(no subject)

Відкопала перекладені в різні часи вірші Жені Ріц. Просто вона публікувала свіже, я, коли щось зачіпало, перекладала, то воно й громадилося поміж несортованих файлів.

***
Вот человек выходит из кафе,
У него крошки какие-то на шарфе,
И синеет сзади и впереди
Вечер времени посреди.
Он даёт мне руку, сильную, как рука, слабую, как рука,
Мы пойдём по городу, нам не так уж долго до сорока,
Мы бездетная пара и по-прежнему дышим друг другу в рот,
Это естественное дыханье –
И это пройдёт.

***
Ось чоловік із кафе прямує на вихід
На ньому - шальок. на шальку декілька крихт,
І позаду і попереду синіє
Вечір, в часу на середині
Подає мені руку, міцну, наче рука, кволу, наче рука
Ми підемо по вулицях міста, нам недовго до сорока,
Ми бездітна пара і дотепер іще дихаєм одне в одне
Це природний подих -
і це мине

***
Такое ощущение, что между тем ноябрём и этим
Не прошло и года.
Мы спросим, мы же ответим –
Мол, сплошная вода и погода.
Лето приснилось. Турция тоже приснилась.
Загар сошёл. Тридцать семь и три полторы недели.
Ну и что мне делать,
Скажи на милость?
Безголосая ветка колотит в небо, как от нечего делать.
Только ты один и можешь мне сказать на милость.

***
Таке відчуття, що між цим і тамтим падолистом
Не вміститься й року
Спитати й собі ж відповісти
мовляв, задощило нівроку
Літо наснилось, Туреччина теж наснилась.
Засмага зійшла, тридцять сім і три, тиждень третій.
Що ж робити треба,
Скажи на милість?
Безголосе гілля тарабанить у небо, мов так і треба
Тільки ти один і можеш мені сказати на милість

***
А полные и медленные люди
Идут красиво, словно элефанты,
Такие отличимые в толпе.
Их огибает лёгкое пространство,
Старательно и бережно касаясь.
Сравнительная дальность расстояний
Выходит за окраину зрачка.
Когда бы я была твоей царицей,
Вся воплоти и плоти за границей,
То я бы так же вдумчиво дышала,
С одной рукой, застывшей, как держава,
С пакетом, в такт качающимся справа.
А воздух из холодных белых прядей
Качает всех, не глядя, кто велик,
И в небесах колышется язык,
Торжественный, как на параде.

***
Помітні повні і повільні люди
Ідуть красиво, наче елефанти,
Такі відмінні в натовпі худих.
Тендітний простір їх оповиває,
Торкаючись старанно й обережно.
Порівнювана відстаней далекість
Виходить ген за обриси зіниці.
Коли би я була твоя цариця,
Вся втілена і в тілі за межами
То я б так само вдумливо зітхала,
З рукою, що застигла, мов держава,
З пакетом, що похитується справа
Повітря ж із холодних білих прядок
Великих не чека, гойдає всіх
І в небесах гойдається язик
Врочистий, наче на параді.