Читане

Прочитала нарешті подаровані півтора роки тому книжки: "Тереза Батиста, що втомилася воювати" Амаду і збірочку Лавкрафта.

Лавкрафт зануда.
Страшний зануда. Пише якось так: ой страшно-страшно, настільки страшно, що навіть оповісти неможливо, як. Неможливо, то й не починав би.
Подумаєш, ктулху.

Тереза Батіста десь до третини читалася з напрягом, ніби якесь бразильське мило. Цікаво стало з того моменту, де вона вчить неграмотну негритянку писати, щоб викрутитися з судової пастки місцевого шахрая. Потім розсмакувала, особливо вставочки між історіями, де такі соковиті монологи випадкових людей, які героїню знали, і від яких автор збирає інформацію про неї.

Альдабара, або Черепаха яка полюбляла Шекспіра.
Це я продовжую скуповувати Самокатівські книжки. Попередня була про пелікана, який хотів стати людиною, а ця навпаки про людину, яка хоче стати черепахою. І стає.
Драматичність полягає в тому, що стати черепахою хоче бабуся, яку донька свого часу вже віддавала у дурку. З того часу вони не спілкуються. До бабусі ходить мала онука. Вона й бабусі вірить, і бачить, що вся ця фігня з черепахою дуже схожа на правду, але їй реально страшно. а звернутися по допомогу до матері ніяк не можна, інакше знову дурка, бабуся цього не витримає і не вибачить.

Маркус та Діана.
Підліткова книжка. Каюся, купила російське видання. знайшла на поличці некондиції, яку продають за дурною ціною і згадала, що давно хотіла прочитати, але щоразу крутила-крутила та й клала назад, хтозна, раптом попсня. Ну, в принципі, другу книгу про Маркуса я готова купити, чому б і ні?
Найприкольніший момент зовсім не в тому, як підліток віртуозно зображує в листах мілліонера і не в тому, як приходить до висновку, що собою бути важче, але краще - це прогнозовано. Найбільше мені сподобалося, як він, читаючи підручник з етикету, починає розуміти: це не тому решта дітей веселі, що їх не дражнять, а навпаки, тому їх і не дражнять, що вони веселі.
А ще сцена з батьком: "Вибач, тату, більше не буду. - Що? Ходити в ресторан за тищушістсот? - Ні, таким звєрськи привітним. - Я дуже радий, синку."

Діана Вінн Джонс "Чарівні одежі" і "Сила трьох" - дуже славні казки, як і завжди. Все-таки не дивно, що Міядзакі її так підхопив, для обох тема війни якось дуже подібно звучить. Хтіла б я, щоб В-во Старого Лева пошвидше впоралися з її доробком.