САФАРІ ПОЛТАВОЮ від тураґенції UAMusic
Sep. 7th, 2003 09:18 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
fish_uaПолтава. Місто як місто. В музичному плані так само: є свої місцеві корифеї, є далекі знаменитості, які колись тут народилися, виїхали до Києва і лишили своїм співгромадянам пишатися спільністю походження. Є свої молоді та нахабні, сповнені сподівань і є старі та помірні, яким не сьогодні-завтра дружина скаже “досить уже дурницями займатися — діти не годовані”..., Тут все інакше, як у столиці. Свої церемонії вручення яких-небудь “кришталевих жолудів” — свої мірки визнання. Місцева радіостанція, міського значення сейшени й фестивалі. Для тутешніх меломанів, звичайно, яка-небудь місцева “Імперія” чи “Кишка Диявола” навряд чи стоїть у ряду музичних вподобань десь між Раммштайном і Арією, але свою частку фанської любові, скинутих у повітря “кіз” і шалених танців вони завжди отримують.
Музика таких “аборигенів” для нас завжди залишається терра інкогніта. Не допомагає те, що час від часу хтось випливає у вирі фестивалів — за той час, який знадобиться, щоб гурт оцінили, полюбили й запам’ятали, він нерідко встигає перестати бути херсонським, хмельницьким або чернігівським і бере собі чемненько домен kiev.ua. Чи це погано? Чи це непатріотично? Не будьмо лицемірними: непатріотично вдягати штани замість підгузників.
Отож запрошуємо любителів екзотики проїхатися запилюженими ґрунтівками Провінції. Корінне населення покаже вам усіх представників місцевої музичної фауни і флори у їх природному середовищі. UAMusic гарантує Вам цілковиту безпеку за умов щирої Вашої любові до природи і музики рідного краю.
Перша інструкція з техніки безпеки. Історичний аспект
(Розповідає Тетяна Білоброва)
Наскільки мені відомо, музичний рух в Полтаві розпочався з “Жовтої субмарини”, то був приблизно кінець 90-х. Цей клуб творчої молоді (назвемо то так) був організований журналісткою ТРК “Лтава”, білоруською поетесою Інною Снарською. Спочатку вони збиралися в приміщенні ТРК, потім — газети безоплатних оголошень “Жовта газета”, а пізніше вже, коли вони офіційно зареєструвалися, як молодіжна громадська творча спілка, держава виділила їм комірку в ОЦЕВУМі. Пізніше ця комірка стала одіозним місцем здибанки усіх творчих молодих людей. Спочатку “Жовта Субмарина” була збориськом усіх, кому взагалі то було цікаво, тобто там були і поети, і барди, і рок-музиканти, і актори-аматори (дуже талановиті і цікаві непересічні особистості), і журналісти, і просто зацікавлені. З переходом до ОЦЕВУМу, який мав кілька концертних зал і, відповідно, налаштовував на більш музичний нахил роботи, це зборисько набуло більш музичного забарвлення. Крім того там, за розповідями очевидців, були настільки харизматичні та амбітні музиканти, що до поетів нікому не було діла, можна було просто прийти зі своїми віршами, почитати їх, тобі покивають головою і далі почнуть перебирати ті свої струни. І з-поміж них почали виділятися окремі колективи і сольні виконавці. Деяких з них я непогано знала, а кількох — зовсім ні. Їх імена — ОШ (Олег Шерстюк — бард), Юрій Коржиков (бард, блюзовий виконавець. У нього була своя група, але постійного складу і навіть назви, здається, не було. Він був радіоведучим і редактором мистецьких програм на радіо “Лтава”), Наталя Селезень і Юлія Кудлай. Групи Онейроїд та Арахнофобія, Апельсиновое безобразие, Тім (Андрій Клименко), бард із дуже гарним голосом і теплими ненав’язливими віршами). Є багато інших.
Всі ці люди жили собі, як і всі творчі люди — сварилися, мирилися, виступали на різноманітних фестивалях (в тому числі “Червона Рута”, “Перлини сезону” і незліченна кількість бардівських і аматорських фестивалів в стилі виїздів з наметами на природу чи в передмістя). Найбільше слонів відривали, наскільки мені відомо групи Онейроїд та Арахнофобія, дует Селезень-Кудлай, Олена Гаран та Канарська.
Занепад “ЖС” розпочався приблизно у 2000-му році, коли звідти з різних причин (одруження, сімейне життя, закінчення вузу, переїзд до іншого міста, сварка тощо) стали йти по одному усі вищенаведені і залишалися одиниці, а нові вже не могли відтворити атмосферу і настрій попередників. Музиканти здебільшого залишилися у “ЖС”, але стали більш розрізненими і багато з них просто перестали в Полтаві часто концертувати (це все при тому, що нормально то можна було робити лише зібравшись вкупі і давши по голові відповідним дядям, або заявившись як спільнота. Бо самим у будь-якому місті важко видавати). Десь хтось якось випливає . Але зрідка. Є виключення у вигляді самородків, але я їх не знаю. Тобто вони не проходили через “ЖС” і, відповідно, не потрапили у моє інформаційне поле. Наразі “ЖС” номінально жива і щось із себе представляє. Але її юзають виключно як зів’ялий, але бренд і прикриття для організації будь-яких заходів мистецького характеру. Ніякого руху і команди там давно вже нема, бо то померло від глобального декадансу. Просто звідти вийшли неабиякі люди. Хоч і одиниці.
Що ж стосується музичного молодіжного руху поза “ЖС”, то про то я знаю, на жаль, тільки у загальних поняттях. Можна згадати групи, які піднялися на фоні славнозвісної “Території А” через колись дуже популярну телепередачу на ТРК “Лтава” “Квадрат У”. Але то дуже окрема розмова, бо то була і окрема тусовка фанатів попси, де було немало невипадкових людей. Здебільшого вони спалахували, як салют і за кілька років через тотальне безгрошів’я і неорганізованість згасали, помирали групами і групками, тікали з одного колективу в інший, з одної туси в іншу. Зараз деякі з них десь випливають у вигляді журналістів або антрепренерів, але то одиниці. Багато хто просто перетворилися у зразкових громадян або емігрували. З “Території А” в Полтаві вийшла тільки група “The Вйо”. Нічим особливим і помітним територіанська тусівка не заявила про себе, правда, моцний фан-клуб у неї був.
Друга інструкція з техніки безпеки. Мовний аспект
(розповідає Антон Скляр)
В Полтаві зовсім небагато дійсно україномовних гуртів. Це наслідок перебування міста в російському культурному середовищі — на радіо і в музичних магазинах немає української музики; книжки, преса, ТБ... 95% молоді спілкується російською або суржиком (а-ля Вєрка Сердючка). Майбутні музиканти (більшість) виховувалися на російській рок музиці. За мовною ознакою поділимо усі гурти на 3 групи:
1) Переконані москвофіли. З публікою спілкуються російською, співають так само. Українською співають раз на кілька років, наприклад, на обласних відбіркових турах “Червоної Рути”, тексти механічно перекладають на українську. Іноді використовують українську мову для стьобу. (Онейроїд, ДМЦ, Круті педалі тощо).
2) Ні те ні се. Також переважно російськомовні з публікою. Мають в репертуарі пісні як російською, так і українською мовами. Здається, послуговуються українською лише для того, щоб прокласти шлях за Дніпро: виступаємо в Харкові — співаємо російською, у Рівному чи Тернополі — українською Хоч деякі з них і непогано грають на своїх інструментах, але українська мова в їхніх устах звучить не досить природно (ну це вже моє особисте враження). А хіба “ВВ” не такі? По всій Україні таких вистачає. (Арахнофобія, Трансформер, Корпус В та інші).
3) 100% україномовні. За моїм спостереженням у таких гуртів вокалісти або автори пісень є україномовними “по жизні”. Тобто, десь там в глибині душі вони, напевно, трохи національно свідомі. (Незвичайний Такотож, Майор Пронін, Бавовна, ПсевдонімБ тощо).
В Полтаві ніколи не було рок-клубу чи якогось подібного утворення. Не було фестивалів чи великих концертів за участю поважних гостей із Заходу. Найбільшим концертом, на якому можна було побачити найкращі гурти області, був обласний відбірковий тур “Червоної Рути”. В проміжках між “ЧР” час від часу відбувалися і відбуваються різнокаліберні сейшни до якихось дат або просто так. На цих сейшнах крутяться до 10 гуртів, половина з яких врешті-решт запамятовуються (назви запамятовуються). Серед них як ветерани, так і зовсім молоді.
Що являє собою сучасна музична туса?
Дуже поверхово: Гурти, які “люблять” Власенка і ті, що його “не люблять”. Власенко має досвід і звязки — пахан. “Люблячи” його, молоді музиканти мають шанс виступити на його концерті або бути просунутим куди-небудь. Опозиція гуртується окремо. Це не значить, що ці дві групи ворогують між собою. Ні. Просто можна помітити деяке розмежування.
Кого не вистачало на Мазепа-фесті?
Моя особиста думка: ПсевдонімБ, можливо Корпус В, якби Майор Пронін зібрався у старому складі, то їх теж варто було б запросити.
Кого там не мало бути? Перше, що спливає — ДМЦ. Якщо заявлено було про україномовність фестивалю, так якого?
Але треба визнати: жоден полтавський гурт поки що не може конкурувати з кращими гуртами Правобережної України, не кажучи про Київ і Львів. Я б жодного не пустив на Рок-Екзистенцію (хоча треба ще подумати). Надії на ветеранів немає. Перспективи мають гурти середнього віку та нові. Є надія, що активізація українського фестивального руху і зокрема Мазепа-фест сприятимуть їх розвиткові.
Третя інструкція з техніки безпеки. Екологічний аспект.
(Розповідає Jazz)
Взагалі в Полтаві немає єдності між гуртами, умовно їх можна розбити на чотири табори, до першого входять, вже старі гурти Арахнофобія, Талісман, Трансформери, Онейроїд. Найбільше виступає Онейроїд, тобто, вони роблять сейшени, де виступають і всі решта гуртів.
До другого табору належать гурти, які самостійно роблять свої концерти: Одіссея, Іліада тощо.
До третьої — всі решта гуртів, які виступають на розігрівах, або там де їх запросять, чи згуртують.
Четверта група — гурти які грають Дез, Дум. Їх об’єднує Гільдія Тіні. На чолі цієї гільдії стоїть Максим Скелет, наскільки я його знаю персона не дуже приємна, цікавився раніше фентазі, потім магією, не знаю напевне, але мені здається, що тут пахне сатанізмом, хоча маю зауважити хлопець начитаний, розумний. Але зробити нормальний сейшен йому не вдається.
Мені подобаються ДМЦ, Арахнофобія, Іліада.
Музика таких “аборигенів” для нас завжди залишається терра інкогніта. Не допомагає те, що час від часу хтось випливає у вирі фестивалів — за той час, який знадобиться, щоб гурт оцінили, полюбили й запам’ятали, він нерідко встигає перестати бути херсонським, хмельницьким або чернігівським і бере собі чемненько домен kiev.ua. Чи це погано? Чи це непатріотично? Не будьмо лицемірними: непатріотично вдягати штани замість підгузників.
Отож запрошуємо любителів екзотики проїхатися запилюженими ґрунтівками Провінції. Корінне населення покаже вам усіх представників місцевої музичної фауни і флори у їх природному середовищі. UAMusic гарантує Вам цілковиту безпеку за умов щирої Вашої любові до природи і музики рідного краю.
Перша інструкція з техніки безпеки. Історичний аспект
(Розповідає Тетяна Білоброва)
Наскільки мені відомо, музичний рух в Полтаві розпочався з “Жовтої субмарини”, то був приблизно кінець 90-х. Цей клуб творчої молоді (назвемо то так) був організований журналісткою ТРК “Лтава”, білоруською поетесою Інною Снарською. Спочатку вони збиралися в приміщенні ТРК, потім — газети безоплатних оголошень “Жовта газета”, а пізніше вже, коли вони офіційно зареєструвалися, як молодіжна громадська творча спілка, держава виділила їм комірку в ОЦЕВУМі. Пізніше ця комірка стала одіозним місцем здибанки усіх творчих молодих людей. Спочатку “Жовта Субмарина” була збориськом усіх, кому взагалі то було цікаво, тобто там були і поети, і барди, і рок-музиканти, і актори-аматори (дуже талановиті і цікаві непересічні особистості), і журналісти, і просто зацікавлені. З переходом до ОЦЕВУМу, який мав кілька концертних зал і, відповідно, налаштовував на більш музичний нахил роботи, це зборисько набуло більш музичного забарвлення. Крім того там, за розповідями очевидців, були настільки харизматичні та амбітні музиканти, що до поетів нікому не було діла, можна було просто прийти зі своїми віршами, почитати їх, тобі покивають головою і далі почнуть перебирати ті свої струни. І з-поміж них почали виділятися окремі колективи і сольні виконавці. Деяких з них я непогано знала, а кількох — зовсім ні. Їх імена — ОШ (Олег Шерстюк — бард), Юрій Коржиков (бард, блюзовий виконавець. У нього була своя група, але постійного складу і навіть назви, здається, не було. Він був радіоведучим і редактором мистецьких програм на радіо “Лтава”), Наталя Селезень і Юлія Кудлай. Групи Онейроїд та Арахнофобія, Апельсиновое безобразие, Тім (Андрій Клименко), бард із дуже гарним голосом і теплими ненав’язливими віршами). Є багато інших.
Всі ці люди жили собі, як і всі творчі люди — сварилися, мирилися, виступали на різноманітних фестивалях (в тому числі “Червона Рута”, “Перлини сезону” і незліченна кількість бардівських і аматорських фестивалів в стилі виїздів з наметами на природу чи в передмістя). Найбільше слонів відривали, наскільки мені відомо групи Онейроїд та Арахнофобія, дует Селезень-Кудлай, Олена Гаран та Канарська.
Занепад “ЖС” розпочався приблизно у 2000-му році, коли звідти з різних причин (одруження, сімейне життя, закінчення вузу, переїзд до іншого міста, сварка тощо) стали йти по одному усі вищенаведені і залишалися одиниці, а нові вже не могли відтворити атмосферу і настрій попередників. Музиканти здебільшого залишилися у “ЖС”, але стали більш розрізненими і багато з них просто перестали в Полтаві часто концертувати (це все при тому, що нормально то можна було робити лише зібравшись вкупі і давши по голові відповідним дядям, або заявившись як спільнота. Бо самим у будь-якому місті важко видавати). Десь хтось якось випливає . Але зрідка. Є виключення у вигляді самородків, але я їх не знаю. Тобто вони не проходили через “ЖС” і, відповідно, не потрапили у моє інформаційне поле. Наразі “ЖС” номінально жива і щось із себе представляє. Але її юзають виключно як зів’ялий, але бренд і прикриття для організації будь-яких заходів мистецького характеру. Ніякого руху і команди там давно вже нема, бо то померло від глобального декадансу. Просто звідти вийшли неабиякі люди. Хоч і одиниці.
Що ж стосується музичного молодіжного руху поза “ЖС”, то про то я знаю, на жаль, тільки у загальних поняттях. Можна згадати групи, які піднялися на фоні славнозвісної “Території А” через колись дуже популярну телепередачу на ТРК “Лтава” “Квадрат У”. Але то дуже окрема розмова, бо то була і окрема тусовка фанатів попси, де було немало невипадкових людей. Здебільшого вони спалахували, як салют і за кілька років через тотальне безгрошів’я і неорганізованість згасали, помирали групами і групками, тікали з одного колективу в інший, з одної туси в іншу. Зараз деякі з них десь випливають у вигляді журналістів або антрепренерів, але то одиниці. Багато хто просто перетворилися у зразкових громадян або емігрували. З “Території А” в Полтаві вийшла тільки група “The Вйо”. Нічим особливим і помітним територіанська тусівка не заявила про себе, правда, моцний фан-клуб у неї був.
Друга інструкція з техніки безпеки. Мовний аспект
(розповідає Антон Скляр)
В Полтаві зовсім небагато дійсно україномовних гуртів. Це наслідок перебування міста в російському культурному середовищі — на радіо і в музичних магазинах немає української музики; книжки, преса, ТБ... 95% молоді спілкується російською або суржиком (а-ля Вєрка Сердючка). Майбутні музиканти (більшість) виховувалися на російській рок музиці. За мовною ознакою поділимо усі гурти на 3 групи:
1) Переконані москвофіли. З публікою спілкуються російською, співають так само. Українською співають раз на кілька років, наприклад, на обласних відбіркових турах “Червоної Рути”, тексти механічно перекладають на українську. Іноді використовують українську мову для стьобу. (Онейроїд, ДМЦ, Круті педалі тощо).
2) Ні те ні се. Також переважно російськомовні з публікою. Мають в репертуарі пісні як російською, так і українською мовами. Здається, послуговуються українською лише для того, щоб прокласти шлях за Дніпро: виступаємо в Харкові — співаємо російською, у Рівному чи Тернополі — українською Хоч деякі з них і непогано грають на своїх інструментах, але українська мова в їхніх устах звучить не досить природно (ну це вже моє особисте враження). А хіба “ВВ” не такі? По всій Україні таких вистачає. (Арахнофобія, Трансформер, Корпус В та інші).
3) 100% україномовні. За моїм спостереженням у таких гуртів вокалісти або автори пісень є україномовними “по жизні”. Тобто, десь там в глибині душі вони, напевно, трохи національно свідомі. (Незвичайний Такотож, Майор Пронін, Бавовна, ПсевдонімБ тощо).
В Полтаві ніколи не було рок-клубу чи якогось подібного утворення. Не було фестивалів чи великих концертів за участю поважних гостей із Заходу. Найбільшим концертом, на якому можна було побачити найкращі гурти області, був обласний відбірковий тур “Червоної Рути”. В проміжках між “ЧР” час від часу відбувалися і відбуваються різнокаліберні сейшни до якихось дат або просто так. На цих сейшнах крутяться до 10 гуртів, половина з яких врешті-решт запамятовуються (назви запамятовуються). Серед них як ветерани, так і зовсім молоді.
Що являє собою сучасна музична туса?
Дуже поверхово: Гурти, які “люблять” Власенка і ті, що його “не люблять”. Власенко має досвід і звязки — пахан. “Люблячи” його, молоді музиканти мають шанс виступити на його концерті або бути просунутим куди-небудь. Опозиція гуртується окремо. Це не значить, що ці дві групи ворогують між собою. Ні. Просто можна помітити деяке розмежування.
Кого не вистачало на Мазепа-фесті?
Моя особиста думка: ПсевдонімБ, можливо Корпус В, якби Майор Пронін зібрався у старому складі, то їх теж варто було б запросити.
Кого там не мало бути? Перше, що спливає — ДМЦ. Якщо заявлено було про україномовність фестивалю, так якого?
Але треба визнати: жоден полтавський гурт поки що не може конкурувати з кращими гуртами Правобережної України, не кажучи про Київ і Львів. Я б жодного не пустив на Рок-Екзистенцію (хоча треба ще подумати). Надії на ветеранів немає. Перспективи мають гурти середнього віку та нові. Є надія, що активізація українського фестивального руху і зокрема Мазепа-фест сприятимуть їх розвиткові.
Третя інструкція з техніки безпеки. Екологічний аспект.
(Розповідає Jazz)
Взагалі в Полтаві немає єдності між гуртами, умовно їх можна розбити на чотири табори, до першого входять, вже старі гурти Арахнофобія, Талісман, Трансформери, Онейроїд. Найбільше виступає Онейроїд, тобто, вони роблять сейшени, де виступають і всі решта гуртів.
До другого табору належать гурти, які самостійно роблять свої концерти: Одіссея, Іліада тощо.
До третьої — всі решта гуртів, які виступають на розігрівах, або там де їх запросять, чи згуртують.
Четверта група — гурти які грають Дез, Дум. Їх об’єднує Гільдія Тіні. На чолі цієї гільдії стоїть Максим Скелет, наскільки я його знаю персона не дуже приємна, цікавився раніше фентазі, потім магією, не знаю напевне, але мені здається, що тут пахне сатанізмом, хоча маю зауважити хлопець начитаний, розумний. Але зробити нормальний сейшен йому не вдається.
Мені подобаються ДМЦ, Арахнофобія, Іліада.
