![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
fish_uaЯк Ви були маленькі, то щорік після галасливого літа, коли дерева й діти ростуть особливо швидко, неньо ставив вас коло одвірку і робив на фарбованому дереві насічку: он на скільки виріс! Концерт гурту “Плач Єремії”, який відбувся 11 вересня в Палаці Україна, безперечно, заслуговує на те, щоб у цьому місці позначити “Плачам” на дверному відкосі нову насічку., Лиш по тому, як піднялася завіса, починаєш усвідомлювати істинне значення набраного у програмці дрібнішим шрифтом після сполучника сурядності “і”. З камерним оркестром пісні “Плачів” набули довершеності, якої складно сягнути і в записі, не кажучи про живе виконання.
Тому перше, що хочеться зробити, це висловити ніжну прихильність і подяку “Віртуозам Львова”. Так само і Ярці Якуб’як, нехай її голос і не виринав так яскраво і сміливо, як у старих піснях “Мертвого Півня”, а лиш делікатно вів другу вокальну тасьму за Чубаєм. Так само і “Піккардійській Терції”, можливості яких ми ще раз мали змогу побачити у другому відділенні концерту. Дівчаткам, які сумують з приводу того, що режисер Крупієвський поставив Піккардійців лишень десь в глибині сцени, пошепки зауважу: ну ви ж знаєте, найліпша косметика не та, яку видно на личку. Так само подяка й самому панові Крупієвському, і всім, хто долучивсь до роботи, то було не марно.
Концерт “Світло і сповідь” мав на меті відновлення зв’язку поколінь, зв’язку видатних постатей недавнього нашого минулого — композитора Володимира Івасюка і поета Григорія Чубая із сьогоденням, відкрити шлюзи між їх надбанням і нашою спрагою дійсного мистецтва. Відповідно, мав два відділення. Перше містило переважно пісні гурту “Плач Єремії” на слова Григорія Чубая, у другому слухачі мали змогу почути Тарасові версії відомих їм здавна пісні Івасюка, Білозіра, Москальця. Це два цілком різні обличчя “Плачів”. Перше, витончено-інтелектуальне, не дозволяє запливати мізкам салом, друге промовляє до почуттів, теплих і щирих, замішаних на традиції і запарених на родовому корінні. Я, як споживач тої музики, не можу сказати, що однаково люблю обидва ці втілення “Плачів”. Завше почувала щось схоже на ревнощі до пісень на кшталт “Вона” чи “Я піду в далекі гори”. То зрозуміло, що “Відшукування причетного” , на відміну від “Вона”, не спонукає до підспівування й танців, радше вимагає спокійного й уважного слухання. Але все ж не відпускало мене побоювання, що Тарас не зауважить за тим шалом навколо “Вона”, наскільки нам потрібні пісні зразка “Відшукування”. Те побоювання посилювалося з кожним альбомом циклу “Наше” і з кожним роком без нової “Так спроквола надходить”. Не одна я так думала, що казати. Розмови про те, що “Плач Єремії” вичерпався і зійшов на пси, спалахували то там, то тут.
11-го вересня Чубай, який за роботою, може, й не чув тих розмов, дав знати: оплакувати “Плачів” рано. На концерті свіжих пісень прозвучало не одна й не дві, а багатенько, і саме ті, що їх так чекалося.
“Марія” (сюїта). Це досить об’ємна поема Григорія Чубая, три уривки з неї ми вже мали змогу чути в різних альбомах. Сьогодні їх було вже чотири, додався п’ятий кавалок “Бачу тіло її...”.
Кожна частина своєрідна за музичним вирішенням. “О хто ти, хто...” з вільним, як у джазі, фортепіано. “Не спиняйте її”, дуже інтимна річ, — замовк оркестр, в суцільній тиші звучало тільки тендітне гітарне соло і голос Тараса, — більше нічого не треба.
Але уважний слухач міг помітити маленьку деталь. Між першими двома кавалками було зроблено плавний перехід, а от між ІІ і V, між V і VII таких переходів не було. Про що це свідчить? Очевидно, Тарас має на думці в кінцевому варіанті зробити “Марію” повністю. Хтозна, скільки часу це забере, може такою вона буде вже в новому альбомі, може то потребуватиме й дуже тривалої роботи. Але варто тільки уявити, що то має бути за рок-опера — мрія українського інтеліґента :).
“Світло і сповідь”. Ця річ, за словами Тараса Чубая, довго йшла до свого слухача, бо написана була саме для такого складу. Тепер стало можливим представити її повністю. Нема чого казати — красиво. За той час, що минув від видання уривку “Світла і сповіді”, він змінився ледь-ледь, кілька завершальних штрихів, які помітиш, уважно слухаючи. Решта — на рівні.
“Відшукування причетного”. Екранами пішли кадри старих чорно-білих фотознімків, а з тасьми почувся голос Григорія Чубая. На плівці було записано, як поет читає “Відшукування”, а затим вже звучала ця річ у пісенному виконанні.
Хтозна, чому ця пісня починається так дивно. Помічали коли-небудь? З пів-фрази, з пів-думки: “...на воді, навіть кола по чистій воді...”. В поемі цей уривок —продовження довгої низки образів і думок, і вже далі: “...навіть білий метелик лілії на воді, навіть кола по чистій воді...” Коли-небудь принагідно я дізнаюся про це. Поки що подумайте самі. Тим, хто хоче слухати і відчувати “Плачів”, треба вміти багато думати.
Ще одна нова річ “Пам’ять”.
А потім почувся старечий голос колісної ліри. Ліра проказувала знов і знов одну нехитру музичну фразу. Вступили ударні, спочатку ледь намітивши ритм, потім сміливіше... Вступили струнні... Тільки тепер можна було впізнати — “Із янголом на плечі”. Цю пісню “Плачі” виконували вже на кількох концертах, але, що вже там, досі захоплення вона у мене не викликала. О, зараз я почувалася розгубленою гускою з пташиного двору під час переможного польоту Гидкого Каченяти. Ліра — то була справді щаслива ідея.
Друге відділення концерту. Івасюк, Білозір, Москалець. Кожен українець, що себе таким вважає, знає напам’ять як мінімум чверть цих пісень. Тут уже, нарешті, показали себе уповні і Піккардійці. “Нестримна течія”, завдяки їм, несподівано почала за настроєм нагадувати чи й не Пінкфлойдівську “Стіну”.
Чубай виглядав більш розкутим, легким і веселим, заохочував до співання — зал то робив охоче. Легендарну “Вона” публіка вітала стоячи. Вже й сіли, заспокоївшись, але ж після того була “Червона Рута” — і як знов було не встати? Загалом нарід підхоплювався як мінімум чотири рази. Це було трохи кумедно, але й зворушливо. Здається, Тарас був щасливий. “У країні відбуваються нечувані зміни на краще, меценати починають вкладати кошти у музику, яка їм подобається”. Досі Тарас Чубай здавався мені добре побитим життям скептиком-зневірою. “Та тут всі свої! Я, сказати правду, не вірив, але бачу, що тут всі свої!” — досить промовиста реакція Тараса на загальнопартерне співання позапрограмної “Лента за лентою” із бек-вокалом балкону. Від когось іншого то можна було б сприйняти як звичайний флірт артиста, але тут жадних сумнівів: таки справді, не вірив.
Це, мабуть, на краще, якщо й такі терті життям скептики починають усміхатися.
А для тих, хто перед плинним (в часі) віддає перевагу сталому (в просторі) інформація: новий сингл “Плачів” уже надійшов у продаж. Повноцінний альбом очікується десь за місяць.
свідчила під присягою Fish
Тому перше, що хочеться зробити, це висловити ніжну прихильність і подяку “Віртуозам Львова”. Так само і Ярці Якуб’як, нехай її голос і не виринав так яскраво і сміливо, як у старих піснях “Мертвого Півня”, а лиш делікатно вів другу вокальну тасьму за Чубаєм. Так само і “Піккардійській Терції”, можливості яких ми ще раз мали змогу побачити у другому відділенні концерту. Дівчаткам, які сумують з приводу того, що режисер Крупієвський поставив Піккардійців лишень десь в глибині сцени, пошепки зауважу: ну ви ж знаєте, найліпша косметика не та, яку видно на личку. Так само подяка й самому панові Крупієвському, і всім, хто долучивсь до роботи, то було не марно.
Концерт “Світло і сповідь” мав на меті відновлення зв’язку поколінь, зв’язку видатних постатей недавнього нашого минулого — композитора Володимира Івасюка і поета Григорія Чубая із сьогоденням, відкрити шлюзи між їх надбанням і нашою спрагою дійсного мистецтва. Відповідно, мав два відділення. Перше містило переважно пісні гурту “Плач Єремії” на слова Григорія Чубая, у другому слухачі мали змогу почути Тарасові версії відомих їм здавна пісні Івасюка, Білозіра, Москальця. Це два цілком різні обличчя “Плачів”. Перше, витончено-інтелектуальне, не дозволяє запливати мізкам салом, друге промовляє до почуттів, теплих і щирих, замішаних на традиції і запарених на родовому корінні. Я, як споживач тої музики, не можу сказати, що однаково люблю обидва ці втілення “Плачів”. Завше почувала щось схоже на ревнощі до пісень на кшталт “Вона” чи “Я піду в далекі гори”. То зрозуміло, що “Відшукування причетного” , на відміну від “Вона”, не спонукає до підспівування й танців, радше вимагає спокійного й уважного слухання. Але все ж не відпускало мене побоювання, що Тарас не зауважить за тим шалом навколо “Вона”, наскільки нам потрібні пісні зразка “Відшукування”. Те побоювання посилювалося з кожним альбомом циклу “Наше” і з кожним роком без нової “Так спроквола надходить”. Не одна я так думала, що казати. Розмови про те, що “Плач Єремії” вичерпався і зійшов на пси, спалахували то там, то тут.
11-го вересня Чубай, який за роботою, може, й не чув тих розмов, дав знати: оплакувати “Плачів” рано. На концерті свіжих пісень прозвучало не одна й не дві, а багатенько, і саме ті, що їх так чекалося.
“Марія” (сюїта). Це досить об’ємна поема Григорія Чубая, три уривки з неї ми вже мали змогу чути в різних альбомах. Сьогодні їх було вже чотири, додався п’ятий кавалок “Бачу тіло її...”.
Кожна частина своєрідна за музичним вирішенням. “О хто ти, хто...” з вільним, як у джазі, фортепіано. “Не спиняйте її”, дуже інтимна річ, — замовк оркестр, в суцільній тиші звучало тільки тендітне гітарне соло і голос Тараса, — більше нічого не треба.
Але уважний слухач міг помітити маленьку деталь. Між першими двома кавалками було зроблено плавний перехід, а от між ІІ і V, між V і VII таких переходів не було. Про що це свідчить? Очевидно, Тарас має на думці в кінцевому варіанті зробити “Марію” повністю. Хтозна, скільки часу це забере, може такою вона буде вже в новому альбомі, може то потребуватиме й дуже тривалої роботи. Але варто тільки уявити, що то має бути за рок-опера — мрія українського інтеліґента :).
“Світло і сповідь”. Ця річ, за словами Тараса Чубая, довго йшла до свого слухача, бо написана була саме для такого складу. Тепер стало можливим представити її повністю. Нема чого казати — красиво. За той час, що минув від видання уривку “Світла і сповіді”, він змінився ледь-ледь, кілька завершальних штрихів, які помітиш, уважно слухаючи. Решта — на рівні.
“Відшукування причетного”. Екранами пішли кадри старих чорно-білих фотознімків, а з тасьми почувся голос Григорія Чубая. На плівці було записано, як поет читає “Відшукування”, а затим вже звучала ця річ у пісенному виконанні.
Хтозна, чому ця пісня починається так дивно. Помічали коли-небудь? З пів-фрази, з пів-думки: “...на воді, навіть кола по чистій воді...”. В поемі цей уривок —продовження довгої низки образів і думок, і вже далі: “...навіть білий метелик лілії на воді, навіть кола по чистій воді...” Коли-небудь принагідно я дізнаюся про це. Поки що подумайте самі. Тим, хто хоче слухати і відчувати “Плачів”, треба вміти багато думати.
Ще одна нова річ “Пам’ять”.
А потім почувся старечий голос колісної ліри. Ліра проказувала знов і знов одну нехитру музичну фразу. Вступили ударні, спочатку ледь намітивши ритм, потім сміливіше... Вступили струнні... Тільки тепер можна було впізнати — “Із янголом на плечі”. Цю пісню “Плачі” виконували вже на кількох концертах, але, що вже там, досі захоплення вона у мене не викликала. О, зараз я почувалася розгубленою гускою з пташиного двору під час переможного польоту Гидкого Каченяти. Ліра — то була справді щаслива ідея.
Друге відділення концерту. Івасюк, Білозір, Москалець. Кожен українець, що себе таким вважає, знає напам’ять як мінімум чверть цих пісень. Тут уже, нарешті, показали себе уповні і Піккардійці. “Нестримна течія”, завдяки їм, несподівано почала за настроєм нагадувати чи й не Пінкфлойдівську “Стіну”.
Чубай виглядав більш розкутим, легким і веселим, заохочував до співання — зал то робив охоче. Легендарну “Вона” публіка вітала стоячи. Вже й сіли, заспокоївшись, але ж після того була “Червона Рута” — і як знов було не встати? Загалом нарід підхоплювався як мінімум чотири рази. Це було трохи кумедно, але й зворушливо. Здається, Тарас був щасливий. “У країні відбуваються нечувані зміни на краще, меценати починають вкладати кошти у музику, яка їм подобається”. Досі Тарас Чубай здавався мені добре побитим життям скептиком-зневірою. “Та тут всі свої! Я, сказати правду, не вірив, але бачу, що тут всі свої!” — досить промовиста реакція Тараса на загальнопартерне співання позапрограмної “Лента за лентою” із бек-вокалом балкону. Від когось іншого то можна було б сприйняти як звичайний флірт артиста, але тут жадних сумнівів: таки справді, не вірив.
Це, мабуть, на краще, якщо й такі терті життям скептики починають усміхатися.
А для тих, хто перед плинним (в часі) віддає перевагу сталому (в просторі) інформація: новий сингл “Плачів” уже надійшов у продаж. Повноцінний альбом очікується десь за місяць.
свідчила під присягою Fish
