cambala асоціює мене з такими п"ятьма штуками:
друзья, путешествия, суржик, книги, неожиданное
і я маю про них розповісти.
Як завше, зараза переноситься шляхом коментування.
Друзі.
Друзі - постійно хочеться, щоб були. Багато. Я не з тих, хто вибирає "хай один, але справжній". Мені важливіше, щоб із друзями було цікаво, а не відданість. Відданості не конче, мені доста щоб мене просто трошки любили.
Мандри.
Колись друзі-філологи мене потягли за собою до Харкова на кобзарський фестиваль. Для мене це було таке потрясіння, що я собі сказала: вся Україна буде моя. На даний момент я була в багатьох містах, але ще більше таких, де не була. Мені подобається розглядати міста. А от горами-лісами з мене мандрівець нікудишній, я не дуже міцна фізично, нити може й не нила б, але все одно б гальмувала процес.
Суржик.
Суржик - це діалект. Він гармонійний і логічний. У ньому можна допускатися помилки, в ньому добре помітни українізми і русизми. Я ніколи не погоджуся з тим, що суржик - це бруд і ганьба в українській мові.
Колись львівяни розпізнавали в мені російськомовну тільки за надто літературною мовою. В нормальній мові неодмінно мають бути вкраплення всякого такого, що в словниках не водиться
Хоча вміти говорити чисто - це теж треба.
Книги.
Якщо є в моєму світогляді слово шопінг - то це про книги. Я люблю їх купувати і потім читати, читати, читати. Деякі з книг мені доводиться купувати двічі або тричі, бо я даю їх почитати пункту 1 і потім намертво забуваю, кому саме. А з іншого боку лежати на поличці книжкам теж сумно.
Я не люблю, коли книги мені тицяють під носа як докр: а оце ти не читала, як не сором. Не робіть того зі мною. У мене вже з музикою навіки зіпсовані стосунки, але з книжками таке зробити я нікому не дам.
Несподіване.
Несподіванок боюся. Нехай краще я світові робитиму несподіванки, а не він мені.