(no subject)

[fish_ua]

Читаю Калейдоскоп Романенка. Подобається))
Що слід знати, щоб зрозуміти, чи сподобається воно вам так само як мені чи навпаки викличе жахливу огиду.
1. Це коротка проза. Справді коротка.
2. Вся ця коротка проза подається оповідками без назв. Мені це здалося якимось фліртом-недбальством, ніби Олег так проказує: ну-у це така фігня, анєкдотці, воно не варте навіть мати якісь назви. (і при тому прекрасно знає, чого воно варте. а може боїться наврочити чи хоче здаватися скромним)
3. І мовою такою ж написано: швидкими недбалими мазками утворюється сюжет, чим напруженіший, тим краще. Сюжет - головне, спосіб написання - другорядне. Якщо любите насолоджуватися текстом на рівні фрази, якщо вам любі насичені образи або глибокий психологізм - не сьогодні. Мені часом здається, що книжка могла би взагалі складатися із самих ідей. Скажімо, замість опоdідання просто написано: "уявіть, якби був чувак, який завжди, без але виконує свої обіцянки". І все, додумуйте самі. Інше: "уявіть, що оголошено конкурс вивчити напам"ять книгу, в якій сама абракадабра із символів". І все - більше нічого не треба, потік мислення запущено. Романенкові вдаються ідеї. І він вміє тримати інтригу. (А чого він не вміє вам Таня Трофименко розкаже)
4. Пише Романенко в цій книзі про прибацаних людей. Тільки не таких прибацаних, як у Малярчук Тані, а на всю голову прибацаних. Ну, ви з попередніх двох сюжетів зрозуміли.
5. Коктейль з похмурого гумору і сюру, де трошки згадуєш Хармса, трошки Роальда Дала, став потроху робитися жанром у нашому сучукрліті. Принаймні, троє авторів у ньому вже є. Шинкаренко, Коцарев і Романенко. Прикольно, що всі троє Олеги. Мабуть, це щось таке генетично притаманне олегам. Перші двоє уже мали спільні презентації з назвою О2, я не здивуюся, якщо вони тепер скооперуються на трьох і будуть уже озоном. Словом, якщо вам сподобалася книжка когось одного з трьох, двоє інших також можуть сподобатися.