Форум книговидавців
Sep. 17th, 2008 07:23 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
fish_uaдуууже багато буквочок.
11 вересня
Перша і найвитратніша пробіжка по експозиції. Розчаровано відзначила майже повну відсутність новинок від старих улюбленців. Один тільки Винничук не розчарувв. Хоча ні, й він розчарував: нова книжка коштувала 65 грн, а це таки забагато. Може на наступний рік куплю. Видання ловке. Якось він перекваліфіковується з автора в науковця-упорядника. І хоча його тематичні збірки читати цікаво, все одно позираєш у бік Мальви-Ланди і думаєш: "Ех..."
У нього ж у цей день була на чаті.
Так само була на чаті у Прохаська. От його живої присутності мені нарешті було вдосталь. І на власних презентаціях. і на тандемах, і в ролі ведучого. Раніше Прохаська я сприймала як особу дуже герметичну, водночас флегматичну й тиху. Зараз він усе більше розкривається поза книгами. Це приємно. Нового скоро не обіцяє. Це засмучує. Хоча, з іншого боку, біьшість творчих "других дихань" я спостерігала у людей саме скоро після отакого стану.
Познайомилася з ним (міркуючи: клаааас! я знайомлюся з Прохаськом!!!!!). Познайомилася з його сином, дуже славний хлопчина років може шістнадцяти. Побазікала з Танею Малярчук. Вкотре була здивована, наскільки густа й заплутана оця псевдозіркова сітка. Я маю на увазі, хто з молодих кого вважає зірковою персоною.Ця тема мене переслідувала увесь перший-другий день. То Леонович поскаржиться, що всі ровесники перетворилися в бозна-яких зірок, запросто уже й не поговориш. То Вакуленко нарікає що Смолоскипівці - самі собі зірки і нікого поза собою знати не хочуть. Тут Таня ні сіло ні впало шепоче: "Ой, чого вона до мене на чат прийшла? Вона вся така зіркова!" - от нізащо не вгадаєте, про кого. Про Ніку Кавун. Ото кумедія.
Дивно. Я не сприймаю як надто "далеких", надто "недоторканих" і "зіркових" не тільки жодного з ровесників, але й реально успішних дорослих авторів. Мені ніяково знайомитися з "дорослими", але я думаю, то тільки моя проблема, а насправді це дуже легко.
А ввечері протринділа кілька годин з Черняхівською в гуртожитку. Черняхівська - дуже славне дівча.
Фраза дня.
Оголошення на стіні: "Курчата гриль по телефону" (і коментарі: "я повільно знімаю рум"яну шкірку з паруючого стегенця... Воно шкварчить і парує...")
12 вересня
Презентацію запорізького журналу "Часник" успішно пропустила. Запорізьких авторів я і дома наслухаюся)) Але Барліг каже, дуже гарно все пройшло.
На тандемі Юдіт Герман і Тараса Прохаська модератором виявився незаявлений Юрій Прохасько. Презентації він задав дуже дивний тон: повільно вимовляв дуже довгі і витончні компліменти обом авторам по черзі. Автори ніяковіли і потрошку читали. Добре. що більше уваги було приділено Юдіт. Вона цікава. Її тема про листи пічника, певно, виявилася б дуже близька нашому Шинкаренкові. Шкодую, що таки не дісталася до її книг (бо вже почалася найдикіша за всі роки біганина), але не біда. На вихідні буду в Києві - пошукаю.
Далі мені треба було на МРП. Я чесно туди пішла, посиділа півгодини, почула, що оголошено перерву на 20 хвилин і втекла. Чукча-чітатєль постійно перемагав у мені чукчу-пісатєля. Через те зім"яла половину власних виступів. Ох, до речі! Виставка в музеї ідей була просто прекрасна. Авторка - Злата Поніровська. Це механічні ляльки з нарочито непухнастою поверхнею, оголені механізми, котрі співали, танцювали, бігали й гавкали, аплодували самі собі, кліпали велетенськими очима. Естетам, котрі не награлися в дитинстві - справжня лагоминка. Я разів десять з різних причин була в музеї Ідей і жодного разу не втрималася, щоб не скористатися люб"язною пропозицією натиснути кілька кнопок.
А втекла я слухати Кеннета Клементся і Сливинського. Цікаво, досі була переконана, що Кеннет Клементс - німець. А він - швед. Читав він дуже ловко і пристрасно, а на екрані тим часом пустили субтитри-переклад. Модератором був мій улюбленець з усіх модераторів - Олександр Бойченко. Організатори, ставте Бойченка всюди, він дотепний і влучний, мені здається, здатен прикрасити яку завгодно презентацію.
Звідти думала бігти послухати Андрія Любку. Андрій Любка - це єдиний поезоспамер, який не тільки не дратував мене своїми пачками віршів у поштовій скрині, навпаки, я щораз його з інтересом читала. Шкода тих, хто уперше почув його на Махнофесті і склав собі уявлення як про "черговий клон Жадана". Бо той вірш був не зовсім у стилі цього хлопця. А хлопець дуже талановитий.
Виглядає як десятикласник. Спершу здивувалася, що малявка така спроможна настільки потужно і багато писати. А потім дізналася, що "малявці" 21 рік.
Але... не потрапила я на його презентацію. на дворі був дощик і холодно, а Бібікіна пообіцяла нову відеопоезію. Словом, лишилася. Хоча з усіх роликів найкращим мені здався отой давній - з наперстками.
На вечір лишився чат із Танею Малярчук і заодно потім Лариси Денисенко (ох, Ларисо, сподіваюся, ми Вам не заважали). Потім кавування десь у на диво не заповненій вщерть каварні, де
а) розвіртуалилася з Єноткою і її малим
б) слухала пафосні тости Захарченка про те, що ми тут зібралися найгуманніші. І значно цікавіші прогони Черняхівської про те, що для гармонії десь мають в цей час сидіти найзліші поети і замишляти світове панування. Ні чаю ні кави не скуштувала - боліла голова і мусила зжерти парочку коліс - від головного болю і від алергії на анальгетики. після того будь-які дієві речовини уже не варто вживати, як ви розумієте. Однак, було дуже затишно.
Фраза дня.
Олеся Мамчич: "Моя дитина задивилася на книжку "Цілодобово". Довелося пояснювати. що це дяді Коробчук-чук-чук, Горобчук-чук-чук і К-ко-коцарев"
13 вересня
Чесно собі сказала: я піду читати скрізь, де треба. Треба було у Ляльці на Дитячочитаннях (все пройшло швидко, сподобалась я, мабуть, тільки батькам (через віршик про те, що треба їсти брщ і кашу, а не тістечка) і в голові намертво влипла ідіотська пісенька для малючої гри: "це я! це я! буду-ую спільно-оту" - про ЖЖ, очевидно, пісенька.
Діти не сміялися. Але публіка була надто юна, що зробиш.
На МРП навіть не пам"яаю, що читала. Пам"ятаю, що дуже скоро втекла, бо хотіла на презентацію Гамлета А-ба-ба-га-ла-ма-ги. Фантастично гарне видання.
Презентація була хіба що дуже коротка. Але чітка - Андрухович непогано виклав, чим цей переклад відрізняється від решти. Кумедний момент: сидять всі троє, видавець по центру, перекладач по праву руку, художник по ліву. І наприкінці Малкович каже: а тепер ми вам відкриєо дві невеликі таємниці. Перша: (повертається до художника) Насправді це не Єрко.
Роль Єрка для презентації зіграв інший художник, що ілюстрівав книгу поезій самого Малковича.
- А друга таємниця... - каже Малкович і замовкає, позирнувши на Андруховича.
Зал починає нервово реготати, щиро сподіваючись, що зараз лже-Андрухович зніме маску, мов той Фантомас, і з"ясується, що насправді то Іздрик, наприклад.
На жаль, такого ефектного повороту презентація не мала, а друга таємниця полягала всього-навсього в тому, що на наступний рік буде ще й Ромео і Джульєтта.
Причиною успіху видання (а успіх був - гран-прі фестивалю!) Андрухович назвав їхню спільну віру у нефальшивість Шекспіра.
Хто б тут розказував про нефальшивість! ;)
Далі думала лишитися на Гапчинську. але Марта потягла мене на Карпу. Ну добре, я сама потяглася. Не пошкодувала. По-перше, нарешті презентація нової книги. По-друге - чого вони там навигадували... роздали присутнім вирізалку "вдягни Карпу" Поки нарід бавився, Карпа читала. Потім нагороджувала найкращих вирізальників цінними призами типу "непойнятно шо в білій коробці" або "такий дуже стрьомний плеєр". Було весело.
Втілила своє давнє бажання послати Карпі деяку записочку із запитанням. Ага, правильно. Сторож Васько - це була я.
отім Зьміцер Вішньов і Назар Гончар. Білорус Вішньов дуже любить лякати своїми віршами. Але Гончар відразу якось потягнув його в бік словесно-звукових жартів і пустощів. Схоже, самого Зьміцера це трохи бентежило, та дарма, так він вийшов все ж багатогранніший і цікавіший. Після презентації познайомилася.
Гончар взагалі чудовий. Деякі його штучки-іграшки я вже знаю напам"ять.
Лишилася і на Готику. На готику це схоже не було категорично. Починаючи від не вельми готичної публіки і закінчуючи готичним поетом Скибою (хіба не знаєте, як готично він вміє казати своє грайливе "Грррр!" наприкінці?). Потім готично ржали з текстів Винничука.
Зате потішилася з Барліга. Виходять наші потрошку між люди.
Найуспішніше виступила Шувалова, навіть з реакції було чути.
Далі можна було піти на стільки всього... Андрухович і Карбідо, Висока полиця поезії, Відеопоезія... Я начхала на все, я втомилася. Тому знов вечорувала за кавою. Кавою мене пригостили Аня Процук і ще одна новенька для мене дівчинка з дуже красивим обличчям із грузинськими рисами, імені якої я на початку не спитала, а потім було соромно. Кава виявилася справжнім спасінням. бо попереду було найтяжче випробування - ніч поезії. І, на диво, до шостої рана я почувалася бадьорою і підірваною, як ніколи. Слава каві, Ані і новій житомирській подрузі.
Ніч.
Наші дівчатка показували першу запорізьку відеопоезію. Саша Зборовська молодчинка, як і всі. хто їй допомагав.
Швед знову читав свої пристрасні вірші під субтитри.
Лишега, Мідянка, Мар"яна Савка, іноземці.
Радіо лайв.
Реабілітувалися. Це таки пристойно звучало, на відміну від того паскудного репу, що давала всім слухати Світлана Богдан. Аж дивно, як тим музикантам вдається придумати оті всі млодії до одну-єдину репетицію з автором.
Потім з"ясувалося, що мене ведучий тупо пропустив. Оголосив вільний мікрофон. І отоді я впереше проявила "звіздануті понти" тим, що не пішла покірно ставати в чергу на вільний мікрофон, а побігла, зла, як фурія, до стронґовського з"ясовувати, чому мене не викликали, якщо я була у програмі. Півгодинне з"ясування все мені пояснило Балбєсство одвічне і більше нічого. Трохи потріпавши нерви стронґовському, відчула себе відомщеною, але спати не хотілося. Познайомилася очно з Андерсонами, котрі саме прийшли вселятися в гуртожиток. Андерсони поскаржилися на поетів, які не знають, що таке "потрібно підключити монітори" і не слухають ритму, залишаючи музикантам пристосовуватися до своєї персони, а часом намагаються співати, і це найгірше. Втім, багатьох із радіолайвівців хвалили. Черняхівську, зокрема, ще когось, але вже не пригадаю. казали, що чуються з поетами на рівних, а тому співпрацювати їм комфортно. Сподівалися записати з радіолайвівцями диск. Казали, що одної репетиції цілком вистачає, щоб зрозуміти обличчя автора і його манеру читання. І знову казали: тільки не співайте, поет не має співати, поет не мусить вміти співати.
14 вересня
Зранку пбігла з"ясовувати свій розклад на Урбаніці. Прийшла перша, тож вибрала собі найзручніший час. Збігала на тандем Таня Малярчук/ Сабіна Грубер. Сабіна, здається, володіє цікавими прийомами. Її книга про жінку, що чекає на донорську нирку. Поперемінно йдуть історії про цю жінку і про іншу, котра працює у будинку престарілих. Насамкінець має з"ясуватися, що ця друга жінка насправді - уявна. Її життя намалювала собі в уяві вилікувана героїня, позаяк потребувала зрозуміти, хто врятував їй життя, хто помер і тим дав їй можливість вижити.
Паралельно там має йтися про професії, що вимирають. Словом, це має бути дуже цікава форма, цікаве плетиво. Книги-перекладу ще нема, може за рік.
Маю сказати нарешті докладніше і про Таню (бо це остання відвідана мною її презентація). У Тані остаточно сформувався новий стиль. Більш реалістичний. Виходить тепер у неї і сумно, і дотепно, як часто бува у О"Генрі. Чомусь таке насамперед спливло порівняння. Переконливість нового стилю дозволила мені нарешті припинити шкодувати за минулою фантасмагорією. Схоже, книга пишеться впевнено і в бадьорому темпі. Я вже чула з неї дві оповідки. Сподобалося більше, ніж "Говорити". Сама Таня каже, що полюбила писати про всяких маргіналів. Але це не Ульяненівські маргінали, ці дуже якісь беззахисні, милі і зовсім не агресивні.
Урбаніка.
Ааааа. Яка це виявилася втіха! Сидіти собі в печері, малювати котів зелено-червоних на картонних коробках, ліпити саморобки. Щастя, якого в дитсадку не цінуєш. Я почитала провтикані вночі лімерики. Нарід поржав. Я остаточно заспокоїлася собі з ними (Ще й на Барикаді почитаю). Шкода, що не всі глядачі збагнули, що і їм можна приєднуватися до будівництва... І ледь не спізнилася на Гіпертекст.
Гіпертекст теж виявився вдалим. Був би ще вдалішим, якби досконало продумали зв"язки, логіку послідовності і вибору. Хоча мені самій вяка соціоменрія некомфортна, але я б воліла, щоб між парами необраних теж робився якийсь вибір.
Єдине місце, де задоволена власним читанням. Мені здавалося, що Олена вибрала не надто добрі для публічного читання уривки, але насправді пішло, як діти в школу. Нарід реагував, сміявся, ура!
Знову вірю в свою майбутню книжку.
З решти дуже сподобався Романенко.
Ще трохи посиділа на Карпі.
Хвилин десять посиділа на проекті "Хлопчик-дівчинка". Найбільший сюрприз дня. Виявилося, що на їхній диск, котрий вони продавали протягом усього Форуму, аудіофірма записала не їхній матеріал, а щось ліве. І З"ясувалося це тільки на презентації.
Трохи подивилася читання по Скайпу. Тут теж технічно щось не вийшло, тексти неприсутніх звучали у записі. І, чесно, були гарні, та я зацінила би їх краще, коли б не була вже така вбита.
Куплені в результаті книги:
1)Міросєдіна, Зумка "Фемінізм" - на подарунок.
2)Кіт Матіфас та інші - на подарунок
3)Мандрівний замок Хаула - дитяче, для власної втіхи
4)ще одну книжку в подарунок, але не можу назвати, яку, бо ця персона любить несподіванки і читає мій ЖЖ
5)Игры демиургов - на російському стенді. Книга, яку я страшенно давно хотіла мати, але в Україні її знайти непросто. Автор -![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
bormor - його можна читати в ЖЖ практично повністю.
Зовсім небагато. і ще
6)Різне - новий випуск журналу Київська Русь. Там мої дитячі оповіданя. Отримала авторський примірник.
7) Добло і зло, Ірена Карпа. Ця книга дісталася мені настільки несподівано... І я так розумію, що винна людині, що запросто мені її вручила, рецензію. Юка, я постараюся, тільки викладати її крім як у власному ЖЖ мені ніде.
До речі, з того, що я вже послухала, рецензія, мабуть, буде позитивна - дуже вже смішна вийшла книжка.
-8) а от альманах Форуму цього року мені не дістався. Шкода, я бачила у інших, старших, але навіть погортати не довелося.
11 вересня
Перша і найвитратніша пробіжка по експозиції. Розчаровано відзначила майже повну відсутність новинок від старих улюбленців. Один тільки Винничук не розчарувв. Хоча ні, й він розчарував: нова книжка коштувала 65 грн, а це таки забагато. Може на наступний рік куплю. Видання ловке. Якось він перекваліфіковується з автора в науковця-упорядника. І хоча його тематичні збірки читати цікаво, все одно позираєш у бік Мальви-Ланди і думаєш: "Ех..."
У нього ж у цей день була на чаті.
Так само була на чаті у Прохаська. От його живої присутності мені нарешті було вдосталь. І на власних презентаціях. і на тандемах, і в ролі ведучого. Раніше Прохаська я сприймала як особу дуже герметичну, водночас флегматичну й тиху. Зараз він усе більше розкривається поза книгами. Це приємно. Нового скоро не обіцяє. Це засмучує. Хоча, з іншого боку, біьшість творчих "других дихань" я спостерігала у людей саме скоро після отакого стану.
Познайомилася з ним (міркуючи: клаааас! я знайомлюся з Прохаськом!!!!!). Познайомилася з його сином, дуже славний хлопчина років може шістнадцяти. Побазікала з Танею Малярчук. Вкотре була здивована, наскільки густа й заплутана оця псевдозіркова сітка. Я маю на увазі, хто з молодих кого вважає зірковою персоною.Ця тема мене переслідувала увесь перший-другий день. То Леонович поскаржиться, що всі ровесники перетворилися в бозна-яких зірок, запросто уже й не поговориш. То Вакуленко нарікає що Смолоскипівці - самі собі зірки і нікого поза собою знати не хочуть. Тут Таня ні сіло ні впало шепоче: "Ой, чого вона до мене на чат прийшла? Вона вся така зіркова!" - от нізащо не вгадаєте, про кого. Про Ніку Кавун. Ото кумедія.
Дивно. Я не сприймаю як надто "далеких", надто "недоторканих" і "зіркових" не тільки жодного з ровесників, але й реально успішних дорослих авторів. Мені ніяково знайомитися з "дорослими", але я думаю, то тільки моя проблема, а насправді це дуже легко.
А ввечері протринділа кілька годин з Черняхівською в гуртожитку. Черняхівська - дуже славне дівча.
Фраза дня.
Оголошення на стіні: "Курчата гриль по телефону" (і коментарі: "я повільно знімаю рум"яну шкірку з паруючого стегенця... Воно шкварчить і парує...")
12 вересня
Презентацію запорізького журналу "Часник" успішно пропустила. Запорізьких авторів я і дома наслухаюся)) Але Барліг каже, дуже гарно все пройшло.
На тандемі Юдіт Герман і Тараса Прохаська модератором виявився незаявлений Юрій Прохасько. Презентації він задав дуже дивний тон: повільно вимовляв дуже довгі і витончні компліменти обом авторам по черзі. Автори ніяковіли і потрошку читали. Добре. що більше уваги було приділено Юдіт. Вона цікава. Її тема про листи пічника, певно, виявилася б дуже близька нашому Шинкаренкові. Шкодую, що таки не дісталася до її книг (бо вже почалася найдикіша за всі роки біганина), але не біда. На вихідні буду в Києві - пошукаю.
Далі мені треба було на МРП. Я чесно туди пішла, посиділа півгодини, почула, що оголошено перерву на 20 хвилин і втекла. Чукча-чітатєль постійно перемагав у мені чукчу-пісатєля. Через те зім"яла половину власних виступів. Ох, до речі! Виставка в музеї ідей була просто прекрасна. Авторка - Злата Поніровська. Це механічні ляльки з нарочито непухнастою поверхнею, оголені механізми, котрі співали, танцювали, бігали й гавкали, аплодували самі собі, кліпали велетенськими очима. Естетам, котрі не награлися в дитинстві - справжня лагоминка. Я разів десять з різних причин була в музеї Ідей і жодного разу не втрималася, щоб не скористатися люб"язною пропозицією натиснути кілька кнопок.
А втекла я слухати Кеннета Клементся і Сливинського. Цікаво, досі була переконана, що Кеннет Клементс - німець. А він - швед. Читав він дуже ловко і пристрасно, а на екрані тим часом пустили субтитри-переклад. Модератором був мій улюбленець з усіх модераторів - Олександр Бойченко. Організатори, ставте Бойченка всюди, він дотепний і влучний, мені здається, здатен прикрасити яку завгодно презентацію.
Звідти думала бігти послухати Андрія Любку. Андрій Любка - це єдиний поезоспамер, який не тільки не дратував мене своїми пачками віршів у поштовій скрині, навпаки, я щораз його з інтересом читала. Шкода тих, хто уперше почув його на Махнофесті і склав собі уявлення як про "черговий клон Жадана". Бо той вірш був не зовсім у стилі цього хлопця. А хлопець дуже талановитий.
Виглядає як десятикласник. Спершу здивувалася, що малявка така спроможна настільки потужно і багато писати. А потім дізналася, що "малявці" 21 рік.
Але... не потрапила я на його презентацію. на дворі був дощик і холодно, а Бібікіна пообіцяла нову відеопоезію. Словом, лишилася. Хоча з усіх роликів найкращим мені здався отой давній - з наперстками.
На вечір лишився чат із Танею Малярчук і заодно потім Лариси Денисенко (ох, Ларисо, сподіваюся, ми Вам не заважали). Потім кавування десь у на диво не заповненій вщерть каварні, де
а) розвіртуалилася з Єноткою і її малим
б) слухала пафосні тости Захарченка про те, що ми тут зібралися найгуманніші. І значно цікавіші прогони Черняхівської про те, що для гармонії десь мають в цей час сидіти найзліші поети і замишляти світове панування. Ні чаю ні кави не скуштувала - боліла голова і мусила зжерти парочку коліс - від головного болю і від алергії на анальгетики. після того будь-які дієві речовини уже не варто вживати, як ви розумієте. Однак, було дуже затишно.
Фраза дня.
Олеся Мамчич: "Моя дитина задивилася на книжку "Цілодобово". Довелося пояснювати. що це дяді Коробчук-чук-чук, Горобчук-чук-чук і К-ко-коцарев"
13 вересня
Чесно собі сказала: я піду читати скрізь, де треба. Треба було у Ляльці на Дитячочитаннях (все пройшло швидко, сподобалась я, мабуть, тільки батькам (через віршик про те, що треба їсти брщ і кашу, а не тістечка) і в голові намертво влипла ідіотська пісенька для малючої гри: "це я! це я! буду-ую спільно-оту" - про ЖЖ, очевидно, пісенька.
Діти не сміялися. Але публіка була надто юна, що зробиш.
На МРП навіть не пам"яаю, що читала. Пам"ятаю, що дуже скоро втекла, бо хотіла на презентацію Гамлета А-ба-ба-га-ла-ма-ги. Фантастично гарне видання.
Презентація була хіба що дуже коротка. Але чітка - Андрухович непогано виклав, чим цей переклад відрізняється від решти. Кумедний момент: сидять всі троє, видавець по центру, перекладач по праву руку, художник по ліву. І наприкінці Малкович каже: а тепер ми вам відкриєо дві невеликі таємниці. Перша: (повертається до художника) Насправді це не Єрко.
Роль Єрка для презентації зіграв інший художник, що ілюстрівав книгу поезій самого Малковича.
- А друга таємниця... - каже Малкович і замовкає, позирнувши на Андруховича.
Зал починає нервово реготати, щиро сподіваючись, що зараз лже-Андрухович зніме маску, мов той Фантомас, і з"ясується, що насправді то Іздрик, наприклад.
На жаль, такого ефектного повороту презентація не мала, а друга таємниця полягала всього-навсього в тому, що на наступний рік буде ще й Ромео і Джульєтта.
Причиною успіху видання (а успіх був - гран-прі фестивалю!) Андрухович назвав їхню спільну віру у нефальшивість Шекспіра.
Хто б тут розказував про нефальшивість! ;)
Далі думала лишитися на Гапчинську. але Марта потягла мене на Карпу. Ну добре, я сама потяглася. Не пошкодувала. По-перше, нарешті презентація нової книги. По-друге - чого вони там навигадували... роздали присутнім вирізалку "вдягни Карпу" Поки нарід бавився, Карпа читала. Потім нагороджувала найкращих вирізальників цінними призами типу "непойнятно шо в білій коробці" або "такий дуже стрьомний плеєр". Було весело.
Втілила своє давнє бажання послати Карпі деяку записочку із запитанням. Ага, правильно. Сторож Васько - це була я.
отім Зьміцер Вішньов і Назар Гончар. Білорус Вішньов дуже любить лякати своїми віршами. Але Гончар відразу якось потягнув його в бік словесно-звукових жартів і пустощів. Схоже, самого Зьміцера це трохи бентежило, та дарма, так він вийшов все ж багатогранніший і цікавіший. Після презентації познайомилася.
Гончар взагалі чудовий. Деякі його штучки-іграшки я вже знаю напам"ять.
Лишилася і на Готику. На готику це схоже не було категорично. Починаючи від не вельми готичної публіки і закінчуючи готичним поетом Скибою (хіба не знаєте, як готично він вміє казати своє грайливе "Грррр!" наприкінці?). Потім готично ржали з текстів Винничука.
Зате потішилася з Барліга. Виходять наші потрошку між люди.
Найуспішніше виступила Шувалова, навіть з реакції було чути.
Далі можна було піти на стільки всього... Андрухович і Карбідо, Висока полиця поезії, Відеопоезія... Я начхала на все, я втомилася. Тому знов вечорувала за кавою. Кавою мене пригостили Аня Процук і ще одна новенька для мене дівчинка з дуже красивим обличчям із грузинськими рисами, імені якої я на початку не спитала, а потім було соромно. Кава виявилася справжнім спасінням. бо попереду було найтяжче випробування - ніч поезії. І, на диво, до шостої рана я почувалася бадьорою і підірваною, як ніколи. Слава каві, Ані і новій житомирській подрузі.
Ніч.
Наші дівчатка показували першу запорізьку відеопоезію. Саша Зборовська молодчинка, як і всі. хто їй допомагав.
Швед знову читав свої пристрасні вірші під субтитри.
Лишега, Мідянка, Мар"яна Савка, іноземці.
Радіо лайв.
Реабілітувалися. Це таки пристойно звучало, на відміну від того паскудного репу, що давала всім слухати Світлана Богдан. Аж дивно, як тим музикантам вдається придумати оті всі млодії до одну-єдину репетицію з автором.
Потім з"ясувалося, що мене ведучий тупо пропустив. Оголосив вільний мікрофон. І отоді я впереше проявила "звіздануті понти" тим, що не пішла покірно ставати в чергу на вільний мікрофон, а побігла, зла, як фурія, до стронґовського з"ясовувати, чому мене не викликали, якщо я була у програмі. Півгодинне з"ясування все мені пояснило Балбєсство одвічне і більше нічого. Трохи потріпавши нерви стронґовському, відчула себе відомщеною, але спати не хотілося. Познайомилася очно з Андерсонами, котрі саме прийшли вселятися в гуртожиток. Андерсони поскаржилися на поетів, які не знають, що таке "потрібно підключити монітори" і не слухають ритму, залишаючи музикантам пристосовуватися до своєї персони, а часом намагаються співати, і це найгірше. Втім, багатьох із радіолайвівців хвалили. Черняхівську, зокрема, ще когось, але вже не пригадаю. казали, що чуються з поетами на рівних, а тому співпрацювати їм комфортно. Сподівалися записати з радіолайвівцями диск. Казали, що одної репетиції цілком вистачає, щоб зрозуміти обличчя автора і його манеру читання. І знову казали: тільки не співайте, поет не має співати, поет не мусить вміти співати.
14 вересня
Зранку пбігла з"ясовувати свій розклад на Урбаніці. Прийшла перша, тож вибрала собі найзручніший час. Збігала на тандем Таня Малярчук/ Сабіна Грубер. Сабіна, здається, володіє цікавими прийомами. Її книга про жінку, що чекає на донорську нирку. Поперемінно йдуть історії про цю жінку і про іншу, котра працює у будинку престарілих. Насамкінець має з"ясуватися, що ця друга жінка насправді - уявна. Її життя намалювала собі в уяві вилікувана героїня, позаяк потребувала зрозуміти, хто врятував їй життя, хто помер і тим дав їй можливість вижити.
Паралельно там має йтися про професії, що вимирають. Словом, це має бути дуже цікава форма, цікаве плетиво. Книги-перекладу ще нема, може за рік.
Маю сказати нарешті докладніше і про Таню (бо це остання відвідана мною її презентація). У Тані остаточно сформувався новий стиль. Більш реалістичний. Виходить тепер у неї і сумно, і дотепно, як часто бува у О"Генрі. Чомусь таке насамперед спливло порівняння. Переконливість нового стилю дозволила мені нарешті припинити шкодувати за минулою фантасмагорією. Схоже, книга пишеться впевнено і в бадьорому темпі. Я вже чула з неї дві оповідки. Сподобалося більше, ніж "Говорити". Сама Таня каже, що полюбила писати про всяких маргіналів. Але це не Ульяненівські маргінали, ці дуже якісь беззахисні, милі і зовсім не агресивні.
Урбаніка.
Ааааа. Яка це виявилася втіха! Сидіти собі в печері, малювати котів зелено-червоних на картонних коробках, ліпити саморобки. Щастя, якого в дитсадку не цінуєш. Я почитала провтикані вночі лімерики. Нарід поржав. Я остаточно заспокоїлася собі з ними (Ще й на Барикаді почитаю). Шкода, що не всі глядачі збагнули, що і їм можна приєднуватися до будівництва... І ледь не спізнилася на Гіпертекст.
Гіпертекст теж виявився вдалим. Був би ще вдалішим, якби досконало продумали зв"язки, логіку послідовності і вибору. Хоча мені самій вяка соціоменрія некомфортна, але я б воліла, щоб між парами необраних теж робився якийсь вибір.
Єдине місце, де задоволена власним читанням. Мені здавалося, що Олена вибрала не надто добрі для публічного читання уривки, але насправді пішло, як діти в школу. Нарід реагував, сміявся, ура!
Знову вірю в свою майбутню книжку.
З решти дуже сподобався Романенко.
Ще трохи посиділа на Карпі.
Хвилин десять посиділа на проекті "Хлопчик-дівчинка". Найбільший сюрприз дня. Виявилося, що на їхній диск, котрий вони продавали протягом усього Форуму, аудіофірма записала не їхній матеріал, а щось ліве. І З"ясувалося це тільки на презентації.
Трохи подивилася читання по Скайпу. Тут теж технічно щось не вийшло, тексти неприсутніх звучали у записі. І, чесно, були гарні, та я зацінила би їх краще, коли б не була вже така вбита.
Куплені в результаті книги:
1)Міросєдіна, Зумка "Фемінізм" - на подарунок.
2)Кіт Матіфас та інші - на подарунок
3)Мандрівний замок Хаула - дитяче, для власної втіхи
4)ще одну книжку в подарунок, але не можу назвати, яку, бо ця персона любить несподіванки і читає мій ЖЖ
5)Игры демиургов - на російському стенді. Книга, яку я страшенно давно хотіла мати, але в Україні її знайти непросто. Автор -
bormor - його можна читати в ЖЖ практично повністю.Зовсім небагато. і ще
6)Різне - новий випуск журналу Київська Русь. Там мої дитячі оповіданя. Отримала авторський примірник.
7) Добло і зло, Ірена Карпа. Ця книга дісталася мені настільки несподівано... І я так розумію, що винна людині, що запросто мені її вручила, рецензію. Юка, я постараюся, тільки викладати її крім як у власному ЖЖ мені ніде.
До речі, з того, що я вже послухала, рецензія, мабуть, буде позитивна - дуже вже смішна вийшла книжка.
-8) а от альманах Форуму цього року мені не дістався. Шкода, я бачила у інших, старших, але навіть погортати не довелося.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2008-09-17 07:27 am (UTC)Мабуть було дужо темно
no subject
Date: 2008-09-17 07:35 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 07:41 am (UTC)насправді було класно, але коли я прочитав програму наступного дня - трохи покусав лікті - пропустив все
no subject
Date: 2008-09-17 07:45 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 07:47 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 08:48 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 07:30 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 07:37 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 08:33 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 08:35 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 08:35 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 08:35 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 09:47 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 09:48 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 10:04 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 11:04 am (UTC)І радий був тебе побачити.
no subject
Date: 2008-09-17 11:06 am (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 12:08 pm (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 12:46 pm (UTC)no subject
Date: 2008-09-17 03:45 pm (UTC)бо виходить, що ми майже не перетиналися,
я ходив на зовсім інші акції та презентації, взагалі-то було дуже цікаво читати твій персональний відгук про це дійство, я також був трохи злий за те, що так і непрочитав на ночі поезії...
ну нічо)
no subject
Date: 2008-09-20 06:54 pm (UTC)no subject
Date: 2008-09-22 09:11 am (UTC)і теж даруй, що так і не подзвонила. нас зайняли мало не цілодобово))