fish_ua: (Default)
[personal profile] fish_ua
Інопланетяни часом викрадають корів. Людей інопланетяни також часом викрадають. Тоді викраденому доводиться відповідати на безліч складних запитань. Скільки буде 36 помножити на 38, наприклад. Або в якому році Наполеон переміг Бонапарта. Або хто виграв останній футбольний матч між Україною і Словаччиною. І це ж відповідальність яка! Не зумієш відповісти – усе людство осоромиш! Часом інопланетяни викрадають також єнотів, слонів, жуків-бронзовок та інших істот. І тільки Юрків Тофійчуків інопланетяни не викрадають ніколи.
Юрко Тофійчук знав це напевне. Адже він був один-єдиний такий на цілу планету Земля. У нього росли вуса. І це була катастрофа.
Якби у вас в 12 років росли вуса, ви б теж, напевно, мріяли, щоб вас викрали інопланетяни. Бо яка різниця, коли й у рідному класі на тебе всі зиркають, мов на інопланетянина.
Тато втішав Юрка, мовляв, мине якихось нещасних 5 років, і ті вуса будуть йому окрасою і гордістю. Мама ставилася до проблеми з більшим розумінням і продовжувала перетрушувати Інтернет, шукаючи нових способів позбутися клятих вусів. Але марно. Від кожного засобу вуса назло росли чимраз швидше і чимраз густіші.
В старій школі ще було сяк-так. Там усі звикли. Але перед канікулами батьки переїхали ближче до центру, і Юрко передчував нові проблеми.
І звісно ж. На першій же перерві усі збіглися роздивитися новачка.
- А чого це в тебе вуса? - поцікавилася руда дівчинка.
- Не скажу! - похмуро відповів Юрко.
- Чого-оо? - запищав цілий хор дівчат. А руда додала:
- Це хіба якась таємниця?
- Таємниця! - суворо блиснув очима в її бік Юрко, - ще й яка таємниця. Всякому таке не кажуть, тільки найближчому другові, та й то не відразу.
- Чи й не таємниця! - зареготав стрижений хлопець - це в тебе якась хвороба. Мабуть, ще й заразна...
Дівчата заверещали і кинулися врозтіч.
Юрко зрозумів, що знайти в новому класі друзів буде важче, ніж він сподівався.
До кінця уроків жоден однокласник більше не наважувався до нього підійти. Але після останнього стрижений несподівано догнав його і пішов поряд.
- Мене Сергієм звуть... То що це з тобою, насправді? - спитав він, ніби вони вже давно були ліпшими друзями.
- Розумієш... Торік мене викрали інопланетяни.
- Та ну!
- Я знав, що ніхто не повірить.
- Ну, я й не вірю. Але ти однаково розкажи! Цікаво ж!
І Юрко почав розповідати. Детально оповів, як виглядала ззовні і зсередини "тарілочка" і самі прибульці…
- А потім вони запропонували мені подарунок. Усе, що захочу. І я, на свою голову, попросив їх швидше підрости.
- І вони тобі зробили оці вуса?
- Еге.
- А знаєш, у виставковий центр нову експозицію привезли. Із тваринами всякими чудними. Двоголова ящірка, біла ворона... Там, кажуть, є корова, яку теж викрали інопланетяни!
Юрко подумав, що Сергій запросить його піти туди разом, та раптом Сергій глузливо тоном додав:
- Треба тебе туди здати. Будеш разом із тою коровою експонатом!
Коли регіт позаду стих, Юрко подумав: а чи не піти і справді на ту виставку?
У павільйоні і справді була корова. Корова собі і корова.
- Агов, корово, тебе справді викрадали інопланетяни?
Корова сумно подивилася на нього і відвернулася.
- Не викрадав її ніхто, - почулося з сусіднього вольєру, - це її колишній господар вигадав, та й не прогадав. Наш хазяїн йому за неї таки добряче грошей виклав.
Говорив кіт. Юрко закліпав. Кіт закотив очі і мазнув хвостом по табличці, де так і було написано: "Загадка природи - балакучий кіт"
- А інопланетян не існує, - додав кіт, - та й нащо вони тобі?
- Не знаю, - сказав Юрко, - у мене бач, вуса.
- То й що? У мене теж вуса.
- Тобі не зрозуміти, - зітхнув Юрко.
- Що значить бути не таким, як всі? Та де вже мені, - єхидно сказав кіт.
- Вибач... Це точно, ми з тобою на однім човні. Я вже думаю, може мені до вас попроситися?
- Дурниці. Нічого доброго в тому, щоб на тебе витріщалися, нема. Ти ліпше б випустив нас.
- Але як?
- Дочекайся закриття павільйону. І коли наш господар замикатиме двері, заговори його. І скажи: "Ви ж двері так і не зачинили!" Він у нас такий неуважний, тож напевне знову крутне ключа і знову відкриє їх. Ми й утечемо. Зустрінемося за півгодини по тому за рогом цього будинку.
Юрко сумнівався, а проте все вийшло точнісінько, як сказав кіт. Тепер на задньому дворі виставкового центру стояв увесь натовп дивовижних істот.
- Але куди ви тепер? Адже однаково, чи витріщаються на вас у павільйоні, чи просто на вулиці, - зітхнув Юрко, - від себе не втечеш.
Біла ворона каркнула.
- Вона каже, - переклав кіт, - що проблема не в тім, витріщаються на тебе, чи ні. Проблема в тім, що надто вже невесело жити тільки для того, щоб на тебе витріщалися. А в тому закутку і справді не було ніякісінької змоги розвиватися на користь собі й іншим. Ну скажи, хіба не знайдеться мудрішого діла для кота, який розмовляє?
- Звісно, знайдеться, - погодився Юрко, - але з вусів уже точно ніякої користі.
- О, - заперечив кіт, - тобі всякий кіт скаже, які вуса корисні! То ж справдешні антени! Без них жодної миші не спіймаєш!
- Я не хочу ловити мишей!
- То вже як знаєш. Антени є, а застосування їм сам шукай.
Антени... Юрко замислився. А що, як спробувати передати якийсь сигнал, якщо вже то дійсно антени?
Він нашорошив свої вуса і подумав про...
Минула ціла хвилина. І раптом над головами усього товариства з’явилася летюча тарілка. Корова, яка досі мало інтересу проявляла до всього, що відбувалося, пожвавилася і забігала, мукаючи в небо. До них спустився промінь, і Юрко відчув, як піднімається вгору.
П’ючи бузковий космічний чай зі свіжим молоком, Юрко та його нові знайомі слухали розповідь прибульців.
- Колись на кожній планеті у Всесвіті мешкали істоти тільки одного виду. Але коли всі навчилися мандрувати у космосі, між усіма несхожими почалися запеклі сварки та війни. Щоб подолати цю біду, вибрали ми планету Землю і населили її істотами звідусіль, - сказав волохатий зелений прибулець.
- А мандрівки у космос заборонили, сховавши всі запаси міжпланетного палива в хитрому місці, - сказав прибулець, схожий на птеродактиля.
- Щойно на Землі істоти навчаться жити в мирі і шанувати усіх, несхожих на себе, ми відновимо космічні мандри, - сказав прозорий прибулець із крильцями, як у бабки.
- Але судячи з вашого сигналу, експеримент знову потерпів поразку, - зітхнув прибулець, достоту схожий на балакучого кота, - і ми, звісно, доправимо усіх вас на рідні планети, якщо бажаєте.
Зчинився радісний галас.
Ось попрощалася з усіма двоголова ящірка. Ось корова, приязно махнувши хвостом, рушила в кабінку, яка мала доправити її до планети корів. Ось і біла ворона зникла.
- Невже існує планета вусатих хлопчиків? - запитав Юрко.
- Так, звісно! - підтвердив інопланетянин, схожий на птеродактиля, - зараз ми тебе туди доправимо.
- Заждіть... То значить, динозаври і птеродактилі також не вимерли?
- Ні. Їх ми вже давно повернули додому. Потім мамонтів і багатьох інших. Скоро вочевидь доведеться повернути ще декілька видів тварин, надто вже їм тяжко у вас ведеться. А люди? Я давно кажу, що твою однокласницю час повернути на планету рудих дівчаток, її ж постійно дражнять! Схоже, експеримент із планетою Земля приречений на поразку. Ну та що вже говорити, ходи в кабіну.
- Ні, - раптом сказав Юрко, - я лишуся.
- Певен? - перепитав птеродактиль.
- Певен! - сказав Юрко. - Комусь, зрештою, треба про долю Всесвіту подбати.
This account has disabled anonymous posting.
If you don't have an account you can create one now.
HTML doesn't work in the subject.
More info about formatting

April 2014

S M T W T F S
  12345
678910 1112
1314 1516171819
20212223242526
27282930   

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 13th, 2025 03:25 am
Powered by Dreamwidth Studios