(no subject)

Днями говорили з Дімкою про Міллера. Я зізналася, що мені важко його читати, я покинула через дві сторінки. Але я певна, що читати його українською могла би без жодного спротиву. Дімка взяв на глузи, мовляв, що за пуристські погляди. Але то неправильно. Мені не соромно читати міцні слівця, але я їх відчуваю як щось агресивне. мені не хочеться думати про те, що відбувається між чоловіком і жінкою як про щось, що робиться зо злістю. То все через специфіку російської мови, вона значно цинічніша за українську і думаю, що цинічніша за багато мов.
Але чи перекладали колись Міллера українською?

(no subject)

Святкували День народження Мартінки у мене на хаті. Я дуже люблю, коли в мене хата заповнена гостями, але живу за містом, тому нарід до мене рідко вибирається.
Найвеселіший момент - приготування пригощання. Виявляється для цього зовсім не обов"язково весь попередній день стояти біля печі. Досить приготувати побільше простих елементів. Ось якась риба в пакетику для пива. Ось варена курятина. Ось банка горошку. Ось шмат сиру. Ось половинка велетенської морквини. Ось смажені печерички. Даєш це все компанії творчих людей і починається дурка: канапковий креатив так і пре, гарячі суперечки про те, чи поєднується солона риба з огірками, куди подіти моркву і чим довести об"єм салату до хоча б двох третин миски: сиром чи все-таки зварити кілька яєць.
Думаю, якби я тим салатиком ризикнула гостей пригостити, нарід би поставився до нього дуже обережно. А так - лопали всі. Головний креатор - Юрій Ганошенко, знаний поет, частував усіх по черзі, мов кутею.
А ввечері з гітаркою надворі посиділи. Коли наспівалися, і я собі в куточку струни пошкребла (грати я так і не навчилася - тільки брінчати по-дворовому, але яка то втіха...)
Оце рік минув, як мою поцупили...