(no subject)

Сьогодні у 5 розворотах виклали книжку Незвала, якої я ніколи не бачила.
http://community.livejournal.com/5razvorotov/746426.html

Це начебто енциклопедія, складена малою дитиною. Про те, які бувають речі (і не тільки) і як можна тими речами бавитися.
Бува дитина западає на нові іграшки, а за пару днів уже не знає, що з ними робити, батьки психують, що дитина не цінує подарунків, а дитина просто не вміє гратися. От у цій книзі дуже кльово пояснюється, як гратися.

Юра

Давно не бавилася, то взяла флешмобчик від anna_amargo
(правила: мені дають ім"я, я пишу про нього всю-превсю правду і роздаю імена іншим.
anna_amargo дала мені ім"я Юрій.

Юріями я була оточена з дитинства. І дотепер мені не траплялося жодного поганого Юрія. А як і траплялися може, то мимохідь і швидко забулися. Тому писатиметься легко і приємно.
Отож, Юріями я була оточена з дитинства. Маминого наймолодшого брата звали Юрієм, і татового старшого брата звали Юрієм. Любила я обох і важко сказати, кого більше.

Перший звався Юра-маленький, він був підлітком і йому не влом було гратися зі мною. Він розповідав мені казку про Івасика-Телесика і ганявся, прикидаючись зміючкою Оленкою.
Потім він закінчив школу. Пам"ятаю, як мене взяли на церемонію вручення атестатів, а там було так нудно, що я розревлася. Коли дурні дорослі стали мене питати, чого я плачу, мені стало соромно, що я плачу з нудьги, що я можу нудитися серед усіх цих урочистостей, і я збрехала. що плачу через те, що наш Юра - маленький. Дорослі передбачувано засміялися і стали мене втішати, що він виросте.
А я, мабуть, якби розуміла, плакала б від того, що він уже великий. Скоро він став кудись іти вечорами. Я все просилася з ним, а він чогось не брав мене. Казав, що йде рахувати зірки. Після цього моє бажання взяти участь у цьому, ясно, зростало в сотню разів, я ж і вдома найдужче на світі любила прогулянки під зоряним небом з батьками. Сказали б уже чесно, що він до дівки ходе... Дівка мені - що? Нецікаво зовсім.

Натомість Юра-великий не переставав мною цікавитися і любити мене ніколи. У нього був діабет і він робив сам собі уколи (річ, яка мене вражала). У нього був зелений Запорожець, і я з піною коло рота сперечалася з сусідським хлопчаком що "у нас машина краща!!!" У нього були син і дочка старші за мене. І я постійно знала, що він мене любить. Він багато розмовляв зі мною. Позичав мені книжки. Постійно брав із собою, коли мав десь їхати у господарських справах. Часом сиділа на камені біля будинку і чекала, коли він приїде. Коли я в років 11 замислилася про смерть, він виявився одним із трьох найдорожчих людей, яких я найбільше боялася втратити. Але його я втратила першим. Якраз коли йшли мої випускні іспити.

Юра Георгієвський. Був такий приятель у літклубі і в театралці. Обдарований з усіх боків, десь богемний. З тих, що вчилися в гімназії, я їх дуже поважала, вони були джерелом перших моїх знань про багатьох крутезних письменників, музикантів, загалом тямили в культурі й мистецтві, я в той час між ними була така неосвічена парася.
А на 4 курсі він ні сіло ні впало покінчив із собою.

Юра Ганошенко. Друг, якого поважаю без жодної зернини скепсису, а це тут і зараз уже рідкість. Поки ще були філологи, таких друзів було більше. Компетентних, таких, які вчаться не з примусу і без нудьги, яким багато що цікаво в світі, які знають більше за мене. У таких питаєш думки не для того, щоб "зробити їм приємне".
Подобається в ньому - розум, вірші і почуття гумору. Подобається навіть коли він скубеться з мене. Не подобається присікуватість і снобізм. Він ходить на якісь спортивні заняття, пильнує за тим, як вдягається - і дістає мене вимогами також пильнувати, у що я вдягаюся. Через це я злюся і часто почуваю себе якоюсь другосортною, починаю комплексувати, що може виглядаю нечистоплотно і взагалі смерджу. Блін, як це мене бісить, ліпше би завів спеціальну власну дівку і повчав її :(
Втім, коли я шукаю когось, із ким поговорити було б цікаво, вибір падає однак насамперед на нього.

Юра Міняйло. Один з друзів, яких я успадкувала від батька. Такий спадок найдорожчий. Їх четверо - і батько може бути спокійний: я захищена.
він був батьків дрг дитинства. Йому зараз років 55. Мав серйозні проблеми з алкоголем, саме батько допоміг йому виборсатися, і це той випадок, коли точно знаєш: назад людина не повернеться. Нереально працьовитий. Покинувши пити і взявшися за роботу, став заможним селянином. Балакучий - страх, коли він у товаристві - чути тільки його)