(no subject)

як не дивно, пафос - одна з найбільших насолод. дратує не пафос, а недопафос. Це той же самий феномен, що завдати болю і прикрощів можуть тільки ті люди, яких любиш. Я правильно здогадалася?

(no subject)

Раптом помітила, що люди, на яких я маю притлумлений гнів, походять з одного й того ж самого міста. І гніваюся я на них фактично за один і той самий вчинок.

(no subject)

переглянула програму, в якій брали участь наші літклубівці. Вірніше, переглянула її частину, бо захотілося вимкнути нафіг і більше не слухати того, за що мені соромно.
Це було місцеве - гм - ток-шоу, де з"ясовували, чи потрібен у Запоріжжі пам"ятник Шевченкові (ті, що вже натикані, не рахуються, бо то не пам"ятники, а погруддя, бачте)

Так от, мені неприємно було визнавати, що старшого віку гості (редактор і особливо священник, та й сама ведуча) висловлювали значно цікавіші думки, ніж наші. Наші виглядали за слухняних школярів на параді. Ні, я не кажу, що молода людина обов"язково має руйнувати символи, висловлюватися надто сміливо і всіляко демонструвати юнацький максималізм і негативізм. Ні. заради бога, якщо вони вважають, що цей пам"ятник потрібен і взагалі мало у нас Шевченка - ну ради Бога, головне щоб це справді були погляди, а не так... Бісить, що вони цю ідею штовхали ну так безвольно і нецікаво...
Я не те що сподівалася, а була свято переконана, що "наші їм покажуть"! ех... футболісти...