(no subject)

Повернулася з Полтави. Намагатимуся сьогодні ж написати статтю-звіт. Але які кльові відчуття!
10 вражень:
1)Дощ. Дощ лив постійно. Публіка мокра як хлющ, під парасолями, але багато, ледь не повне поле.
2)Знайомі. Вічна любов моя Тарас Компаніченко, про якого я певно всім вуха прозуділа. Старі друзяки-полтавчани: ДМЦ, Арахнофобія, Онейроїд, Берег Бонанзи і так далі. Гуцул Каліпсо. ОЯК... Друзі-журналісти і нежурналісти
3) купила диск На Першому Місці і ще деякої музики додому повезла - купленої й подарованої
4) Царство Небесне. Дуууже прикольна група зі Стаханова. Вранці, снідати підсіла за столик до трохи знайомої журналістки киянка Насті, а з нею іще хлопчинка був. Спитала мене Настя, як враження, без зайвої думи почала розливатися, як мне Царство Небесне потішили вчора, ціле відкриття для мене. Хлопчик тихо собі сидить і доволі скептично, як мені здалося, запитує: тобі справді вони сподобалися чи тільки через те що зі Стаханова? Я відразу ж стала у войовничу позу, спитавши, мовляв, а тобі не сподобалися? Після короткої паузи Настя відрекомендувала мені його. Гітарист Царства Небесного Михайлик. Дарма я сіла так далеко від сцени...
5) нові та старі люди. Потрапляючи в нове середовище, якщо вже в мене є настрій спілкуватися, я виявляю якусь невтолиму жадібність до нових людей: знайомлюся з одними, трохи спілкуюся, потім линяю щоб познайомитися з іншими, третіми, п"ятими... Найчастіше це закінчується не сказати що добре: менш жадібні до знайомств знаходять собі одного-двох-трьох друзів і тусують з ними,формуються такі постійні компанії... а я бігаючи від одних до інших майже завжди залишаюся поза цими компаніями. Наче й з усіма приязні стосунки, а наче й завше сам. Але якщо це нове середовище зібралося на два дні, панове, така тактика - те що треба. Принаймні не бігала б я від одних до інших, не назбирала б стільки прикольної інформації.
6) календарики, наклейки, листівочки, всякі буклети, цяцянки паперові усіляких груп і з усіляких фестивалів - моя слабкість. Тим добром я в хаті ретельно обклеюю стіни і від того насамперед чуюся у себе як в своїй хаті. Поновила колекцію %-)
7)Фактично Самі і Катя Чілі. Досі я їх не чула наживо і почути саме їх мені хотілося найбільше. Не розчарувало, навпаки - зачарувало. Буду бити всіх, хто намагатиметься щемити, особливо за рахунок одна одної Карпу і Кашу. А щодо Каті Чілі... мені ще сподобалася її чудна манера робити якісь монотонні паси руками, коли вона співає. Рухи трішки можуть нагадувати... ну, так як співають підлітки зі школи глухонімих, тільки ніжніше. А взагалі вона якось сприймалася. наче живий передавач: вона окремо, голос окремо... дивне відчуття.
8)Зелений. Це можна бігти і всім казати: я Зеленого бачила, я з Зеленим говорила...
9) ukr_salo - приємна людина.
10) Карпатіянз. Без коментарів.

(no subject)

Про Мазепа Фест читати тут

"А у Полтаві дощ" – співають полтавчани Берег Бонанзи. І публіку пре. Мокру-мокрісіньку публіку від цих слів просто розриває...
Дощ у Полтаві почався рівно посередині першого дня фестивалю української музики Мазепа-Фест і відтоді уже лив майже безперестанку. Мокрі музиканти, мокрий Архипчук, мокрісінька публіка. Ірена Карпа сидить на мокрих сходах зі злиплими від небесної води хвостиками і на мокрих папірцях пише мокрим шанувальникам автографи. Хлопець з Онейроїда викручує футболку в калюжу, що утворилася в закулісах. Гітарист з Гуцул Каліпсо щось визирає на вулиці, ходячи між склом подвійних дверей, як дощова муха в склопакеті. Андрій Середа під капюшоном... Такий візуальний образ цьогорічного фестивалю. Свято музики чи свято води?>>>>



До речі, фото мокрої мене на юзерпиці зазняте саме там, паном Пільманом, за шо йому велика дяка.

(no subject)

слухаю Крихітку Цахес. Диск... приємна штука. дуже. насолоджуюся. Так дивно, кілька років тому Цахеси були такою молоденькою групою, брали участь у фестивалях і не скрізь їх брали і не було жодної надії, що все це вийде на гору. кліп по телебаченню? так не буває...
ніхто крім тих, хто часто мене бачить. не знає, що я вже кілька місяців вишиваю картинку з Цахесами.