Я обнімаю душу в цьому тілі... Яка красунейка оця душа – Запаска і фата, й сороця –білі, Пішла од Бога й до вінця блука.
*** часом варто і виплакатися, кажуть - катарсис. Іноді допомагає гарне слово, лагідне аби не триматись у забралі
Аж боляче - що не люблю. Німує серце... Безіменна сила на-певно дужою десницею хова чуттєві паростки од лагідноосоння твоїх дарів. А осінь нависа безкраєм вОдяним. У рвУчкий вітер розхристана змагається біда злетіти, несвогО гнізда таки зібравши зозулині жИта. Звідкіль мені прощення запитать І звідки осяяння виглядати ? А осінь відкриває воротА, негадано впустивши супостата І випадкову ніжність. Обійма... Нарано - ятаган чужинський напувати! Зизять ворота в зозулясті хмари - здійнявсь, полЕтів - слідонька нема ! Прокинсь, душе! Се ж я! Се ж я! Се ж я! Я тут. Я - степ. Я дав ся на поталу. По мені - копитоньками орда, По тОбі - розумОванням навала... А осінь каже - то лише мара. А осінь каже - тільки це - насправді. Наснилася давенна-давнина й нутрує досі поміж серцегласом німуючим... У котрій іпостасі пізнати і заквітчати тебе ? Зриває длані з вуст всезряче серце у запізнілe зітнуте:“Не тре...“
no subject
Date: 2008-11-07 05:36 pm (UTC)no subject
Date: 2008-11-07 08:46 pm (UTC)ось, знайшов у воросі бамаг пластир
Date: 2008-11-07 10:44 pm (UTC)Я обнімаю душу в цьому тілі...
Яка красунейка оця душа –
Запаска і фата, й сороця –білі,
Пішла од Бога й до вінця блука.
***
часом варто і виплакатися, кажуть - катарсис.
Іноді допомагає гарне слово, лагідне аби не триматись у забралі
Аж боляче - що не люблю.
Німує серце... Безіменна сила
на-певно дужою десницею хова
чуттєві паростки од лагідноосоння
твоїх дарів.
А осінь нависа
безкраєм вОдяним.
У рвУчкий вітер
розхристана змагається біда
злетіти,
несвогО гнізда
таки зібравши зозулині жИта.
Звідкіль мені прощення запитать
І звідки осяяння виглядати ?
А осінь відкриває воротА,
негадано впустивши супостата
І випадкову ніжність. Обійма...
Нарано - ятаган чужинський напувати!
Зизять ворота в зозулясті хмари -
здійнявсь, полЕтів - слідонька нема !
Прокинсь, душе! Се ж я! Се ж я! Се ж я!
Я тут. Я - степ. Я дав ся на поталу.
По мені - копитоньками орда,
По тОбі - розумОванням навала...
А осінь каже - то лише мара.
А осінь каже - тільки це - насправді.
Наснилася давенна-давнина
й нутрує досі поміж серцегласом
німуючим... У котрій іпостасі
пізнати і заквітчати тебе ?
Зриває длані з вуст всезряче серце
у запізнілe зітнуте:“Не тре...“
***
no subject
Date: 2008-11-08 11:43 am (UTC)no subject
Date: 2008-11-10 01:02 pm (UTC)no subject
Date: 2008-11-10 01:25 pm (UTC)