(no subject)

У нас кішка втекла. Не витримала такого життя.
Щокількадень незнайомі люди в хаті пиляють труби з жахливим звуком, розбирають цегляні стіни, свердлять перфоратором, насичуючи все пилюкою, замащують дірки в стіні якимись речовинами з незнайомим запахом.
В її старій добрій хаті все стало не так. Де її сховок в дивані? Нема дивана. Де її улюблений Ватикан? Зник, мов і не було. Їсти дають не в звичному місці. Сплять невідомо де.
Блохи ще тут допікають. Господарі допікають ще більше своїм тим купанням з протиблошиним шампунем.
Кіт, що мешкає на вулиці, через двері, вабить, а її тримають, як монахиню, в чорнім тілі.
Ну і втекла. Піймала момент, коли двері були відкриті і ніхто не дивився.
Шукали. Кликали. Нема. Тільки Ітадакімас приходить і вимагає їсти. Ну і їсть.
Наша ляклива, нервова кішка. Страшна соціофобка. На вулиці десь. Сама. З позавчора.