(no subject)

всі заплановані кансєрви зроблено. якщо щось і робитиму - то це вже буде план-максимум.
Неміряна кількість баклажанів. Лечо. Томат. Слива-угорка. Всеее... хух.

Завтра їду до мамці. Повернуся 11, а тоді нарешті на Форум.
Нереальне щастя!

За останні роки кількість фестивалів звелася до мінімуму тих, на яких справді цілодобово почуваєшся щасливим, а не втомленим. Цього року аж два відмінусувалися з цього списку. А в списку було три.

В мінус пішла Країна Мрій. Звичайно, це погода так попсувала враження цього року, але по суті... уже й торік відчуття втоми було сильнішим за інтерес до того, що відбувалося навколо.

В мінус пішли Семінари творчої молоді в Ірпені. Хоча мені досі в животі тенькає, коли я це вимовляю. Адже за рівнем щастя це явище впевнено ходило в лідерах рік за роком. Я писала ті тези попри свій явно вже немолодіжний статус, глибоко ховаючи почуття провини. Розуміла, що я вже надто доросла, щоб просто "отримувати", що я вже маю "віддавати", бути серед організаторів, бавити інших. Але всі спроби бути корисною, запропонувати свої вміння, якось так і пішли в нікуди. Я ні до чого не пригодилася, і вже цього року постійно відчувала, що та країна мене витискає, виводить лагідно за руку на марґінес себе самої.

Шкода, що цього вже не можна виправити.


Ну і от лишився Форум. Як би він не плутав власні карти, який би не стояв там розгардіяш, в якому би статусі я там не була - МРПшника, письменника чи тупо відвідувача, там однаково добре. Цікаво. Комфортно.

Відчуває брак ще одного, хоча б одного такого ж бажаного заходу на рік. Практично так само кайфово було на Срібній підкові та Сліва-фесті. Перша, на жаль, так і є нерегулярна, а от Сліва-фест... гарно, якби він знову був.

А загалом уже рік таке відчуття, що взагалі радість отих фестивалів - це нам ненадовго, кожен може виявитися останнім. Мабуть, тому я і цього року наважилася поїхати на той-таки Ірпінь, Країну Мрій і взагалі.