читане

Зараз читаю "Деніел мовчить" Марті Леймбах. Знову книга про аутизм. автобіографічна, звісно, тільки там, де йдеться про хлопчика, хоча й це видається фантастичним. а любовна лінія - фантазії, такі передбачувані, що відразу помітно.

Прочитала 4 книги Джаклін Вілсон. Написала рецензію для Чернишенка, перекладача. Мало вірю, що він її десь прилаштує, тим паче на Літакценті, вони такі вимогливі. але... вичекаю, не буду тут постити дочасно.

"День Народження Еліс" Тіма Кеннемора серед дарударівців просто бестселлером стає))) позавчора третя попросила почитати. Деякі впізнають своїх дітей. От тільки я тривожуся, щоб діти останньої її не погризли, бо там були прецеденти

Лоїс Ловрі - її я підчепила з посилання знайомих, з десятки топових англомовних авторів. Знайшла ось тут:
http://lib.rus.ec/a/17007
Той, що віддає - соціальна фантастика, антиутопія, тобто, жанр, ненависний мені. А однак, прочитала із задоволенням. Ідея в тому, що суспільство живе за чіткими правилами, розписаними для кожного віку, всі щасливі, люди відмовилися від травмуючого досвіду минулого. Все пам"ятає тільки одна людина - Той, Що Приймає. Одна-єдина людина знає, що таке сніг, як виглядає море, що таке сонячний опік, що таке війна. Все це він тримає не як знання, а як повноцінні відчуття, образи. Сюжет починається на тому, як хлопчик дванадцяти років приходить вчитися бути наступним Тим, Що Приймає. Йому страшно, бо сказали, що буде боляче. Йому дивно, бо сказали, що тепер йому можна брехати іншим. І він починає забирати всі ці образи, дізнаватися. Дуже цікавий, психологічно складний процес змальований. Варте уваги, я би залюбки ще щось прочитала