а мені од чужого досвіду тільки страшніше стає підозрюю, ми боїмося трохи різного... я найбільше боюся такого, як-от жила собі моя бабуся, закінчила університет, стала працювати, вийшла заміж... щось її не влаштовувало в її житті, щось не виходило, на щось катастрофічно бракувало грошей, щось обурювало в системі... але вона жила собі... а тоді почалася війна. або ще страшніше, мої батьки жили, працювали, ростили дітей, спілкувалися з певним оточенням людей, обурювалися всяким політичним явищам, обговорювали це вечорами... а тоді почалися 90-ті. і всього і всіх не стало в один момент. хтось викинувся з вікна, хтось виїхав, хтось спився... от я зараз так боюся, що знову буде отаке... що ми зараз за всяке переживаємо, а воно раптом раз - і настане повна хана. і не буде в принципі ніяких видавництв, ніяких філологів і ніякої української культури... розтягають ті всі книжечки, які ми сьогодні обговорюємо, всі ті журнальчики, які я роблю - багаттячка палити, трохи зігрітися в нетоплених хатах... та й по всьому. як розтягали здавати на металобрурх цілий завод, на якому батько щось винаходив, конструював, переживав, з кимось сварився... і сліду не лишилося... а найстрашніше - зустрічати потім давніх знайомих, які в тебе в хаті колись якісь свої віршики читали, якісь задачки обговорювали, по помийках і не впізнавати... отак часом сяду - і справді страшно.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
timeasmymeasure
no subject
Date: 2011-02-15 03:18 pm (UTC)підозрюю, ми боїмося трохи різного... я найбільше боюся такого, як-от жила собі моя бабуся, закінчила університет, стала працювати, вийшла заміж... щось її не влаштовувало в її житті, щось не виходило, на щось катастрофічно бракувало грошей, щось обурювало в системі... але вона жила собі... а тоді почалася війна.
або ще страшніше, мої батьки жили, працювали, ростили дітей, спілкувалися з певним оточенням людей, обурювалися всяким політичним явищам, обговорювали це вечорами... а тоді почалися 90-ті. і всього і всіх не стало в один момент. хтось викинувся з вікна, хтось виїхав, хтось спився... от я зараз так боюся, що знову буде отаке... що ми зараз за всяке переживаємо, а воно раптом раз - і настане повна хана. і не буде в принципі ніяких видавництв, ніяких філологів і ніякої української культури... розтягають ті всі книжечки, які ми сьогодні обговорюємо, всі ті журнальчики, які я роблю - багаттячка палити, трохи зігрітися в нетоплених хатах... та й по всьому. як розтягали здавати на металобрурх цілий завод, на якому батько щось винаходив, конструював, переживав, з кимось сварився... і сліду не лишилося... а найстрашніше - зустрічати потім давніх знайомих, які в тебе в хаті колись якісь свої віршики читали, якісь задачки обговорювали, по помийках і не впізнавати...
отак часом сяду - і справді страшно.