“АРАХНОФОБІЯ”: РЕЦИДИВ

Аж надто довгий час про них не давалося знати. Сайт давно не поновлювався. Не чути звісток про вихід нових записів., Щоразу, їдучи на фестиваль, марно сподівалася: а раптом все-таки будуть! От вийдуть як є і заспівають “У Мами 1”. Як же мене свого часу розковбасило від неї, коли почула “злу версію”! Два нашарування голосу — дві стрімкі стрічки, вони оповивають одне одного, злітають і опадають, відбиваються луною. Власенко володіє вельми потужним і приємним голосом і, граючись зі звуком, вміє досягти ураганного ефекту. Цікаві думки в текстах — не так химерно-образних, радше філософських. Герметичність враження: не завжди легко побачити ситуацію, що спровокувала написання тексту, але ж така і є людина: не спрощена, не одновимірна. У пошуках хоч якоїсь інформації про зниклий гурт, я випадково натрапила в мережі на один проект, пов’язаний з гуртом. Це виявилася сторінка... з флеш-мультиками! Які були озвучені й прикрашені музикою саме “Арахнофобії”. Автор сторінки Олексій, люб’язно погодився бути посередником у спілкуванні з лідером гурту Валерієм Власенком. І навіть більше, сам поділився інформацією про те, що відбувалося з ватагою протягом цього “тихого” періоду. Ще й надіслав фотографії. За це йому моє велике спасибі.

— Гурт “Арахнофобія” (Полтава) — розповідає Олексій — був заснований в 1992 році. Зі старого складу в групі, на даний момент не залишилося нікого окрім В. Власенка, незмінного лідера гурту. До 2000 року команда систематично примудрялася майже повністю міняти склад, часом записуватися, часом грати на концертах. Регулярно відвідували фестиваль “Червона рута” (цього року буде уже вп’яте) в якості конкурсантів, добираючись зазвичай до фіналу. Потім всі пішли (причому. хто, куди). Валера подався у себе і повернувся на початку 2002 разом із новою командою.
Але час перебування у собі дав свої результати: було записано величезну кількість музичного матеріалу, (на жаль, в основному чорнові записи) така ж кількість текстового: пісень, віршів, і просто дивних фраз, озвучено близько 10 мультиків.
Починаючи з зими 2002 року нова ватага їздить з новою програмою Харківськими клубами. Отримує запрошення взяти участь у “Таврійських Іграх” (мала сцена) виходить у фінал (черговий раз) Червоної Рути, загалом, продовжується активне життя.

Нарешті, сам Власенко.
— Які враження від “Таврійських Ігор”?
— Поки що живу відчуттям того, що побував на головному майданчику в своєму житті. Там же надійшла пропозиція поїхати до Німеччини на фестиваль “Дні слов’янської культури”, але в це я повірю, коли на руках будуть квитки.
— Ваші речі знаю здебільшого з кимсь вручну переписаної касети. Там була річ під назвою “Мама шо”. Досі не можу збагнути, хто там питає, і хто що відповідає. Де там мама, де там син і чого їм одне від одного треба?
“Мама шо” — це пісня про два світи (два простори, дві кімнати), пісня про спілкування людей через закриті двері. По один бік дверей постійно щось відбувається, по другий стоїть мама і постійно цікавиться тим, що відбувається. Пісня не зовсім абстрактна. Річ у тім, що часто ми репетируємо у мене в квартирі (всього дві кімнати), бо не завжди вдається вибити собі приміщення. І відбувається приблизно те ж саме, що й у пісні. А ще “Мама шо” — це стан під час запису пісні. Спотворив усе, що було можливо й передав привіт.
— А ще на тій касеті була пісня, записана і російською, і українською мовами.
— З усіх пісень українською перекладали тільки “У мами один”, коли їхали на “Червону Руту-95”. Допомагала мама, вона в мене філолог. Взагалі-то вона буває на багатьох наших концертах у Полтаві. В рокерських тусівках її називають “рок-н-рольною мамою”. Коли пишеться пісня, я дивлюся за енергетикою, яка мова краще ляже, російська чи українська.
— Із зовсім нового і практично нікому невідомого. Буквально днями ми розпочали зйомки кліпу на пісню “Є-є-є”. В домашніх умовах. Це буде перший кліп гурту. Що це буде, поки що ніхто не знає, а те, що вже є, описати дуже складно. Начебто й змісту немає, бо кінцевий варіант може виявитися абсолютно непередбачуваним. Ну і, найпевніше, його можна буде побачити приблизно через два місяці в мережі Інтернет, на нашому новому сайті, над яким зараз і працюємо. Там буде викладено також немаленьку колекцію наших МР3.
— Які ще новини... нещодавно озвучував мультик “Дед Мазай и зайцы”. Теж вийде в мережі десь за два місяці чи й раніше. Зараз репетируємо перед “Червоною Рутою”.

Незабаром мені трапилася нагода увіч побачити, що ж то є — оновлена “Арахнофобія”. У їх рідному місті відбувся фестиваль “Мазепа-фест”, де було представлено близько десяти місцевих команд, в тому числі, звісно, й “Арахнофобію” теж.
Питаю, як музикується з новими людьми.
— Мені часто говорили, мовляв, у вас начебто музиканти окремо, а вокаліст окремо. З новими музикантами стало можливим досягти єдності. Гітара буде — як мій голос. Думаю, цей склад — то надовго.
Був час, коли нас порівнювали з Кому Вниz, колись навіть з Башлачовим — уже знак, що тексти все-таки місткі... З Висоцьким, через надрив у голосі. Але ж його немає, того надриву. І у мене немає, і у Висоцького — йому не потрібен ніякий надрив був...

Про мене, я не стала б порівнювати “Арахнофобію” з жодним із названих. Навіть жанрово не накладається.
Цікавлюся ставленням до місцевих команд, прошу розповісти щось про них.
— В Полтаві є багато гуртів, які вміють грати, які грали все своє життя. Але їм заважає стара традиція, старі уявлення про музику.
— Старе — це...
— На одному з харківських фестивалів протягом 6 годин я просто спав, бо це було 6 годин суцільної “Арії”!
— Розумію.
— У Полтаві було багато команд. Якісь із них стали думати, що то нікому не треба, пішли грати в кабаки... Ті, хто зараз ще намагаються щось робити, з них щось буде. Нехай “Трансформер” зараз робить лайно, але вони щирі! Вони щиро це роблять, у щось вірять, значить з них щось буде! Ті, які пішли по кабаках, ні на що не здатні.
“Талісман” — арт-рок, дещо перенасичений старою модою.
“ДМЦ” — акустична традиція, дуже душевна.
“Трансформер” — супертрадиція. За бога вважають Цоя, це їм дуже заважає.

— До речі, про супертрадицію... Коли я почула назву “Арахнофобія”, у мене склалося враження, що гурт з такою назвою гратиме якийсь хеві-метал, то буде та ж сама “Арія”. Те, що почула, було для мене несподіванкою.
— Назву взяли дуже давно. То був просто прикіл. Був ще такий максималізм... Почули слово — сподобалося, дізнались, що воно означає... А потім це вже був наче прикіл — стиль і назва суперечать одне одному. Міняти не збираємося, я 14 років працював на цю назву.
— У Полтаві вас дуже шанують.
— Так, у Полтаві ми №1. — говорить Власенко. Спокійно, не пишаючись і не соромлячись. Просто говорить.

Fish