![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
СКРЯБІН:“АЛЬБОМ” (CD), “Альбом” чи облом?
May. 28th, 2004 07:56 pmПроцес перетворення відданого фаната на не менш відданого критика – нелегкий і болісний. Ось і цього разу, почувши про майбутній вихід “Альбому”, я мав недобре передчуття. Що вони там намудрили? Що, взагалі, можна було намудрити після “Натури”? Зрештою, це, попри претензійну назву, не повноцінний альбом, а «The Best»; може, пронесе?
Але не пронесло.
Отже, альбом вийшов у вигляді двох компакт-дисків, про другий з яких можемо сказати тільки добре, бо, по-перше, ми його не бачили, по-друге, він містить самі кліпи, по-третє, нарешті “скрябінська” відеоспадщина стане доступною. Мовчу про “Train”, «Прикрий світ», «Оpen» та інші «неформатні» відеороботи, які до збірки не ввійшли. Це вже їхня справа, чим пишатись, а що відкидати. А ось із першим диском усе не так райдужно.
У рекламному інтерв’ю, що передувало новому релізу, Кузьма заявив, що трек-ліст на 2/3 складається з пісень, вибраних шляхом голосування на офіційному сайті http://skryabin.ru (акція була подана як “склади для себе альбом найкращих пісень” – непоганий хід), а також наступну сакраментальну річ: “усі пісні на альбомі записані в новому звуці”.
Але ж попереджати треба, що в ОДНОМУ новому звуці. Жанр, у якому подані 15 композицій “Альбому”, можна визначити як ремікс, авто-рімейк або, що мені здається найближчим до правди, авто-каверверсія. Вокально-інструментальний ансамбль “Кузьма і лабухи” по-своєму інтерпретував більш ніж 10-річний досвід групи “Скрябін” у тому її складі, який ще назвати “Скрябіном” було не соромно. У результаті звучання всіх пісень безжально уніфіковане. Навіть не намагайтеся вгадувати пісні з семи нот: у багатьох композиціях від оригіналу не лишилося зовсім нічого. Прибрано головні мелодійні ходи, завдяки яким пісні, власне, запам’ятовуються, змінено ритм, темп і тон. М’який арт-роковий саунд, прилизані мелодії, бек-вокал Підлужного – ні, це не перестає бути доброю рок-музикою (але нічим більше).
Трохи статистики. Пісні “До смерті і довше”, “L.V.”, “Education”, “Танець пінгвіна”, “Птахи”, “Нікому то не треба” присутні на альбомі вже в третій студійній версії. Ті, що в другій – переважно з останніх трьох-чотирьох альбомів. Раніше ці пісні існували в різному, дуже різному вигляді: від інструментальної поліфонії “Казок” до підвального брязкоту “Технофайту-92”. Слухаючи пісні “Не вмирай”, “Птахи”, “До смерті і довше”, “Клей”, “Цукор” в оригіналі, можна було простежити еволюцію “Скрябіна” - як музичну, так і філософську. Цю динаміку в “Альбомі” зігноровано: тепер це просто пісні, що мають певне аранжування, але, безнадійно вирвані з контексту, - не звучать. Їдьмо далі. Є такий анекдот: приходить дружина додому вночі й чоловікові каже: “мене зґвалтували!” – а він їй: “з’їж лимон!” – вона: “ти що, та мене ж зґвалтували!” – а він: “лимон, кажу, з’їж, а то писок занадто щасливий”.
Перед тим, як записувати вокал до оновлених версій старих пісень, Андрієві Кузьменку варто було добряче відкусити від цитрини. Ситим, зрілим, упевненим, задоволеним життям голосом “Не вмирай” не співають. Та ні, піпл, звичайно, схаває. Піпл хаває все. Але, якщо Кузьмі вже так хочеться перекреслити перші 10 років історії групи, то це – не найкращий спосіб. Слухаючи “Шось зимно” без глухого шепоту 20-річного Ростика Домішевського, або “Нікому то не треба” без жодної нотки питомої безпорадності, хочеться кричати: “Не вірю!” Навіщо цей легенький lounge замість ідеально вписаних у “L.V.” гітарних рифів? Чим заважав містичний, навіть, сказати б, гіпнотичний ритм старого доброго “До смерті і довше”? А “Клей”, завдяки якому “Скрябін” мало не почали залічувати до української готики, чим не догодив? Ото такий якісно і принципово новий звук.
Далі. Нагадаю, що група “Скрябін” утворилась року 1989-го (цього Кузьма не забув) і випустила наступні офіційні альбоми: “Мова риб” (2 версії), “Птахи”, “Казки”, “Танець пінгвіна”, “Хробак”, “Технофайт 1999”, “Стриптиз”, “Модна країна”, “Озимі люди”, “Натура”. Але траєкторія стрибків по острівцях “Скрябінської” слави вийшла якась крива й недолуга. Відштовхнувшись від “Мови риб”, “Альбом” захоплює заголовну композицію з “Птахів” (весь шарм якої полягав саме в дитячій наївності, щирості простецького аранжування, яка виправдовувала, відверто кажучи, доволі примітивний текст); добряче відпочиває на “Казках”, не взявши звідти, щоправда, найбільших хітів – “Годинника”, “Казки”, “Прикрого світу” – натомість догодивши публіці ліричними “Education”, “Нікому то не треба”, “До смерті і довше” та “L.V.”; не обійшовся альбом без “Танцю пінгвіна”, який тепер уже не можна вважати найбільш деструктивним в історії групи хітом. Наступним стрибком “Альбом” забирає з “Хробака” “Клей”, позбавивши його тягучого, “клейкого” звучання, зринає в повітря, аби не впасти на неформатний “Технофайт-99”, і приземлюється в “Модній країні”. Звідси взято найкориснішу у збірці річ – “інтелігентну версію” пісні “Бультер’єр”. Вона трохи реабілітує композицію після придуркуватого “Бульміксу”; що ж до самої пісні, то тепер інші часи, інакші люди, і я готовий повірити, що комусь-таки вона подобається більше, ніж “Неділя-понеділок” або “Зламані крила”: хай буде так. Прихопивши також “Цукор”, альбомотворча сила розганяється добряче – адже треба враз перелетіти “Стриптиз”, монументальну добірку композицій, створених ще за активної участі Ростика з Шурою в 1997-2000 роках. Навіщо нагадувати людям про сумне? З привидом Озимого покоління Кузьма також був обережний – узяв із пам’ятного альбому, з якого почалась популярність нео-“Скрябіна” в Росії, лише ліричну “Шукав свій дім”. І ось, нарешті, “Натура”, де можна перепочити й добрати розумних, добрих і вічних пісень. Тут вам і “Давай з тобою займатися любов’ю”, і “Спи собі сама” Підлужного, і “Мовчати”, де той-таки Підлужний замінив Ірину Білик.
Чи гідні поробки з “Натури” стояти на збірці поряд із такими знаковими піснями, як “Шось зимно” або “Нікому то не треба” – питання суб’єктивного смаку й особистих музичних преференцій. Якщо цей альбом і справді на 2/3 сформований вподобаннями фанів, то в мене виникає питання: хто ж вони, теперішні фани нового “Скрябіна”? Які вони? Чим живуть, про що мріють, яку музику слухають? Яких психічних травм зазнавали в дитинстві, якщо тепер “Натура” здається їм кращою за “Стриптиз” або “Технофайт”, а “Бультер’єр” - за “Осінь-Зиму”?
Ні, “Альбом” – це ніяк не простий “The Best”. Таким, із певними застереженнями, можна вважати випущену недавно збірку з серії “Українська колекція”. Натомість “Альбом” є тим найнеобхіднішим, що група Кузьми забирає з собою зі “скрябінського” минулого в невизначене майбутнє. Це межа, за якою вже не пахне ні Новояворівськом, ні фірмовою непричесаністю, ні щирими порухами романтичної душі.
А чим пахне?
Отар Довженко
Але не пронесло.
Отже, альбом вийшов у вигляді двох компакт-дисків, про другий з яких можемо сказати тільки добре, бо, по-перше, ми його не бачили, по-друге, він містить самі кліпи, по-третє, нарешті “скрябінська” відеоспадщина стане доступною. Мовчу про “Train”, «Прикрий світ», «Оpen» та інші «неформатні» відеороботи, які до збірки не ввійшли. Це вже їхня справа, чим пишатись, а що відкидати. А ось із першим диском усе не так райдужно.
У рекламному інтерв’ю, що передувало новому релізу, Кузьма заявив, що трек-ліст на 2/3 складається з пісень, вибраних шляхом голосування на офіційному сайті http://skryabin.ru (акція була подана як “склади для себе альбом найкращих пісень” – непоганий хід), а також наступну сакраментальну річ: “усі пісні на альбомі записані в новому звуці”.
Але ж попереджати треба, що в ОДНОМУ новому звуці. Жанр, у якому подані 15 композицій “Альбому”, можна визначити як ремікс, авто-рімейк або, що мені здається найближчим до правди, авто-каверверсія. Вокально-інструментальний ансамбль “Кузьма і лабухи” по-своєму інтерпретував більш ніж 10-річний досвід групи “Скрябін” у тому її складі, який ще назвати “Скрябіном” було не соромно. У результаті звучання всіх пісень безжально уніфіковане. Навіть не намагайтеся вгадувати пісні з семи нот: у багатьох композиціях від оригіналу не лишилося зовсім нічого. Прибрано головні мелодійні ходи, завдяки яким пісні, власне, запам’ятовуються, змінено ритм, темп і тон. М’який арт-роковий саунд, прилизані мелодії, бек-вокал Підлужного – ні, це не перестає бути доброю рок-музикою (але нічим більше).
Трохи статистики. Пісні “До смерті і довше”, “L.V.”, “Education”, “Танець пінгвіна”, “Птахи”, “Нікому то не треба” присутні на альбомі вже в третій студійній версії. Ті, що в другій – переважно з останніх трьох-чотирьох альбомів. Раніше ці пісні існували в різному, дуже різному вигляді: від інструментальної поліфонії “Казок” до підвального брязкоту “Технофайту-92”. Слухаючи пісні “Не вмирай”, “Птахи”, “До смерті і довше”, “Клей”, “Цукор” в оригіналі, можна було простежити еволюцію “Скрябіна” - як музичну, так і філософську. Цю динаміку в “Альбомі” зігноровано: тепер це просто пісні, що мають певне аранжування, але, безнадійно вирвані з контексту, - не звучать. Їдьмо далі. Є такий анекдот: приходить дружина додому вночі й чоловікові каже: “мене зґвалтували!” – а він їй: “з’їж лимон!” – вона: “ти що, та мене ж зґвалтували!” – а він: “лимон, кажу, з’їж, а то писок занадто щасливий”.
Перед тим, як записувати вокал до оновлених версій старих пісень, Андрієві Кузьменку варто було добряче відкусити від цитрини. Ситим, зрілим, упевненим, задоволеним життям голосом “Не вмирай” не співають. Та ні, піпл, звичайно, схаває. Піпл хаває все. Але, якщо Кузьмі вже так хочеться перекреслити перші 10 років історії групи, то це – не найкращий спосіб. Слухаючи “Шось зимно” без глухого шепоту 20-річного Ростика Домішевського, або “Нікому то не треба” без жодної нотки питомої безпорадності, хочеться кричати: “Не вірю!” Навіщо цей легенький lounge замість ідеально вписаних у “L.V.” гітарних рифів? Чим заважав містичний, навіть, сказати б, гіпнотичний ритм старого доброго “До смерті і довше”? А “Клей”, завдяки якому “Скрябін” мало не почали залічувати до української готики, чим не догодив? Ото такий якісно і принципово новий звук.
Далі. Нагадаю, що група “Скрябін” утворилась року 1989-го (цього Кузьма не забув) і випустила наступні офіційні альбоми: “Мова риб” (2 версії), “Птахи”, “Казки”, “Танець пінгвіна”, “Хробак”, “Технофайт 1999”, “Стриптиз”, “Модна країна”, “Озимі люди”, “Натура”. Але траєкторія стрибків по острівцях “Скрябінської” слави вийшла якась крива й недолуга. Відштовхнувшись від “Мови риб”, “Альбом” захоплює заголовну композицію з “Птахів” (весь шарм якої полягав саме в дитячій наївності, щирості простецького аранжування, яка виправдовувала, відверто кажучи, доволі примітивний текст); добряче відпочиває на “Казках”, не взявши звідти, щоправда, найбільших хітів – “Годинника”, “Казки”, “Прикрого світу” – натомість догодивши публіці ліричними “Education”, “Нікому то не треба”, “До смерті і довше” та “L.V.”; не обійшовся альбом без “Танцю пінгвіна”, який тепер уже не можна вважати найбільш деструктивним в історії групи хітом. Наступним стрибком “Альбом” забирає з “Хробака” “Клей”, позбавивши його тягучого, “клейкого” звучання, зринає в повітря, аби не впасти на неформатний “Технофайт-99”, і приземлюється в “Модній країні”. Звідси взято найкориснішу у збірці річ – “інтелігентну версію” пісні “Бультер’єр”. Вона трохи реабілітує композицію після придуркуватого “Бульміксу”; що ж до самої пісні, то тепер інші часи, інакші люди, і я готовий повірити, що комусь-таки вона подобається більше, ніж “Неділя-понеділок” або “Зламані крила”: хай буде так. Прихопивши також “Цукор”, альбомотворча сила розганяється добряче – адже треба враз перелетіти “Стриптиз”, монументальну добірку композицій, створених ще за активної участі Ростика з Шурою в 1997-2000 роках. Навіщо нагадувати людям про сумне? З привидом Озимого покоління Кузьма також був обережний – узяв із пам’ятного альбому, з якого почалась популярність нео-“Скрябіна” в Росії, лише ліричну “Шукав свій дім”. І ось, нарешті, “Натура”, де можна перепочити й добрати розумних, добрих і вічних пісень. Тут вам і “Давай з тобою займатися любов’ю”, і “Спи собі сама” Підлужного, і “Мовчати”, де той-таки Підлужний замінив Ірину Білик.
Чи гідні поробки з “Натури” стояти на збірці поряд із такими знаковими піснями, як “Шось зимно” або “Нікому то не треба” – питання суб’єктивного смаку й особистих музичних преференцій. Якщо цей альбом і справді на 2/3 сформований вподобаннями фанів, то в мене виникає питання: хто ж вони, теперішні фани нового “Скрябіна”? Які вони? Чим живуть, про що мріють, яку музику слухають? Яких психічних травм зазнавали в дитинстві, якщо тепер “Натура” здається їм кращою за “Стриптиз” або “Технофайт”, а “Бультер’єр” - за “Осінь-Зиму”?
Ні, “Альбом” – це ніяк не простий “The Best”. Таким, із певними застереженнями, можна вважати випущену недавно збірку з серії “Українська колекція”. Натомість “Альбом” є тим найнеобхіднішим, що група Кузьми забирає з собою зі “скрябінського” минулого в невизначене майбутнє. Це межа, за якою вже не пахне ні Новояворівськом, ні фірмовою непричесаністю, ні щирими порухами романтичної душі.
А чим пахне?
Отар Довженко
