Павло Гудімов: "Трампліни" (рецензія)

Питання найпершої актуальності - чи покине Павло Гудімов Океан Ельзи, а чи Океан Ельзи покине Павла Гудімова? Скидається на те, що один-в-полі-боєць таки не помітив утрати загону, бо ось вона, перша сольна слава, перший альбом "Трампліни". Назва обіцяє високий старт і ще більш високе майбутнє нашої самотньої, але гордої творчої одиниці. Подивимося, що в меню.

І почнемо з пісні "Трампліни", якщо вже її винесено в заголовок. "Трампліни – не стіни" – співає автор. Авжеж. А снєгірі – нє гірі. А барсуки... не будемо продовжувати цю низку логічних міркувань.
В анонсах писалося, що Львів, місто, в якому Павло Гудімов народився, дуже вплинув на настрій і зміст альбому. Напевно саме тому виникли слова "Серце моє, чуєш, не спи, вже давно розвели мости". Як відомо, коли Полтвою проходять великі судна, мости на ній розводять, і тоді буває дуже складно потрапити із Замарстинова на Левандівку – тим і знамениті львівські білі ночі.
"Хочу, хочу тебе"... Оце бо драйв. Meet Джимі Пейдж, особливо Bring It On Home, недарма ж вна завше мені подобалася. "Хочу тебе, мокру й суху, добру і злу" - підспівує йому Гудімов, якого так і проситься підтримати: "Тікай, бо скоро прийде Вона, холодна і мокра, добра і зла".
Але вибачимо авторові, адже ця пісня писалася ще за часів старої влади, коли люди в Україні ще не знали, що красти - погано (далі >>>)