Читане. Карпа: "Піца Гімалаї"

Продовжу описувати вже прочитані книжкові новинки, що купила собі на Форумі.
Цього разу про свіжак від Карпи "Піца Гімалаї" рухатимуся поступово від мінусів до плюсів - так само я почувалася, читаючи.

Презентація книжки була нудна, як ніколи дотепер. І уривок якийсь непрезентабельний і незрозумілий було вибрано, і принади книжки розписано непереконливо. І для сих, і для тих, і щось абсолютно нове, вже не щоденникове, повністю вигадане... Особливо відлякувала перспектива отримати присмачену сюжетиком лекцію про буддизм. Маю я декого знайомого з буддистів...
Книжку я купила тому, що дотепер стиль Карпи мені подобався, а не тому, що її гідно подали. Хоча оформлена - то справді гарно.

Починаємо читати. Спершу, звісно, вабить роздивитися ті обіцяні комікси. Їх мало, авжеж, але в сучасних дорослих книгах ілюстрацій взагалі нема. І хто сказав, що їх там і не має бути? У мене вдома дофіга Ремарка, Золя і Чехова в різних виданнях, далеко не подарункових, і ілюстрації там пречудові.
Роздивляюся і помічаю дратівливу деталь. Героїня намальована чудово, в усіх ракурсах, з усіма емоціями на писку, а обличчя героя скрізь пришпандьорене одне й те саме, по двічі в двох варіантах: в анфас і в профіль, практично без виразу.
"Лажа", подумала я.
Але дочитавши вже десь до середини, я раптом подумала, що це в ілюстраціях цілком справедливо. Адже у тексті так само. Героїня Редька - жива і переконлива, помітно, що авторка себе з нею асоціює, зсередини переживає її історію. А герой, Дордже - ну... він наче трохи ідеалізованій образ, яким замінюєш хлопця, до якого чуєш симпатію. Він терплячий, ніколи не дратується, він обтічний, коли героїня має ідеї, як викрутитися зі скрути, він стає бездіяльним і незнаючим, а в усіх інших випадках - саме він вирішує будь-які проблеми. Він не проявляє ніякої симпатії, поки героїня не дає до цього сигналу. Дві третини книги Дордже - ідеальна іграшка.
Потім стається якийсь якісний перелом, Дордже починає поводитися як живий і непередбачуваний хлопець, стримано, але дратується, не виправдовує сподівань, зникає... Невиправдані сподівання по всіх (не тільки лічьному) фронтах, шмат життя після цього - оце психологічно цікавий і достовірний шматок. Без натяжок, дочитувала я цю останню третину на одному диханні.
А те, що беззастережно рятує першу половину книги - це гумор. До того ж, гумор фаховий - ну, як програмістський чи медичний, мені таке завжди подобалося. А це - буддистський. Я боялася, що там будуть викладені як новинка азбучні істини. Ну як, пригадуєте, заяложена історія про піднімача пінгвінів, яку використала на свою голову не тільки Карпа, а ще й, здається, Дереш, бідося, і ще хтось із сучасників-росіян... і яка, скоріш за все, тупо фейк, зрештою. Але нє, все подано в таких смішних діалогах, що я собі поставила в плани обдарувати знайомих буддисток примірничком на день народження. Вони зацінять
На рівні фрази все красиво і чотко. Але якщо читачу-естету не до шмиги по-хуліганськи засмічена мова - він переживе кілька тяжких хвилин і, мабуть, пошпурить цю книжку, ледве дійшовши до слів "аНдронний колайдер"