fish_ua | (no subject)

Зараз ми на літклубі бавимося у самасью.
рядок, призначений на сьогоднішню здибанку, звучить так "Гладить безголових по головах" (варіації можливі)
Виник він так: прийшла новенька з дуже маминохатими віршиками. І у неї був рядок про те, що кохання безкрилим розправляє крила. Юра Ганошенко сказав, що це не дуже вдала фраза, не можна розгортати те, чого нема, якби було "вирощує" - то б хоч логічніше звучало. А так виходить те саме що гладити по голові безголових.
Ми одностайно вирішили, що насправді гладити по голові безголових - чудова ідея для вірша. І взяли цю тему на наступну здибанку.

Ось що вийшло у мене:

Початкова школа

Враз зупинився час десь між вправами сто тридцять три і сто тридцять чотири.
Виявлено тебе, ти помітний, неначе мішень.
Ти викладаєш білу хустинку, неначе благання миру.
Ти викладаєш на парту все із кишень.

Що ж ти накоїв, хлопче, ніяк не втямиш:
Не розмовляй у класі, не слухай метал і треш.
- Встань! - скаже лютий жіночий бог, і ти встанеш.
- Встань і іди! - скаже лютий жіночий бог, і ти йдеш.

Там, в коридорі, відчуєш тоскно: десь є країна,
Де покарань нема і відсутній страх.
Там милосердний бог бовдурам і тупим витирає слину
І безголових гладить по головах.