(no subject)

Цьогорічний Ірпінь для мене був практично такий же яскравий, як найперший. З усього досі незнайомого народу я найбільше вподобала собі за друзів п"ятеро чоловік: крихітку Лору зі Львова, що завжди в червоному, Ігоря, за яким чути Харків по специфічних Жадданівських інтонаціях під час читання, Дмитра з Хмельницького, котрий направду ніякий не історик а актор, чесно-пречесно, Гриця з того ж таки Хмельницького, який дбає про розвиток хмельницького слему і Дениса, знов-таки із Хмельницького, котрий фотографує все, що бачить.
Ось вони (фото не мої! чиї з народу - не знаю, але най хазяїн відгукнеться коли що)




Дякую за
а) читання, котрі цього року справді було цікаво слухати.
б) вечір в камінній кімнаті, де спочатку дослуховували досхочу текстів одне одного, а потім бавилися в загадки й іграшки-тести
в) ранки в альтанці, де ділилися проектами і ідеями
г) перформенс, який цього року вдався краще, бо вибрали вдалу форму.
д) ночі, коли можна було тихенько триндіти компанією малою або скажено танцювати компанією великою. Всім хлопцям, котрі погоджувалися до танцю.
е) семінари. За естонський мультик про ведмедів-художників, за презентацію книжечки про фемінізм із кльовими малюнками, за ролики з відеопоезією, за те, що багато сміялися
ж) за блукання лісом. за блукання (в конретнішому розумінні) в десятій ночі Ірпенем.
з) розумні розмови під час сніданків та обідів... уже не пригадаю, про що, може нагадаєте? Про право вибору, про хімічний склад полтавської води, про те, що ми закляклі у двадцятому столітті...