Серпентолог Петрусь і блохи.
У другому під’їзді шостого будинку по вулиці Антенній живе серпентолог Петрусь.
Щоправда, серпентолог він лиш почасти. Тому що жодної змії у серпентолога Петруся немає. Йому мама не дозволяє тримати змію. Але Петрусеві дуже хочеться. Тому трішки-трішечки, у глибині душі він все-таки серпентолог.
Іще змалку, бувало, прийде Петрусь до парку, залізе в саме болото, підкачає штані і скликає до себе вужів та гадюк: «Киць-киць-киць!» Мама серпентолога Петруся думала: «Яке щастя, що вужі та гадюки глухі і на киць-киць не підповзають». Авжеж. Зазвичай вужі й гадюки підповзають до серпентолога Петруся зовсім не заради «киць-киць», а тому, що обличчя в нього добре і очі лагідні. А коли мама, широко переставляючи ноги, бреде в болото забирати Петруся від живої природи додому, гадюки й вужі тікають. Тому що очі у Петрусевої мами в цей момент не лагідні, а трішечки перелякані.
Взагалі, серпентолог Петрусь любить не тільки змій. Він любить усе живе. З усього живого, що любить серпентолог Петрусь, мама не боїться тільки котів. Тому кицька у Петруся все-таки є. Кицька зветься Машка.
А віднедавна у Машки з’явилися блохи. Машка не питала у Петрусевої мами дозволу завести бліх. Якщо чесно, сама вона, на відміну від Петруся, взагалі ніяких тварин не любить. Вона вважає, що й однієї кицьки Машки у квартирі цілком достатньо. А блохи – вони якось так самі завелися.
І, знаєте, є домашні тварини ласкаві і мирні, які не кусаються. Черепахи, наприклад. Або канарки. Таких кицька Машка ще би якось стерпіла. Але блохи – кусалися!
Пішла Машка до Петруся і поскаржилася.
І що би інший зробив? Скупав би Машку у протиблошиному шампуні, начепив протиблошиний нашийник, та й по всьому. Але Петрусь виколупав з Машчиної шерсті блоху, подивився в її сумні очі – і не зміг.
От не зміг! Блоха – вона теж жити хоче. І мусить щось їсти.
Але ж не конче кішку!
І тут спливла Петрусеві геніальна ідея.
Він швиденько витяг із холодильника каструлю борщу, розігрів, насипав у миску і став кликати бліх.
– Блохи, блохи! Ходіть борщ їсти!
Блохи позістрибували з кішки і оточили Петруся.
– А що то таке – борщ? А-а! Отруїти нас замислив? Знаємо ми вас, людей!
– Ні! Борщ – то смачно, правда! Смачніше за кішку Машку! От скуштуйте, скуштуйте, а якщо вам сподобається, то я завжди вас годуватиму борщем, і вам не треба буде кусати Машку.
Блохи порадилися і вирішили спорядити одного сміливця зі своїх, аби покуштував борщ. Для цього вони прочитали страшенно довгу лічилку, адже бліх було дуже багато, і якби лічилка не була страшенно довга, то вона би не пройшла і одного блошиного кола!
Лічилка була така:
Стриб-стриб!
Скік-скік!
Ти – схибив,
Я – втік!
Осідлали ми собаку -
Подалися до Іраку.
Сіли на овець і –
Їдемо до Греції.
Сіли на баранця -
Їдемо до Франції.
Осідлали кроликів -
Їдемо до поляків.
Осідлали поні і –
Їдемо в Японію.
Осідлали ламу –
Нумо, до В’єтнаму!
Осідлали панду –
Їдемо в Уганду.
Сіли знов на песика –
Їдемо у Мексику.
Осідлали антилопу –
Повернулися в Європу.
Осідлали кицю –
Їдемо в столицю!
Герой, якому випало куштувати борщ, глибоко зітхнув, спорядився в дорогу, і рушив до тарілки.
Петрусь, затамувавши подих, чекав: сподобається блошиному лицареві борщ, чи ні?
Лицар сів на край тарілки, сьорбнув... і заволав:
– Смачно! Безпечно! Ходіть усі сюди!
І за мить блохи вишикувалися уздовж кайми тарілки і гучно сьорбали борщ.
Кицька Машка відвернулася. Вона не любила, коли при ній годували інших тварин.
А втім, її тепер не кусали, і це кішку Машку трохи втішило.
З того часу блохи щодня ходили до серпентолога Петруся їсти борщ. Спочатку тільки Машчині, а потім про борщ дізналися і інші блохи в будинку: блохи ердельтер’єра Еріка, такси Ріксі, хом’ячка Фузі, кота Мурчика і їжачка Форка.
Серпентолог Петрусь радів: і тварини задоволені, і блохи ситі.
Тільки Петрусева мама дивувалася: і куди так швидко зникає борщ?
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
