(no subject)

[fish_ua]

Була у мами в селі. Поновила в пам"яті те, що всього 15 років тому було звичною частиною життя.
Нарікання. Бідкання. Скиглення.
Не тому, що погано. Радше така суспільна звичка. Так прийнято. Стоїть жінка і примовляє: ну й погода... ужас! У-жас!
А навколо - вологий ранок, трохи вітряно, трохи хмарно, зовсім не холодно, дощу нема, хоча зранку бризкав. Сказати б, що вона за стіжною красою сумує - так ні ж! Бо продовжує: а буде ж іще хуже, як в кінці зими позаносе, будем мерзнути...
В маршрутці так само. Це схоже на якусь пісню-плач, слова і розбивку по голосах якої знають усі, знайомі й незнайомі. Одна заспівує, інші вступають строго в потрібний момент:
- А ціни? Було-було, ну такого ще не було
- А лікарства? І ще ж скіки їх підробляють!
- Ужас, ужас.
- А діти учаться. Куди вони учаться, кому вони нужні? Роботи нема...
- А чули, шо той Азаров сказав?..
- Було-було, ну такого ще не було...

Коли читаєш це очима, спливає в уяві якесь суцільне народне горе. Але насправді то звучить настільки мирно, погідно... звично.

- Придумали оту демократію... Нада їм було вибирати когось. Всі вони однакові. При комуністах не вибирали і харашо жили. Яка аптека була! А сільхозтєхніка яка, ви ж помните? Больніцу на три етажа вистроїли - все розікрали і всьо. І нема больніци в селі.

ага. а хто крав? може, приїхали із Києва демократи і всьо розікрали?