(no subject)

Дочитую книжку Щигела "Зроби собі рай". Я її не купувала на Форумі, купила її собі Марта і дала почитати мені. І про що я думала? Ця книга маст хев для таких, як я. Якщо я і далі хотіла би перекладати з Чеської, нехай навіть серце лежить винятково до дитячої літератури - вона необхідна. Адже в перекладі найважче - не слова, а реалії. те, чого у твоїй країні не було як явища і годі зрозуміти самому, не те що іншим пояснити.
Зрештою, все склалося правильно і я її читаю.
Це не просто книга про Чехію. Це книга поляка-чехофіла про Чехію. Погляд зі сторони - він не те що правильніший, він виразніший. Бо все подає у порівняннях. Тому для тих, хто хотів би зрозуміти Польщу вона така ж корисна, як і для тих, хто хотів би зрозуміти Чехію.
Написано досить легко і цікаво. Багато персоналій, історичних фактів - не знаю, чи це цікаво іншим, мені ж просто потрібно все це знати і заповнити ці прогалини.
Насправді цікаві теми розходжень між поляками і чехами - це польська побожність і чеський атеїзм, а ще чеський гумор, чеська нетерпимість до страждань, втеча в комічне...
Направду, цей рік мене тішить книгами, але я й не беру до рук того, в чому не певна.

Цього місяця купила чергову самокатівську книгу "Ночные птицы" Турмуда Хаугена. Давно на неъ задивлялася.
Анотація (а точніше уривок з книги на звороті) свідчить, що це книга про страхи, дитячі страхи. Коли починаєш читати, розумієш, що страхи хлопчика, сильні, на межі з неврозом - наче відображення такого ж невротичного батька. Якщо хлопчик боїться залізних птахів у шафі, сусідів-чаклунів, убивцю в підвалі і, як з усіма фобіями буває, рятує себе ритуалами, то батько-соціофоб значно гірше дає собі раду. він немов заперечує той факт, що йому нема куди тікати від обов"язків, від почуття власної неспроможності, від сусідів, які говорять про нього, від учнів, яких він просто боїться - він таки тікає. постійно іде кудись блукати. І синові доводиться боятися ще й за нього.
І все це на тлі дитячого світу, змальованого непривабливими, грубими мазками: ієрархічність, практично кастовість дитячої спільноти, агресивність, огидні правила життя, яких мусиш дотримуватися, аби не опинитися в самих низах чи просто не бути побитим.
Це все не докладно, тільки намітками. але цього вистачає. дуже контрастує зі звичною дитячою літературою. і навіть із чесною дитячою літературою теж контрастує - там діти, як павило, знаходять способи виходу з чесно змальованих життєвих ситуацій. тобто, тло не ідеалізоване, але діти все одно ідеалізовані. Тут все залишається без виходу. Хлопчик начебто попервах і розв"язує частину своїх проблем, знайомиться з сусідкою, яку вважав відьмою, робить висновки, що його приятелька багато бреше і тільки пусто лякає його, змушує батька зробити якусь домашню роботу, знайомиться з дівчинкою... але ці маленькі перемоги мало що міняють. хлопчик лишається надто безпорадним і конформним. на останніх сторінках це дуже ясно видно.

(no subject)

Того тижня була презентація Нової Прози у нас на філфаку.
Капці якісь... з журналістами не порівняти. Сонні, байдужі фізіономії. Це при тому, що на відміну від тої презентації, тут викладачі були присутні.
Мені єдиній бодай двоє запитання задавали. Одна, як виявилося, з прес-центру (вона потім написала коротеньку статтю, яка й близько не відповідала дійсності, довелося дзвонити і просити, щоб поправили), а друга - друга просто студентка, яка, на диво, не спала.
Решті довелося ще гірше. Сон, павутиння. Барліг їм розповідав щось на тему "якщо ви пишете, давайте, приходьте, включайтеся, надсилайте!!!" - як об стіну палати для буйних.

Сьогодні ще з бібліотеки Андросова запропонували зробити зустріч з дітьми. Відведу душу...