Читане: "Веди свій плуг понад кістками мертвих", Ольга Токарчук

Ідеться про стару самотню жінку, яка наважується мешкати в усіма покинутому на зиму лісовому селищі. Вона з тих, хто живе проти шерсті, але її п"ятерня надто слабка, щоб це мало якийсь сенс. Любить тварин, але безсила їх захистити перед людьми, які щодо всього в цьому світі "домовилися". Перекладає Блейка. Веде астрологічні досліди. Страждає на недугу. Любить укладати якісь свої життєві теорії, давати речам і істотам істинні імена, називати речі і явища з великої літери.
Занадто багато смертей, людських і тваринних, вона спостерігає останнім часом, як для такого знелюдненого місця. Чому мусять помирати тварини? А чому помирають люди? Може, то тварини їм мстяться?
Але чи є сенс пояснювати це поліції? Її і так усі вважають за божевільну бабу.

"Розмовляти з Матогою було складно. Він був геть небалакучий, а якщо не можна було говорити, слід мовчати. Із деким важко буває розмовляти, особливо з чоловіками. У мене щодо цього є власна Теорія. Багато мужчин із віком починають страждати на тестостероновий аутизм..."

"Цього я найдужче не люблю в людях - крижаної іронії. Це боягузство; усе можна висміяти, коли нічим не цікавитися, не почуватися нічим зв'язаним. Жити, як імпотент, який сам ніколи не звідає насолоди, проте зробить усе, щоб вона стала відразливою для інших"

"Діти завжди вабили мене більше, ніж дорослі, бо я й сама трохи інфантильна. /.../ Старші, яким, скажімо, виповнилося десять, були ще огидніші, ніж дорослі. У цьому віці діти втрачають власну індивідуальність. Я бачила, як вони костеніли..."

p.s. Я знала, чим це все закінчиться

(no subject)

Козлику, порахуй мене одинадцятою.
Хочеться бути зрозумілою панною.
Із твоєю неслухняною паствою
Благослови мене на кораблик. Стане
Плисти він, у порти заходячи вчасно.

І зітхне докірливо вітер в листячку
І несхвально скрипне криниця корбою,
Бо мені часу на мандри не вистачить
З однойменним Умберто у екоторбі.
в білий світ не виведе серце-вискочка.