(no subject)

Облом нумер 1.
Вчора у мене в хаті одночасно поламалися холодильник і телефон. У холодильника дверцята відпали.

Облом нумер 2.
Ранок провела в пошуках подарунка для колєжки на бьоздник. І тільки під вечір второпала, що бьоздник святкуватиметься, але якраз мене туди ніхто не звав.

Роздумую, чи не поновити депресію на тему "мене ніхто не любить".
До речі, черешня цього року червива... піду жерти.

Я

1. Я народилася в колгоспі під назвою Авангард.

2 Але не в сім"ї колгоспників, а в родині лікаря і вчительки, тому в дитсадок мене не взяли. А через те, що мене не взяли в дитсадок, в школі всі вирішили, що я не вмію спілкуватися. Я вірила. А хто б за 10 років не повірив? І тому нікому не давала списувати.

3. Замість дитсадку мене виховувала няня, дуже мила жінка, здається. вона була хвора на епілепсію, але я жодного разу не бачила нападів. Тільки у неї часом боліла голова.

4. В 2 роки няня вже водила мене пішки гуляти до сусіднього села. Мені подобалося, і на ручки не просилася. То було направду класно. Змалку я була естеткою, мої перші дитячі слова були "бап" (позначало все красиве, чи там приємне на запах) і "ля" (місяць). А з тих прогулянок і досі пам"ятаю відчуття краси лісосмуги й узбіччя сільської дороги, пилюка на ній така гаряча, спориш і петрівбатіг. Таке гостре відчуття краси було, здається, тільки в ранньому віці. Сусіди жахалися і скаржили батькам. Батьки вважали: якщо мені подобається - то тільки на добре.

5. Навіть не знаю, який відсоток дітей має такий досвід... але в 3 роки, я пробувала дослідити що таке електрика за допомогою двох цвяхів. Один проліз легко, другому щось заважало. Я пихтіла, стоячи на своєму дитячому стільчику, і все пхала другий. В цей момент мене й застукав батько, налетів, вихопив мене звідтам.

6. Вперше і востаннє я була п"яна, коли мені було 4 роки. Я захворіла на застуду і лікарка порадила батькам змастити мене сумішшю горілки й меду і закутати в ковдру. Суміш була бридка, липка... а потім я сама не пам"ятаю, але батьки добре запам"ятали, як я виповзла з ліжка і чудила, як пародія на дорослого п"яного. Лікарка сказала, таке буває раз на сто випадків. Зараз до алкоголю байдужа і в компанії приєднатися до розпиття якогось вина приєднуюся не надто часто. Ціную ненав"язливість в цьому питанні.

7. Мій батько для мого дитинства був справжнім чудом. Таке щастя не кожній дитині дістається. Ми бавилися: гралися в пантоміму, гралися у верблюда: батько, лежав на дивані, зігнувши догори коліна, я залазила нагору і уявляла, що їду на верблюді великою пустелею. Коли батько втомлювався, то розгинав коліна і казав, що верблюд зголоднів і вже не має горба. Ще ми грали в шашки, розв"язували задачки з цікавої математики, розказували анекдоти, читали вголос, і найцікавіше - складали разом вірші. Часом ті віршики виходили вельми сумнівного характеру. Віршика про кицьку, яка срає скрізь по хаті я, мабуть, не буду приводити, а от один з "маленьких хлопчиків" наведу, хоч він російською.

Маленький мальчик в ванну залез
И постепенно весь там исчез
Сестричка, хихикнув, сказала: порядок!
Чего-то влила. Мальчик выпал в осадок.

8. Моя перша справжня подруга Лєна Кубах була старша на рік і мала дивовижну фантазію. Вона придумалащо скляні кульки, якими ми часто гралися (досі не знаю, для чого вони і звідки походять) - то живі істоти, які мешкають у власній країні, можуть самі міняти собі господаря, якщо захочуть. А ще кульки мають своїх ворогів, зокрема кулькову відьму, і захисників, яким довіряють своїх дитинчат, таким захисником став керамічний зелений козак-кухоль, що стояв у нас на підвіконні.
Вона ж навчила мене лазити по деревах. Ми там проводили купу часу. граючись у білок. Чомусь наші ігри в білок заключалися здебільшого в ходінні в гості одне до одного і читанні "лісових газет" із кори.

9. До 14 років я боялася запалювати сірники, бо років у 5 гралася ними і припекла собі трохи пучки. Через те досить пізно навчилася готувати, а це для сільської дівчини ціла ганьба.

10. Вперше закохалася я аж в 16 років, у першого ж хлопця, який трапився мені на очі за межами рідного села. Від сільських нечем мене, харошу дівчинку, стабільно нудило, а їх, певно, так само нудило від мене. Втім, я була єдиною дівчиною, при якій вони не лаялися. І взагалі, здається, всі мої однолітки щиро думали, що я не знала, звідки діти беруться, до 11-го класу включно. Я не спішила їх в чомусь переконувати.

А тепер питання: що б ви порадили мені почитати?