(no subject)
Oct. 26th, 2009 09:30 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
fish_uaА у нас тут фестиваль академічних театрів. А у мене чергове розчарування. Ну чому якщо академічний, то під цим геть не розуміється: "із найяскравішими акторами", "із багатим досвідом", "поважна школа", а розуміється лиш купа шаблонів на купі шаблонів? Мені перший позив втекти штрикнув ще коли їхня режисерка вийшла і хвилин 5 щось лопотіла про "єго вілічєство зрітєля". ууууууууууу.
Я вибрала "Божі тварі" Житомирського академічного. ( Г. Лада, "Дуже простенька історія")Сюжет: багата родина з дівкою, бідна родина з парубком, дівка вагітна. Батьки добро на шлюб не дають, а порятунком майбутньої дитини вирішують опікуватися домашні тварини, зокрема і янгол зарізаної допіру свині.
Нє, все не було аж стопроцентно погано. Від вистави я місцями таки отримувала задоволення, цікаво було за акторами-тваринами спостерігати, подобалося, як собака танцює гопака перед господарем, подобалася хода півня (оцей персонаж всім, мабуть, найдужче запам"ятався) і дуже подобалася вимова старої шкапи. Але актори, котрі грали людей, були сірі-пресірі. Особливо головний герой і головна героїня. Оця головна героїня за всю виставу тільки й робила, що ображено відверталася абсолютно однаковим рухом. Це зрештою почало бісити, бо ні на мить не давало забути, що йде вистава, а не триває якась історія. Про начитку "ненародженої дитини" взагалі казати не хочеться. Ну окей, п"єса така, але невже нічого не можна було зробити, щоб це не виглядало настільки дешевими соплями, покликаними видушувать сльозу? Соціальна реклама, блін. Це нормально, якщо з того спічу ненародженої дитини я вже на першій хвилині вистави доганяю, що далі йтиметься про аборт? Я не хочу цього доганяти, я хочу, щоб мене це заскочило зненацька! І я розумію, що від пересічної десятирічної дитини годі чекати акторських здібностей кращих за те, шо ми бачимо в програмах штибу "Срібного апельсину". Ну то, блін, взяли би або непересічну або дванадцятирічну.
Я людина не дуже вибаглива, театр люблю і мене легко виставою завести так, що я додому йтиму як по хмаринках ступатиму. Тим кривдніше, коли отак, з натяжкою на трієчку.
Я вибрала "Божі тварі" Житомирського академічного. ( Г. Лада, "Дуже простенька історія")Сюжет: багата родина з дівкою, бідна родина з парубком, дівка вагітна. Батьки добро на шлюб не дають, а порятунком майбутньої дитини вирішують опікуватися домашні тварини, зокрема і янгол зарізаної допіру свині.
Нє, все не було аж стопроцентно погано. Від вистави я місцями таки отримувала задоволення, цікаво було за акторами-тваринами спостерігати, подобалося, як собака танцює гопака перед господарем, подобалася хода півня (оцей персонаж всім, мабуть, найдужче запам"ятався) і дуже подобалася вимова старої шкапи. Але актори, котрі грали людей, були сірі-пресірі. Особливо головний герой і головна героїня. Оця головна героїня за всю виставу тільки й робила, що ображено відверталася абсолютно однаковим рухом. Це зрештою почало бісити, бо ні на мить не давало забути, що йде вистава, а не триває якась історія. Про начитку "ненародженої дитини" взагалі казати не хочеться. Ну окей, п"єса така, але невже нічого не можна було зробити, щоб це не виглядало настільки дешевими соплями, покликаними видушувать сльозу? Соціальна реклама, блін. Це нормально, якщо з того спічу ненародженої дитини я вже на першій хвилині вистави доганяю, що далі йтиметься про аборт? Я не хочу цього доганяти, я хочу, щоб мене це заскочило зненацька! І я розумію, що від пересічної десятирічної дитини годі чекати акторських здібностей кращих за те, шо ми бачимо в програмах штибу "Срібного апельсину". Ну то, блін, взяли би або непересічну або дванадцятирічну.
Я людина не дуже вибаглива, театр люблю і мене легко виставою завести так, що я додому йтиму як по хмаринках ступатиму. Тим кривдніше, коли отак, з натяжкою на трієчку.
