fish_ua | наодинці зі своїми монстрами (Reply)

До кінця перекладу про Аничку лишилося якихось сорок сторінок. Зовсім трошки. Під кінець перекладати стало цікавіше, бо у тій російській версії, яку я читала в дитинстві, ці епізоди були дуже сильно скорочені, отож і не дивно, що я не могла раніше зрозуміти суті того останнього шматка.
Але чим ближче до завершення, тим дужче обсідає депресуха. Лізуть у голову думки, що нічого в мене доброго з того не вийде, ніяке видавництво зі мною мати справу не захоче, і взагалі криза надворі, і куди я з тою казочкою? І взагалі чи мало у мене прикольних штучок, які нема куди приткнути? А оце ідіотське відчуття, коли відіслав кудись листа, і як у воду кануло. і ти не знаєш, чи вони взагалі його не отримали, чи їм не сподобалося, чи отримали, але їх уже той нікому не відомий молодняк і без мене дістав, щоб іще читати. А може вони читатимуть перший рядок і покинуть, подумавши, що отой ряд підрядних речень - це від моєї невправності, а зовсім не авторський прикол (як воно і є насправді)?
Мандраж, одним словом. Причому не активізуючий, а навпаки якийсь жаб"ячий, повільний.