![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Ну от, здається і сталося. Червона Рута, фінал якої оголошували на 31 травня не відбувся. Можливо, він таки відбудеться пізніше, як обіцяно, але розмови про те, скільки ще протягне хворий не стишуються вже навіть у присутності хворого.
Втім, час не зупиняється — народжуються нові. 6 червня у Полтаві на Співочому полі Марусі Чурай відбувся Мазепа-фест.
Поки що це був пробний запуск, без конкурсу для молодих команд. Свого роду оглядини. Молоді гурти відбирали просто прослуховуючи всі музичні записи, які можна було знайти. Надалі організатори планують зробити все-таки конкурсний відбір, адже без цього фестиваль просто не матиме сенсу.
Олександр Євтушенко, один з організаторів фестивалю, розповів, яким саме повинен стати новостворений фестиваль. Червону Руту з’їв формат — сказав він на прес-конференції. Надто багато є різноманітної музики, яка не вписується не тільки в строгий пошук Рути: “Ми хочемо українську Бйорк”, але й у гнучкий розподіл рок-поп-денс, як у Перлин Сезону. Мазепа-фест обіцяє обігріти навіть найнеформатніших.
“Дороги Меняют Цвет”. З огляду на українську спрямованість фестивалю гурт цнотливо позначили в програмі як “ДМЦ”. Три акустичні гітари і блок-флейта. Мав бути ще перкусіоніст, але за особистих причин він не зміг взяти участь в концерті.
Назва дуже пасує гуртові, адже за короткий термін свого існування вони змінили кілька стилів, пробували експериментувати з різною музикою. Зараз тяжіють до акустичної лірики. На даний момент це більше потенціал, а не готовий музичний продукт і самі хлопці про це говорять. Вокаліст признався, що хотів би обмежити себе в слуханні “Калинова Моста”, надто важко відірватися від того, що подобається, а треба робити своє. Прозвучали три їх речі українською мовою, дві ліричні (ведучий, який півконцерту з усього жорстоко скубався, сказав: “плаксиво й гарно”) і несподівано шпаркий ритм-н-блюз “Твоя мама казали”. Місцева публіка їх практично не чула, “ДМЦ” знають тут як російськомовний гурт і з їх боку то була маленька жертва. Вже після концерту вони з прикрістю говорили про “Трансформер”, ще одну місцеву команду, яка єдиною з усіх заспівала російською: “Нас би теж краще прийняли, якби ми співали свої відомі речі. Але вийти на одну сцену з Середою і співати російською... Це просто не прийшло б нам у голову.”
Мовна проблема стояла, як видно, не тільки перед “ДМЦ”. Наступний гурт “Бавовна” нагадав совєцькі часи, коли на подібних заходах треба було кров з носу заспівати щось антивоєнне й патріотичне. Боюся, приблизно те саме було і з “Бавовною” — прозвучали “Гуцулко Ксеню” і “Арфами, арфами” на слова Павла Тичини. Шкільна програма уявлень про українське. Прозвучало не так яскраво, як хотілося б — мелодії вийшли трошки передбачувані.
Поміж місцевих команд-початківців якимсь чином опинилися і початківці-кияни “Академія МАУП”. Чотирнадцятеро хлопців і дівчаток, вибігли на сцену, демонструючи веселу й радісну вдачу. Те, як вони по черзі махали рученятами в зал, викликало у старої цинічної Fish непрохані асоціації з телепузиками. Тим часом чотирнадцятеро хлопців і дівчаток заявили, що всі вони — позашлюбні діти Піккардійської Терції. З репертуаром стало все ясно. Друга пісня “Все о’кей” мимоволі викликала підозру, що піккардійці зогрішили не інакше як із хором баптисток. Хоча текстик про курячий політ душі — нема чого казати, дотепний і пришпильний. Отож, гени позначилися на білявому волоссі одного з вокалістів і веселій вдачі. Чи поскупилися батьки на щось більше, поки що не ясно.
Едуард Драч був наступним, хто примусив мене задуматися над тим, чи є родзинка у цьому химерному поєднанні стилів. Втім, організатори ставили за мету позбутися форматних обмежень... Не можна сказати, що цієї мети не було досягнуто. Драч — як завше свій, погідний і домашній. Показав свій фірмовий фокус з тим, як кайфово звучать рок-н-рольні запили на кобзі, а потім заспівав кілька своїх відомих речей, як то “Із полону з-під Ізмаїлу”.
Наступний персонаж — Юрко Товстоган, патлатий рокер, гітарист-віртуоз, якого років зо 20 тому щасливо обминула слава Кузьміна. Він видобував з гітари ностальгічно-лоскітливі звуки: “Ніч поглинає все, зірки пожерли чорні хмари” і ставав у красиві рокєрські пози, в екстазі підбираючи ніжку.
“І один в полі воїн” — прокоментував ведучий. У першому ряду задрімав чувак.
“Трансформер” Відчутно запахло “Кіном” іще до того, як вокаліст відкрив рота — чорні сорочки, чорні шкірянки, непорушні пацани у позі “струнко”. Голос підтвердив здогади — уроки вокалу і віршування чувак брав перед магнітофоном із “Звездой по имени Солнце”.
Перша пісня прозвучала російською. Поки я думала, що то за нафіґ, до сцени збіглися місцеві меломани і почали так хвацько витанцьовувати!
Місцева публіка теж любить “Кіно” — здогадалася я.
“Незвичайний Такотож” виступили вельми навіть непогано. Навіть попри те, що їх протягом двох тижнів в усіх прес-релізах, статтях, афішах, програмках і т.п. називали не інакше як “Незвичайні, так отож”. Веселий, неагресивний панк-рок, пришпильні тексти, природна й невимушена, чого, здавалося, вже не буде, поведінка вокаліста.
“Талісман” — приємний мелодійний фолк-рок. Відчувається, що музиканти не вчора узяли гітари до рук. У Полтаві це одна зі старих команд, яка утворилася після розшарування “Арахнофобії”, обравши більш етнічне звучання. Учасники гурту мають багатий досвід, грали в різних командах, більшість мають музичну освіту. Трошки б яскравіше вирізнитися з-поміж інших, подібного спрямування, знайти власну родзинку.
“Арахнофобія”. Виступила в оновленому і відродженому складі. Лідер, Валерій Власенко, говорить, що з новою командою з’явилася цільність музики й голосу, чого не вдавалося досягти раніше. Хоча, на мою думку, деяка конфліктність у звуковому малюнку надавала пісням своєрідного смаку потенціальної енергії. Тепер музика стала трохи рівнішою, хоча стиль нікуди не зник, впізнається. “Змінився саунд, а не ідея” — говорить Власенко.
Що ще відмітила — під час прослуховування записів гризла цікавість: чи справді такий потужний голос у вокаліста, чи то досягається комп’ютерною обробкою? Так от: обробка обробкою, а голос справжній.
Старі дніпропетровці “Сад” з’явилися із закликом “хеві-метал в кожну хату”. Відлабали програму у своєму дусі — хеві-Тарас Шевченко.
“Вася Клаб” був першим, хто змусив усю публіку зіскочити на лавки. Запам’ятався дуже струйовий блюз “Я не залишу нікому з тобою шансу на інтим, бо я Юхим”.
“Кому Вниz” чекали з особливим трепетом. Вони обіцяли представити нову прогаму — те, що увійде до нового альбому “Idem”. Нові речі вже не мають тих кельтських наворотів, які прикрашали попередній, натомість з’явилося рівномірне раммштайнівське мотоциклетне гарчання. Що то буде, подивимось.
Тим часом весь нарід стояв правильними рядами на хитких лавках і заворожено дурів. Ще трохи — і мав статися як мінімум державний переворот.
“Гайдамаки” — як завжди, запал, танець, ейфорія і кайф, нема чого тут говорити.
“Плач Єремії”. Чубай був у Полтаві 7 років тому. Тут про це ще пам’ятають. Цього разу “Плач Єремії” привіз нового барабанника — позичивши його у “Мертвого Півня” і старого, доброго, але несподівано стрункого, схудлого удвічі Дячишина. На моїй пам’яті це був третій концерт, де Чубай оголосив прем’єру своєї нової і ніким ще не чутої пісні “Із Янголом На Плечі”.
Втім, усе це було несуттєво. Прийшло розуміння, що у Києві такого бути не могло. Полтавчани накинулися на бажану музику, як зголоднілі вовки, рвали зубами й ковзали лапами по землі. Було враження, що люд співає разом із Чубаєм буквально все, включно з “прем’єрною” піснею.
“Тільки під вечір уся ця кумпанія згадала, що треба вирушати в дорогу. Вмостившись у бричку, потяглися вони далі, поганяючи коней і наспівуючи пісню, що ні слів, ні ладу їй ніхто б не добрав” (М.В.Гоголь).
Fish
Втім, час не зупиняється — народжуються нові. 6 червня у Полтаві на Співочому полі Марусі Чурай відбувся Мазепа-фест.
Поки що це був пробний запуск, без конкурсу для молодих команд. Свого роду оглядини. Молоді гурти відбирали просто прослуховуючи всі музичні записи, які можна було знайти. Надалі організатори планують зробити все-таки конкурсний відбір, адже без цього фестиваль просто не матиме сенсу.
Олександр Євтушенко, один з організаторів фестивалю, розповів, яким саме повинен стати новостворений фестиваль. Червону Руту з’їв формат — сказав він на прес-конференції. Надто багато є різноманітної музики, яка не вписується не тільки в строгий пошук Рути: “Ми хочемо українську Бйорк”, але й у гнучкий розподіл рок-поп-денс, як у Перлин Сезону. Мазепа-фест обіцяє обігріти навіть найнеформатніших.
“Дороги Меняют Цвет”. З огляду на українську спрямованість фестивалю гурт цнотливо позначили в програмі як “ДМЦ”. Три акустичні гітари і блок-флейта. Мав бути ще перкусіоніст, але за особистих причин він не зміг взяти участь в концерті.
Назва дуже пасує гуртові, адже за короткий термін свого існування вони змінили кілька стилів, пробували експериментувати з різною музикою. Зараз тяжіють до акустичної лірики. На даний момент це більше потенціал, а не готовий музичний продукт і самі хлопці про це говорять. Вокаліст признався, що хотів би обмежити себе в слуханні “Калинова Моста”, надто важко відірватися від того, що подобається, а треба робити своє. Прозвучали три їх речі українською мовою, дві ліричні (ведучий, який півконцерту з усього жорстоко скубався, сказав: “плаксиво й гарно”) і несподівано шпаркий ритм-н-блюз “Твоя мама казали”. Місцева публіка їх практично не чула, “ДМЦ” знають тут як російськомовний гурт і з їх боку то була маленька жертва. Вже після концерту вони з прикрістю говорили про “Трансформер”, ще одну місцеву команду, яка єдиною з усіх заспівала російською: “Нас би теж краще прийняли, якби ми співали свої відомі речі. Але вийти на одну сцену з Середою і співати російською... Це просто не прийшло б нам у голову.”
Мовна проблема стояла, як видно, не тільки перед “ДМЦ”. Наступний гурт “Бавовна” нагадав совєцькі часи, коли на подібних заходах треба було кров з носу заспівати щось антивоєнне й патріотичне. Боюся, приблизно те саме було і з “Бавовною” — прозвучали “Гуцулко Ксеню” і “Арфами, арфами” на слова Павла Тичини. Шкільна програма уявлень про українське. Прозвучало не так яскраво, як хотілося б — мелодії вийшли трошки передбачувані.
Поміж місцевих команд-початківців якимсь чином опинилися і початківці-кияни “Академія МАУП”. Чотирнадцятеро хлопців і дівчаток, вибігли на сцену, демонструючи веселу й радісну вдачу. Те, як вони по черзі махали рученятами в зал, викликало у старої цинічної Fish непрохані асоціації з телепузиками. Тим часом чотирнадцятеро хлопців і дівчаток заявили, що всі вони — позашлюбні діти Піккардійської Терції. З репертуаром стало все ясно. Друга пісня “Все о’кей” мимоволі викликала підозру, що піккардійці зогрішили не інакше як із хором баптисток. Хоча текстик про курячий політ душі — нема чого казати, дотепний і пришпильний. Отож, гени позначилися на білявому волоссі одного з вокалістів і веселій вдачі. Чи поскупилися батьки на щось більше, поки що не ясно.
Едуард Драч був наступним, хто примусив мене задуматися над тим, чи є родзинка у цьому химерному поєднанні стилів. Втім, організатори ставили за мету позбутися форматних обмежень... Не можна сказати, що цієї мети не було досягнуто. Драч — як завше свій, погідний і домашній. Показав свій фірмовий фокус з тим, як кайфово звучать рок-н-рольні запили на кобзі, а потім заспівав кілька своїх відомих речей, як то “Із полону з-під Ізмаїлу”.
Наступний персонаж — Юрко Товстоган, патлатий рокер, гітарист-віртуоз, якого років зо 20 тому щасливо обминула слава Кузьміна. Він видобував з гітари ностальгічно-лоскітливі звуки: “Ніч поглинає все, зірки пожерли чорні хмари” і ставав у красиві рокєрські пози, в екстазі підбираючи ніжку.
“І один в полі воїн” — прокоментував ведучий. У першому ряду задрімав чувак.
“Трансформер” Відчутно запахло “Кіном” іще до того, як вокаліст відкрив рота — чорні сорочки, чорні шкірянки, непорушні пацани у позі “струнко”. Голос підтвердив здогади — уроки вокалу і віршування чувак брав перед магнітофоном із “Звездой по имени Солнце”.
Перша пісня прозвучала російською. Поки я думала, що то за нафіґ, до сцени збіглися місцеві меломани і почали так хвацько витанцьовувати!
Місцева публіка теж любить “Кіно” — здогадалася я.
“Незвичайний Такотож” виступили вельми навіть непогано. Навіть попри те, що їх протягом двох тижнів в усіх прес-релізах, статтях, афішах, програмках і т.п. називали не інакше як “Незвичайні, так отож”. Веселий, неагресивний панк-рок, пришпильні тексти, природна й невимушена, чого, здавалося, вже не буде, поведінка вокаліста.
“Талісман” — приємний мелодійний фолк-рок. Відчувається, що музиканти не вчора узяли гітари до рук. У Полтаві це одна зі старих команд, яка утворилася після розшарування “Арахнофобії”, обравши більш етнічне звучання. Учасники гурту мають багатий досвід, грали в різних командах, більшість мають музичну освіту. Трошки б яскравіше вирізнитися з-поміж інших, подібного спрямування, знайти власну родзинку.
“Арахнофобія”. Виступила в оновленому і відродженому складі. Лідер, Валерій Власенко, говорить, що з новою командою з’явилася цільність музики й голосу, чого не вдавалося досягти раніше. Хоча, на мою думку, деяка конфліктність у звуковому малюнку надавала пісням своєрідного смаку потенціальної енергії. Тепер музика стала трохи рівнішою, хоча стиль нікуди не зник, впізнається. “Змінився саунд, а не ідея” — говорить Власенко.
Що ще відмітила — під час прослуховування записів гризла цікавість: чи справді такий потужний голос у вокаліста, чи то досягається комп’ютерною обробкою? Так от: обробка обробкою, а голос справжній.
Старі дніпропетровці “Сад” з’явилися із закликом “хеві-метал в кожну хату”. Відлабали програму у своєму дусі — хеві-Тарас Шевченко.
“Вася Клаб” був першим, хто змусив усю публіку зіскочити на лавки. Запам’ятався дуже струйовий блюз “Я не залишу нікому з тобою шансу на інтим, бо я Юхим”.
“Кому Вниz” чекали з особливим трепетом. Вони обіцяли представити нову прогаму — те, що увійде до нового альбому “Idem”. Нові речі вже не мають тих кельтських наворотів, які прикрашали попередній, натомість з’явилося рівномірне раммштайнівське мотоциклетне гарчання. Що то буде, подивимось.
Тим часом весь нарід стояв правильними рядами на хитких лавках і заворожено дурів. Ще трохи — і мав статися як мінімум державний переворот.
“Гайдамаки” — як завжди, запал, танець, ейфорія і кайф, нема чого тут говорити.
“Плач Єремії”. Чубай був у Полтаві 7 років тому. Тут про це ще пам’ятають. Цього разу “Плач Єремії” привіз нового барабанника — позичивши його у “Мертвого Півня” і старого, доброго, але несподівано стрункого, схудлого удвічі Дячишина. На моїй пам’яті це був третій концерт, де Чубай оголосив прем’єру своєї нової і ніким ще не чутої пісні “Із Янголом На Плечі”.
Втім, усе це було несуттєво. Прийшло розуміння, що у Києві такого бути не могло. Полтавчани накинулися на бажану музику, як зголоднілі вовки, рвали зубами й ковзали лапами по землі. Було враження, що люд співає разом із Чубаєм буквально все, включно з “прем’єрною” піснею.
“Тільки під вечір уся ця кумпанія згадала, що треба вирушати в дорогу. Вмостившись у бричку, потяглися вони далі, поганяючи коней і наспівуючи пісню, що ні слів, ні ладу їй ніхто б не добрав” (М.В.Гоголь).
Fish
