(no subject)

[fish_ua]

Я таки дісталася до Маркеса.
Правду кажучи, це сталося так пізно тому, що вперше я його отримала з рук людини, яка вчинила мені невеличке зло. Весь негатив, який лишився від спілкування з нею якось осів і на книзі теж, але час змітає одну пилюку, наносить іншу, зараз Маркес у мене значно більше асоціюється, наприклад, із Ганошенком, аніж із кимось з далекого минулого. І от, рік тому я його купила в букіністиці.

А книга таки гарна. Особливо цікаво мені було з"ясовувати, що ж спільного у них із Прохаськом? А це якісь образи спільні: місто. війна. фотографія (дагеротипія).
З важливішого - протяглість однієї людини в інших через імена. Як у Прохаська одна Анна перетікає в іншу Анну, так і в Маркеса було, хоча значно більше, ця придумка, мабуть, чи й не головне в цій книзі. Стане ясно, коли дочитаю. Але їх там так багато, цих Ауреліано, цих Аркадіо Хосе, Амарант, Ремедіос... Коли народилися близнюки, я з"ясувала, що безбожно плутаю, про якого саме Ауреліано і якого саме Аркадіо йдеться в кожний момент. Прохасько в Непростих був людяніший, він убивав попередню Анну із народженням наступної)))))
Сто років самотності - така книжка, читаючи яку постійно думаєш, що до кінця лишилося кілька сторінок. А потім зважуєш на руці добрячу половину непрочитаного і дивуєшся: ого ще скільки! І як він збирається придумати, що буде далі, коли вже стільки всього відбулося?!
Оце дуже крута риса. Скільки б я не прочитала, я не розумію, що буде на наступній сторінці.

Так само як, читаючи Джойса, я ламала свої химерні уявлення про те, що таке насправді потік свідомості, тут я міняю уявлення про те, що таке насправді магічний реалізм. Виявилося, що це дуже природна штука. Він мусив народитися десь там. Міг також народитися десь у африканських країнах, де для всякого, хто розповідає про якийсь буденний випадок, звично вплітати містичне в не до кінця зрозумілі моменти, і ніхто не скаже: "та що ти плетеш, так не буває".
Я ніколи не думала, що цей літературний прийом настільки якийсь... народний.