(no subject)

Тамтої суботи ходила на косплей-фестиваль Ume no Yuki (Сливовий сніг... не знаю, чого так зветься - гаразд, якби навесні проводився, нє?)
Довго сумнівалася, іти чи ні. І незвичка платити за самодіяльність більше 20 грн, і побоювання, що більшість фендомів будуть для мене незнайомі. Бо що я насправді знаю в тому аніме? Найбільш відомих речей я так і не дивилася, і не дуже хочу: ні Наруто, ні Бліч, ні Сейлормун. Навіть Дезноут додивилася до середини й покинула.
Але чомусь таки пішла. Хотілося чогось свіжого.

Не розчарована абсолютно. Так, більша частина номерів таки була чистою самодіяльністю, з поганенькою акторською грою. Особливо діставали пісенні виступи. Тільки дві дівчинки і один кумедний хлопець з Одеси зробили це справді круто, а решта... в принципі, вони би могли, у них є непогані дані, але відразу помітно, що співати вони ніде не вчилися, не контролюють свій голос, і він неприємно бовтається, мов на розхитаних шурупах.
Один номер викликав роздратування. Якийсь тупий гумор нижче пояса.
І все-таки, це були маленькі мінуси, тільки маленькі мінуси. Загалом було видовищно і цікаво. І вони справді круто шиють і майструють. Ходиш під час антракту, а довкіл тебе монстри, воїни, принцеси, упирі... або все в одній особі.
Організатори молодці - в особливо слабеньких батальних сценах вмикали стробоскоп (далеко не всім!) - це добре приховує невправність рухів. Але були батальні сцени, справді непогано продумані і відлагоджені. Дещо я би залюбки передивилася, та тільки відео відзняте поганеньке і не передає.

Як я й думала, знайомих фендомів було дуже мало. Ну отой наполовину бачений Десу Ноту (кумедна сценка про сценариста, якому допомагає дівчинка з голосом отого його шинігамі) і Пруссія з Хеталії (просто дефіле, без номера). Але збоку на екран виводили картинки з персонажами, тож було нескладно оцінити, наскільки вбрання вийшло вдалим.
Досі згадую час від часу пірамідоголову дівчинку і ще якусь істоту, схожу на спайдермена у сукні червоної шапочки.

Потішило, що окремі японські слівця й вислови, які там вживалися по ходу дійства, усі були мені добре знайомі.

Ведучі не дратували! МЕНЕ НЕ ДРАТУВАЛИ ВЕДУЧІ!!!

Смішний момент: ведучий і ведуча про щось сперечаються, насамкінець ведучий каже:
- Окей!
Збоку несхвальне шипіння: "Окай!!!"

А моя нова співробітниця Ілона, яка мене туди й затягла, взяла в своїй номінації перше місце.
Приємно :)

скетч

Стоять троє бабів, одна продає журнали, друга диски, третя молоко. До середньої підходить хлопець, коротко пробігає по дисках (суцільні любов і голуби з луї де фюнесами) і рухається йти геть.
Баба:
- Ви дивіться, вибирайте, не стісняйтеся...
Хлопець:
- Так у вас нічого нема.
Бб: У нас все є! Ви питайте, питайте!
- Та шо у вас є? Ну є у вас, наприклад, Такеши Кітано?
Бб: У нас і таке шікітано, і сяке шикітано, і яке хочеш шикітано, дивіться, вибирайте, не стісняйтеся.
Хлопець пирхає і йде.
Баба до решти бабів:
- Нє, ну й якого йому ще шикітана нада?

(no subject)

час від часу виникає почуття якоїсь маленької, але гризької винуватості. За те, що закинула чеську, і взагалі, їй-Богу, хіба я тоді приділяла стільки часу граматиці?
Ні, все мало би бути окей, я мала мету і досягла її - переклала книжку, яку мріяла перекласти. Це винятково моє, і перед ким я маю, в біса, звітувати?
Але таки маю. Єдине, що заважає взагалі не думати про це - книги і словники, які мені подарували. В мене вірили, я мусила би працювати і працювати. Тим паче, вичитаний текст отого оповідання, з яким я вискочила у список переможців, насправді, мушу зізнатися, аж горить від червоного - від виправлень. Бо хіба ж я над ним сиділа стільки, скільки над Аничкою?
Минув період, коли все дається легко, з Божим дарунком, прийшов період, коли треба працювати, тренуватися, старатися і лупати скалу.
А я замість цього відчайдушно й весело занурююся в інше, нове, клацаю на домашньому компі кана-тьютором, ледве прокинувшись, виводжу ті ж самі значки у прописах, вечорами перед сном запускаю вінамп і вишукую знайомі слова у піснях, а на роботі у вільну хвилину читаю уроки Сакури-семпая.
Зрештою: скільки там того життя?
Якихось пару тижнів >:-)

(no subject)

В багатьох мовах слово "мама" існує поряд зі своми іншими формами, для позначення цього поняття. Ну, в Німецькій, наприклад, та і в японській теж...
Я оце подумала: знаєте, чому так вийшло? Бо коли руйнувалася вавилонська вежа, це було останнє слово, яке репетували чи й не всі учасники дійства.

(no subject)

Блін...
Відразу видно: проїхався чувак по Україні зі своїми лекціями про розкрутку блогів... Тепер знову і знову френдять якісь дивні люди, в журналах у яких тупо перепости "чогось цікавенького".
Це їх, бідось, такого вчать? Це типу хороші блоги?
Дурня якась. Для наступних в черзі на зафренд: неживі люди мені нецікаві.