтось. Гурт без майбутнього.
Jazz: Лідер гурту — Бурлік, йому можна дати медаль за організацію полтавських сейшенів, вони їх роблять чотири-п’ять разів на рік. Що ж до музики яку грає Онейроїд — то це панк андеґраунд плюс хаос, тобто “купа всього із нічого”. Про тексти не розповім, бо жодного не розумію, хоча хлопчина із вищою освітою медика. А співає, як із психлікарні вийшов, правда він не виходить на сцену якщо не покурить драпу, або не ковтне якихось коліс.
Т.Б.: Одні з моїх улюбленців! Мені подобаються їх тексти. Співають російською і українською. Центровий там Андрій Боркунов (в миру Бурлік) — гітарист соліст, ідейний натхненник і батарейка групи. Олексій Самарін там соло-гітарист. Дуже добрий гітарист, музикант від Бога.
Парашут.
Т.Б.: Що стосується Парашуту та Колапсу, то це групи підлітків, як мріють не про студентські (а місцями не про учнівські) лави, а про велику сцену і страшенно нагадують мені Offspring. Разючої різниці між ними не бачу.
Pins (Кременчук). З їх власних слів: “починали в панковому напрямку, який по-троху набував українського колориту, завдяки сопілці, насамперед. Співали про: «гівно», «світ як лайно», панків, паління, кохання і т.п.”
О.Д.: Мені дуже сподобалась кременчуцька група Пінз. Афігєнно. Там дуже технічні музиканти... і українська в них органічна. Це ніби неопанк, власне. Косять під Лінкін Парк, але вокал там ні в дупу. Витягує все офігєнний ударник і пара дуже технічних гітаристів.
Погана Мода. Брали участь у фестивалі “Перлини Сезону” 2003 року.
ПсевдонімБ.
А.С.: З містечка Кобеляки. Україномовна група. Намагаються грати серйозну музику — джазові навороти тощо. Можливо саме їх не вистачало на Мазепа-фесті. Потрапили в резерв “Червоної Рути”-2003 в рок-номінації. Це з відносно молодих гуртів, їм близько 2 років, музиканти всі молоді люди, віком від 20 до 25 р.
Радіа-Р. 2000 року вибороли 2 місце в номінації “Танцювальна музика” на фестивалі “Перлини Сезону”.
Резонанс.
Талісман. Стиль — фолк-рок. Склад: Євген Марусич (вокал, автор текстів), Олександр Потінський (барабани, викладає цей інструмент у місцевій музичній школі), Михайло Шамраєвський (бас, раніше грав із Арахнофобією і багатьма іншими полтавськими командами), Володимир Єгоров (гітара), Олександр Тригуб (клавішні, колишній ударник The Вйо), Ігор ? (гітара). Гурт утворився зо 3-4 роки тому як відшарування Арахнофобії, коли лідер почав писати власні пісні, а у складі почалися розмежування щодо поглядів на музичний стиль гурту. Відтак Арахнофобія обрала більш сучасне звучання, а Талісман тяжіє до фолку.
А.С.: Арахнофобія-2. Це так само як у футболі — основна команда і дублери. Мені не подобається. Вокаліст відверто косить під Власенка. Потрапили в резерв “Червоної Рути-2003” в рок-номінації.
Jazz: Старий гурт, пісні переважно українською. Окрім вокаліста, який копіює Валеру Арахнофоба (мабуть тому він мені і не подобається), в гурті працюють професіонали, це точно. Хоча єдності там нема, на фестиваль збіглися зіграти, а там — кожен у свій бік...
Ю.Р.: Сольний проект колишнього гітариста групи. Спочатку то було відверте епігонство Арахнофобії, але зараз, здається, почали набувати якоїсь самобутності.
Теракт.
Ю.Р.: Уже здох, а шкода. Це було таке щось а-ля “Пантера”. Їхній вокаліст років зо три тому займався комп’ютерами, а гітарист Дмитро Коваленко зараз робить сольний проект (поки що студійний) з колишнім вокалістом групи Мати Тереза Ігорем Вістаком (Свистом). Така суміш RHCP із іще чимось — досить цікаво. Мені принаймні подобається. Безбашенні, але не позбавлені смаку тексти — ну, як і потрібно. Обох можна знайти в рекламному бюро “Інтера” регіональної телерадіокомпанії “Лтава”. Чи ставлять їхні пісні в ефір, не знаю. А варто було би поставити — хлопці роблять достойний матеріал.
Т.Б.: Мені видалися дуже схожими на Трансформера. Тим, здається, все сказано.
Jazz: Співають англійською мовою, стиль чітко не визначу, але музика в них здалася мені, інтенсивно-агресивною.
The Вйо.
А.С.: Брали участь у відбірковому турі Червоної Рути 1995, після чого не дуже часто з'являлися в Полтаві. Хлопці з Кобеляк. Кувалдіна ви знаєте.
Трансформер.
Т.Б.: Косять під Кіно. Мені не подобається.
А.С.: Інколи з'являються в хіт-параді на місцевому радіо або на ТБ.
...Повірте, ніякий зоопарк з цим не порівняти.
(Доповнення й уточнення приймаються)
Щойно наші супровідники отримали по рації дані щодо місцеперебування мешканців музичної Полтави. Погляньте праворуч. Перед нами живописна група з декількох представників підвиду хард-н-хеві, акустичних музикантів, панків, представників української альтернативи та хіп-хопу...
Анестезія
Jazz: Чув декілька раз, хлопці із музичної школи, на полтавському телебаченні виграли приз, зйомка кліпу, пісні чув тільки на російській мові за тематикою щось нагадує “Любе” — це я про пісню яка виграла на конкурсі. В Полтаві виступають рідко.
Апекс
Т.Б.: Це молода група з смт. Кобеляки (Полтавська область). Звучала вона в стилі ресторанних муз. колективів, з текстами, що претендували на оригінальність. Співали вони щиро і з душею, але, на жаль, їх походження видавав характерний полтавський обласний діалект, який я “кохаю”, як ту цибулю після чаю . Це не недолік, але мені то не подобається.
Jazz: Апекс — пісні українською мовою, поп-рок.
Апельсиновое безобразие
Т.Б.: На мій смак — надмірна експресивність, яка виливається у каламбур, в якому неможливо розібратися. Хоча від певних осіб я чула доволі добрі відгуки про творчість цієї групи.
Апофеоз
Див. Круті Педалі
Арахнофобія. Стиль — альтернативна музика. Одна з найстаріших команд Полтави, як можна виснувати з відгуків місцевих меломанів, це такі собі мафіозі-монополісти у тутешній музиці ;-).
А.С.: Склад мінявся вже мабуть кілька разів. Постійно якісь нові обличчя. І тільки фізіономія Валєри Власенка не хоче залишити людей у спокої. Дійсно найвідоміший гурт, але усе частіше доводиться чути, що Власенко вже в печінках сидить. Одні й ті ж пісні, те саме лицемірство і марнославсто.
Ю.Р.: Про Арахнофобію можу годинами теревенити — то окрема тема. Скажу лише, що на полтавському радіо він найулюбленіший персонаж з усієї полтавської рок-тусовки.
Jazz: В Полтаві є гурти кращі од Арахнофобії, ви спитаєте себе чому ви їх не чули? То дозвольте я вам відповім, Тому що є в Полтаві такий дядько Валера Власенко, який не допустив на фестиваль ці гурти, хоча вони були україномовні. Чому він це зробив? Мабуть боїться справжньої конкуренції, понабирав там аматорів... (через деякий час, трохи несподівано) Арахнофобія подобається, одні з найкращих у Полтаві.
Бавовна. Лідер — Олексій Логвінов.
А.С.: З’явилися зовсім недавно. Потрапили в резерв Червоної Рути 2003 в рок-номінації. Здається на “ЧР” був один з їх перших виступів, якщо не перший. Цікавий гурт.
Дель Тора. Стиль — Арт-рок з відчутними елементами рольовицької романтики. Співають українською.
ДМЦ. Повна назва — Дороги Меняют Цвет. Стиль — акустичний рок, хоча й схильні експериментувати, але, певно, на цьому зупиняться, своєю сильною стороною вважають текст. Склад: Андрій Гречаник (вокал, гітара), Старостенко Сергій (бас), Гулій Артем (соло-гітара), Петрушко Богдан (флейти, губ. гармошки, сампоніасо), Дяченко Сергій (перкусія), збираються залучити ще й акордеоніста.
Jazz: Гарний гурт, до Мазепа-фесту я їх чув тільки російською мовою.
А.С.: Дарогі Мєняют Цвєт — акустична банда. До Мазепи ніколи не чув української мови в їх виконанні. Виступають на російськомовних акустичних тусівках.
Дует Селезень-Кудлай. (Наталія Селезень, Юлія Кудлай)
Т.Б.: Абсолютно безбашенний жіночий дует з гітарою і, здається якимось духовим інструментом. У першої — неземний і нереально сильний голос, а у другої — вірші. Наразі вони зовсім нещодавно розійшлися, через що дуже переживають, але вони реально не вжилися характерами. То окрема історія.
Емпірея (Кременчук). Стиль — Heavy Metal с элементами Power и Speed, простіше кажучи — арієподібний. Тексти пафосні.
Зов Аранакса
Див. Незвичайний Такотож.
Ізотопи серця
Див. Бавовна.
Іліада
Jazz: Про цих хлопців можу розповідати багато бо це мої найкращі друзі. Тверезо оцінити їхню гру не зможу, хвалити їх не буду, скажу, що всі з музичною освітою, переграли теж багато чого і у всіх стилях, на даний момент їхній стиль чітко визначити не можу, є і хеві, є і блюз, єдині в Полтаві хто зіграв стратосферу, інструментальна композиція гурт Стратоваріус — якщо прослухаєте цю композицію то матимете уявлення і про гурт, вона стала в Полтаві їхньою візиткою. Свої концерти організовують самі, це зумовлено тим, що хлопцям хочеться грати на гарному апараті, і визвученими, чого важко добитися, на полтавських сейшенах, де виступають багато гуртів. Пісні всі російською мовою, але з осені планують писати дві, чи три українською, то зумовлюється вимогами багатьох фестивалів. Нещодавно брали участь у “Перлинах Сезону”, зібравшись із знайомими реперами Погана Мода і забацали хард-кор. Бо у тих пісні українською. Але чи будуть вони виступати, це питання: всі роз’їхались по кутках нашої країни на заробітки.
Т.Б.: Не терплю, так само, як і Одіссею, бо вбачаю в них клони ненависної мені “Арії”.
Империя.
Див. Емпірея.
Квентін Дорвард
Див. Одіссея.
Колапс
Jazz: Колись два роки тому були такі у тусівці Гільдія Тіні. Серед важких гуртів був перший, мені подобалося, співали українською мовою, потім після якоїсь п’янки помер їхній барабанщик, хтось пішов із гурту, когось потягнуло на дурь, як зараз у них справи я не знаю, але давно не чув.
Т.Б.: Що стосується Парашуту та Колапсу, то це групи підлітків, як мріють не про студентські (а місцями не про учнівські) лави, а про велику сцену і страшенно нагадують мені Offspring. Разючої різниці між ними не бачу.
Колискова Ради.
Ю.Р.: Практично єдина жіноча рок-група в Полтаві. Яскраве етно з домішкою невідомо чого — але класно.
Т.Б.: Останнім часом привертає увагу лише тим, що клавішниця і барабанщиця полюбляють носити на концертах кофточки з відсутністю ґудзиків (у нас навіть після концерту до десятиріччя гурту Онейроїд з’явився фірмовий жарт “Ниточка порвися!!!” — це ми до тої ниточки на якій трималося все це бєзобразіе”.
А.С.: Здається змінили назву. Дівчачий гурт. Легенький рок (чи не рок?) із фолком. Оригінально.
Корпус В.
А.С.: Непоганий гурт, двомовний. Легенький рок, що межує з попсою.
Круті Педалі.
Стиль — пост-панк. Утворилися в 2000 році. До 2002 року носили назву Апофеоз. У 2003 році записали альбом-демку “Pozitive”. Склад насьогодні: Євген Галич (вокал, гітара), Дмитро “Кука” Колосов (ударні), Рева Ольга (гітара), Мізюк “Ден” Денис (гітара, клавіші), Володимир “Філя” Філонченко (бас).
Jazz: Вважають себе панками, зрозумілі тексти, які можна розібрати тобто почути коли вони грають, так нічого особливого, там де можна виступити намагаються виступати.
А.С.: Підлітковий панк. Проста і зрозуміла музика для середнього і старшого шкільного віку. Намагаються наслідувати “Тартак”. Мають кілька пісень українською. Потрапили в резерв “Червоної Рути” 2003 в рок-номінації.
Т.Б.: Здається, Круті педалі — це той самий Парашут з невеликими відмінностями у складі. Їх я чула лише раз — на розігріві у Скрябіна, який виступав на святі боротьби з СНІДом під егідою Зелених. Тоді ще був організований конкурс на ліпшу групу, де ще брала участь Іліада і Круті педалі. Останні, здається, і перемогли. Звук був препоганий, поки скрябінський звукореж не сів за пульт. Тому хоч якось оцінити ті групи було важко.
Майор Пронін.
Ю.Р.: Не знаю, чи живі ще. Три роки тому працювали в складі гітарно-барабанного квартету. Грали якусь суміш пост-панка і джаз-рока. В музичному плані одна з найцікавіших груп Полтави.
Jazz: Останнім часом не виступає бо у вокаліста сім’я, а там сімейні проблеми. Грають жвавеньку музику переважно українські тексти, здається їм запропонували контракт на конкурсі від Чернігівського, ось і все про них.
Т.Б.: Мені не сподобалися з першого ж разу, бо звучали, як забивання дюбелів у рельсу (може, був поганий звук, але я в тому сумніваюся, бо решта звучали нормально на тому концерті), не можна було ніяк розібрати текстів. На вигляд вони мені чимось нагадували “Любе”, що ще більше розпалило мою нелюбов до цієї групи. Ну, принаймні, я не бачила там жодної оригінальності. Якраз цієї полтавської групи торкнулася особливість полтавських музичних колективів — надмірна експресивність, яка виливається у каламбур, в якому неможливо розібратися.
А.С.: Досить непоганий був гурт до того як вокаліст відійшов від справ. Останній раз чув їх на “Червоній Руті” восени 2002. Співав соло-гітарист — зовсім не те. Очевидно не буде діла. Якби зібралися у старому складі, їх варто було б запросити на “Мазепа-фест”.
Незвичайний Такотож. Стиль — веселий неагресивний панк. Виник у 90-х роках. Лідер — Павло Гуменюк. Теперішній склад: Денис Кучеренко (барабани), Ростислав Мамадлоїков (гітара), Олег П’явко (гітара), Павло Гуменюк (гітара, бас, вокал). Духова секція (труба, саксофон, блок-флейта) присутня, але нестабільно й у різному складі.
Музиканти стверджують, що насправді “НТ” — це назва дуже дикої степової рослини, що росте у східно-центральних районах країни. У 2000 році було зроблено перший альбом “Мішок женьшеню”, у 2002 другий “Скажи собі так”. Щоправда, у відкритий продаж жоден не надходив. Пісні можна було почути на місцевих радіостанціях, а також на радіостанціях Києва та Харкова. Мали ефір на “Промені”.
Ю.Р.: Це вже третя група Павла Гуменюка, хоча, на мій погляд, це вже друге логічне продовження його найдавнішого проекту Зов Аранакса (1993 рік). Дуже вдалі експерименти з етно- і рок-традицією. Блюзу мало — фактично нема. На жаль, вже років зо два їх не чув, тому мені важко судити про них зараз. Але завжди справляли враження філософів-пофігістів, яким поспішати нема куди — за що я, власне, їх і любив. Працюючи на радіо, я їх частенько ставив.
А.С.: Не ветерани, але й не новачки. Коли перший раз їх почув, одразу відзначив, що це щось новеньке і свіже на тлі ветеранів та металюг, які замість грати музику, як правило глушили публіку своїми '"'"дистошнами'"'" (характерна, до речі, риса сейшнів 90-х рр. - поганий звук і багато драйву). Оригінально для Полтави, хоча від вокалу і текстів я не в захопленні.
Jazz: “Пою о чьом і сам не знаю”...
Одіссея.
Ю.Р.: Пам'ятаю їх ще з 1992 року — тоді вони існували як Квентін Дорвард. Грали хард-н-хеві, те ж саме роблять і зараз. Одним словом, для любителів жанру, яким я теж є. Зі старого складу залишились барабанщик Дмитро Ольшанський (Черчіль) та Ігор Коваленко (Лисий), басист Андрій Ясько (Змій), гітарист І. Коваленко, зараз мабуть найкращий в Полтаві, орієнтується на Джо Сатріані, Інгві Малмстіна і Тоні Макалпіна. Їх твори нерідко звучали на місцевому FM-радіо років три тому — не знаю, як зараз.
Jazz: Старожили полтавського року, їм років по тридцять, грали в багатьох гуртах, і різну музику, люди професіонали, грали колись і в Арахнофобії, зараз намагаються робити американську музику, в основному все здерте із “Mister BiG”, тексти пісень свої. Концерти влаштовують самостійно, хоча їх теж довго вже не чути.
Т.Б.: Див. відгук про Іліаду.
Онейроїд.
Ю.Р.: Ходячий експеримент. Фактично єдині, що зберігають дух “іще того” полтавського андеґраунду часів тусовок на “Короваї” (біля краєзнавчого музею) і в “Інії” (зараз — “Золотий фазан”). Хоча мають цілком респектабельні професії: вокаліст — хірург, басист і автор текстів (найцікавіше, що є в полтавській рок-поезії) — психолог. Одні з перших із полтавських рокерів зробили акустичній міні-альбом на державному радіо — звукорежисером був сам Леонід Сорокін.
А.С.: Москалі. Склад мінявся кілька разів. Залишився вокаліст і ще хтось. Гурт без майбутнього.
Jazz: Лідер гурту — Бурлік, йому можна дати медаль за організацію полтавських сейшенів, вони їх роблять чотири-п’ять разів на рік. Що ж до музики яку грає Онейроїд — то це панк андеґраунд плюс хаос, тобто “купа всього із нічого”. Про тексти не розповім, бо жодного не розумію, хоча хлопчина із вищою освітою медика. А співає, як із психлікарні вийшов, правда він не виходить на сцену якщо не покурить драпу, або не ковтне якихось коліс.
Т.Б.: Одні з моїх улюбленців! Мені подобаються їх тексти. Співають російською і українською. Центровий там Андрій Боркунов (в миру Бурлік) — гітарист соліст, ідейний натхненник і батарейка групи. Олексій Самарін там соло-гітарист. Дуже добрий гітарист, музикант від Бога.
Парашут.
Т.Б.: Що стосується Парашуту та Колапсу, то це групи підлітків, як мріють не про студентські (а місцями не про учнівські) лави, а про велику сцену і страшенно нагадують мені Offspring. Разючої різниці між ними не бачу.
Pins (Кременчук). З їх власних слів: “починали в панковому напрямку, який по-троху набував українського колориту, завдяки сопілці, насамперед. Співали про: «гівно», «світ як лайно», панків, паління, кохання і т.п.”
О.Д.: Мені дуже сподобалась кременчуцька група Пінз. Афігєнно. Там дуже технічні музиканти... і українська в них органічна. Це ніби неопанк, власне. Косять під Лінкін Парк, але вокал там ні в дупу. Витягує все офігєнний ударник і пара дуже технічних гітаристів.
Погана Мода. Брали участь у фестивалі “Перлини Сезону” 2003 року.
ПсевдонімБ.
А.С.: З містечка Кобеляки. Україномовна група. Намагаються грати серйозну музику — джазові навороти тощо. Можливо саме їх не вистачало на Мазепа-фесті. Потрапили в резерв “Червоної Рути”-2003 в рок-номінації. Це з відносно молодих гуртів, їм близько 2 років, музиканти всі молоді люди, віком від 20 до 25 р.
Радіа-Р. 2000 року вибороли 2 місце в номінації “Танцювальна музика” на фестивалі “Перлини Сезону”.
Резонанс.
Талісман. Стиль — фолк-рок. Склад: Євген Марусич (вокал, автор текстів), Олександр Потінський (барабани, викладає цей інструмент у місцевій музичній школі), Михайло Шамраєвський (бас, раніше грав із Арахнофобією і багатьма іншими полтавськими командами), Володимир Єгоров (гітара), Олександр Тригуб (клавішні, колишній ударник The Вйо), Ігор ? (гітара). Гурт утворився зо 3-4 роки тому як відшарування Арахнофобії, коли лідер почав писати власні пісні, а у складі почалися розмежування щодо поглядів на музичний стиль гурту. Відтак Арахнофобія обрала більш сучасне звучання, а Талісман тяжіє до фолку.
А.С.: Арахнофобія-2. Це так само як у футболі — основна команда і дублери. Мені не подобається. Вокаліст відверто косить під Власенка. Потрапили в резерв “Червоної Рути-2003” в рок-номінації.
Jazz: Старий гурт, пісні переважно українською. Окрім вокаліста, який копіює Валеру Арахнофоба (мабуть тому він мені і не подобається), в гурті працюють професіонали, це точно. Хоча єдності там нема, на фестиваль збіглися зіграти, а там — кожен у свій бік...
Ю.Р.: Сольний проект колишнього гітариста групи. Спочатку то було відверте епігонство Арахнофобії, але зараз, здається, почали набувати якоїсь самобутності.
Теракт.
Ю.Р.: Уже здох, а шкода. Це було таке щось а-ля “Пантера”. Їхній вокаліст років зо три тому займався комп’ютерами, а гітарист Дмитро Коваленко зараз робить сольний проект (поки що студійний) з колишнім вокалістом групи Мати Тереза Ігорем Вістаком (Свистом). Така суміш RHCP із іще чимось — досить цікаво. Мені принаймні подобається. Безбашенні, але не позбавлені смаку тексти — ну, як і потрібно. Обох можна знайти в рекламному бюро “Інтера” регіональної телерадіокомпанії “Лтава”. Чи ставлять їхні пісні в ефір, не знаю. А варто було би поставити — хлопці роблять достойний матеріал.
Т.Б.: Мені видалися дуже схожими на Трансформера. Тим, здається, все сказано.
Jazz: Співають англійською мовою, стиль чітко не визначу, але музика в них здалася мені, інтенсивно-агресивною.
The Вйо.
А.С.: Брали участь у відбірковому турі Червоної Рути 1995, після чого не дуже часто з'являлися в Полтаві. Хлопці з Кобеляк. Кувалдіна ви знаєте.
Трансформер.
Т.Б.: Косять під Кіно. Мені не подобається.
А.С.: Інколи з'являються в хіт-параді на місцевому радіо або на ТБ.
...Повірте, ніякий зоопарк з цим не порівняти.
(Доповнення й уточнення приймаються)
