![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
fish_ua1. Я народилася в колгоспі під назвою Авангард.
2 Але не в сім"ї колгоспників, а в родині лікаря і вчительки, тому в дитсадок мене не взяли. А через те, що мене не взяли в дитсадок, в школі всі вирішили, що я не вмію спілкуватися. Я вірила. А хто б за 10 років не повірив? І тому нікому не давала списувати.
3. Замість дитсадку мене виховувала няня, дуже мила жінка, здається. вона була хвора на епілепсію, але я жодного разу не бачила нападів. Тільки у неї часом боліла голова.
4. В 2 роки няня вже водила мене пішки гуляти до сусіднього села. Мені подобалося, і на ручки не просилася. То було направду класно. Змалку я була естеткою, мої перші дитячі слова були "бап" (позначало все красиве, чи там приємне на запах) і "ля" (місяць). А з тих прогулянок і досі пам"ятаю відчуття краси лісосмуги й узбіччя сільської дороги, пилюка на ній така гаряча, спориш і петрівбатіг. Таке гостре відчуття краси було, здається, тільки в ранньому віці. Сусіди жахалися і скаржили батькам. Батьки вважали: якщо мені подобається - то тільки на добре.
5. Навіть не знаю, який відсоток дітей має такий досвід... але в 3 роки, я пробувала дослідити що таке електрика за допомогою двох цвяхів. Один проліз легко, другому щось заважало. Я пихтіла, стоячи на своєму дитячому стільчику, і все пхала другий. В цей момент мене й застукав батько, налетів, вихопив мене звідтам.
6. Вперше і востаннє я була п"яна, коли мені було 4 роки. Я захворіла на застуду і лікарка порадила батькам змастити мене сумішшю горілки й меду і закутати в ковдру. Суміш була бридка, липка... а потім я сама не пам"ятаю, але батьки добре запам"ятали, як я виповзла з ліжка і чудила, як пародія на дорослого п"яного. Лікарка сказала, таке буває раз на сто випадків. Зараз до алкоголю байдужа і в компанії приєднатися до розпиття якогось вина приєднуюся не надто часто. Ціную ненав"язливість в цьому питанні.
7. Мій батько для мого дитинства був справжнім чудом. Таке щастя не кожній дитині дістається. Ми бавилися: гралися в пантоміму, гралися у верблюда: батько, лежав на дивані, зігнувши догори коліна, я залазила нагору і уявляла, що їду на верблюді великою пустелею. Коли батько втомлювався, то розгинав коліна і казав, що верблюд зголоднів і вже не має горба. Ще ми грали в шашки, розв"язували задачки з цікавої математики, розказували анекдоти, читали вголос, і найцікавіше - складали разом вірші. Часом ті віршики виходили вельми сумнівного характеру. Віршика про кицьку, яка срає скрізь по хаті я, мабуть, не буду приводити, а от один з "маленьких хлопчиків" наведу, хоч він російською.
Маленький мальчик в ванну залез
И постепенно весь там исчез
Сестричка, хихикнув, сказала: порядок!
Чего-то влила. Мальчик выпал в осадок.
8. Моя перша справжня подруга Лєна Кубах була старша на рік і мала дивовижну фантазію. Вона придумалащо скляні кульки, якими ми часто гралися (досі не знаю, для чого вони і звідки походять) - то живі істоти, які мешкають у власній країні, можуть самі міняти собі господаря, якщо захочуть. А ще кульки мають своїх ворогів, зокрема кулькову відьму, і захисників, яким довіряють своїх дитинчат, таким захисником став керамічний зелений козак-кухоль, що стояв у нас на підвіконні.
Вона ж навчила мене лазити по деревах. Ми там проводили купу часу. граючись у білок. Чомусь наші ігри в білок заключалися здебільшого в ходінні в гості одне до одного і читанні "лісових газет" із кори.
9. До 14 років я боялася запалювати сірники, бо років у 5 гралася ними і припекла собі трохи пучки. Через те досить пізно навчилася готувати, а це для сільської дівчини ціла ганьба.
10. Вперше закохалася я аж в 16 років, у першого ж хлопця, який трапився мені на очі за межами рідного села. Від сільських нечем мене, харошу дівчинку, стабільно нудило, а їх, певно, так само нудило від мене. Втім, я була єдиною дівчиною, при якій вони не лаялися. І взагалі, здається, всі мої однолітки щиро думали, що я не знала, звідки діти беруться, до 11-го класу включно. Я не спішила їх в чомусь переконувати.
А тепер питання: що б ви порадили мені почитати?
2 Але не в сім"ї колгоспників, а в родині лікаря і вчительки, тому в дитсадок мене не взяли. А через те, що мене не взяли в дитсадок, в школі всі вирішили, що я не вмію спілкуватися. Я вірила. А хто б за 10 років не повірив? І тому нікому не давала списувати.
3. Замість дитсадку мене виховувала няня, дуже мила жінка, здається. вона була хвора на епілепсію, але я жодного разу не бачила нападів. Тільки у неї часом боліла голова.
4. В 2 роки няня вже водила мене пішки гуляти до сусіднього села. Мені подобалося, і на ручки не просилася. То було направду класно. Змалку я була естеткою, мої перші дитячі слова були "бап" (позначало все красиве, чи там приємне на запах) і "ля" (місяць). А з тих прогулянок і досі пам"ятаю відчуття краси лісосмуги й узбіччя сільської дороги, пилюка на ній така гаряча, спориш і петрівбатіг. Таке гостре відчуття краси було, здається, тільки в ранньому віці. Сусіди жахалися і скаржили батькам. Батьки вважали: якщо мені подобається - то тільки на добре.
5. Навіть не знаю, який відсоток дітей має такий досвід... але в 3 роки, я пробувала дослідити що таке електрика за допомогою двох цвяхів. Один проліз легко, другому щось заважало. Я пихтіла, стоячи на своєму дитячому стільчику, і все пхала другий. В цей момент мене й застукав батько, налетів, вихопив мене звідтам.
6. Вперше і востаннє я була п"яна, коли мені було 4 роки. Я захворіла на застуду і лікарка порадила батькам змастити мене сумішшю горілки й меду і закутати в ковдру. Суміш була бридка, липка... а потім я сама не пам"ятаю, але батьки добре запам"ятали, як я виповзла з ліжка і чудила, як пародія на дорослого п"яного. Лікарка сказала, таке буває раз на сто випадків. Зараз до алкоголю байдужа і в компанії приєднатися до розпиття якогось вина приєднуюся не надто часто. Ціную ненав"язливість в цьому питанні.
7. Мій батько для мого дитинства був справжнім чудом. Таке щастя не кожній дитині дістається. Ми бавилися: гралися в пантоміму, гралися у верблюда: батько, лежав на дивані, зігнувши догори коліна, я залазила нагору і уявляла, що їду на верблюді великою пустелею. Коли батько втомлювався, то розгинав коліна і казав, що верблюд зголоднів і вже не має горба. Ще ми грали в шашки, розв"язували задачки з цікавої математики, розказували анекдоти, читали вголос, і найцікавіше - складали разом вірші. Часом ті віршики виходили вельми сумнівного характеру. Віршика про кицьку, яка срає скрізь по хаті я, мабуть, не буду приводити, а от один з "маленьких хлопчиків" наведу, хоч він російською.
Маленький мальчик в ванну залез
И постепенно весь там исчез
Сестричка, хихикнув, сказала: порядок!
Чего-то влила. Мальчик выпал в осадок.
8. Моя перша справжня подруга Лєна Кубах була старша на рік і мала дивовижну фантазію. Вона придумалащо скляні кульки, якими ми часто гралися (досі не знаю, для чого вони і звідки походять) - то живі істоти, які мешкають у власній країні, можуть самі міняти собі господаря, якщо захочуть. А ще кульки мають своїх ворогів, зокрема кулькову відьму, і захисників, яким довіряють своїх дитинчат, таким захисником став керамічний зелений козак-кухоль, що стояв у нас на підвіконні.
Вона ж навчила мене лазити по деревах. Ми там проводили купу часу. граючись у білок. Чомусь наші ігри в білок заключалися здебільшого в ходінні в гості одне до одного і читанні "лісових газет" із кори.
9. До 14 років я боялася запалювати сірники, бо років у 5 гралася ними і припекла собі трохи пучки. Через те досить пізно навчилася готувати, а це для сільської дівчини ціла ганьба.
10. Вперше закохалася я аж в 16 років, у першого ж хлопця, який трапився мені на очі за межами рідного села. Від сільських нечем мене, харошу дівчинку, стабільно нудило, а їх, певно, так само нудило від мене. Втім, я була єдиною дівчиною, при якій вони не лаялися. І взагалі, здається, всі мої однолітки щиро думали, що я не знала, звідки діти беруться, до 11-го класу включно. Я не спішила їх в чомусь переконувати.
А тепер питання: що б ви порадили мені почитати?
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2005-06-17 08:28 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-17 08:49 am (UTC)от власне
Date: 2005-06-17 08:53 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-17 03:00 pm (UTC)no subject
Date: 2005-06-17 10:06 pm (UTC)no subject
Date: 2005-06-18 06:35 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-18 08:48 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-19 05:11 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-21 12:32 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-21 01:08 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-21 01:51 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-21 05:57 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-21 03:42 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-21 06:32 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-21 04:10 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-21 05:55 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-21 08:27 pm (UTC)no subject
Date: 2005-06-22 12:10 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-22 02:32 pm (UTC)Ні, краще “Подорож”, “Тигри”, “Джалапіта”. То мала проза.
Щодо КК – уявіть як Ваши нащадки радітимуть повному комплекту ! (на правах реклами) :)
no subject
Date: 2005-06-23 12:35 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-27 05:44 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-29 12:54 am (UTC)no subject
Date: 2005-06-29 03:59 am (UTC)Вживаючи "якщо", я ще "так" не "вирішив":)
А що, не пішло?
no subject
Date: 2005-06-29 08:49 am (UTC)не читала ще )))))
Ви... от дивна штука - для Інтернет-середовища нормою здебільшого вважається звертання на Ти незалежно від віку (як правило, невідомого, тому всі відчуваються як твої ровесники) - не так як у реалі.
no subject
Date: 2005-06-29 08:51 am (UTC)