так треба

Сьогодні минув ще один період мого життя. Він був реально щасливим, жодного моменту я не думала інакше. Дякую!))
Якось воно буде далі.

Цього місяця у двох журналах мої казки.

У "Маленькому Розумнику" - про хлопчика, який утік за куліси цирку і пережив там купу небезпечних і незвичайних пригод. Вже бачила, малюнки кльовіііі! Особливо фокусник і коза.

У "Вигадуй. Думай. Грай" - про зоопаркового сторожа, якого директор зоопарку змусив перетворитися на бегемота. Ще не бачила, чекаю свої примірнички.

Розглядаючи руки і спину в дзеркалі... пора собі признатися. я невротик. і можливо мені варто було би до фахівця.
Але... воно ж не шкодить нікому. А мені - тільки так, трошки. Принаймні поки я не забуваю про дезінфекцію.
Погано, що я не розумію, чому я це роблю.

ранок собі був як ранок... встигла трохи з Мартою поговорити. а щойно вона поїхала на чергові медогляди, мені такий напад мігрені вшпарило... давно так не було. встигла зжерти кетанов. і навіть крізь нього головний біль пробивався.
В мене завжди був виражений ореол - це сліпа пляма, яка спочатку зосереджується в полі зору, а потім розходиться від нього наче коло по воді. Сьогодні і він був яскравий. дуже добре видно було границю ореолу - зигзагоподібний такий шов. оце дуже важко описати, так, наче простір шматочками викладений, а всередині порожнеча.
Потім, коли зір у фокусі повернувся, а ореол відійшов на периферію, зрозуміла, що з головою фігня. читаю мейл, мушу кілька раз кожне словосполучення перечитати, бо не розумію значення слів. не можу відповісти, бо не можу пригадати, як звучать слова, які мені потрібні. не можу зосередитися. трохи запанікувала, пішла усміхатися перед дзеркалом. Але нє. Все було гаразд. Начиталася всякого в інтернеті, блін... була колись мені стаття трапилася, що бувають ускладнення аж до інсульту. але, дякувати Богу, всьо гаразд.
Випила міцну каву, несподівано різко полегшало. Теж, скільки читала, що кофеїн сприятливий під час мігрені - ніколи не помагало, та я й не сильно сподівалася.
Що то було? Не здивуюся, якщо до вечора з погодою щось стрьомне стане, град чи гроза якась...

А, ще... до мнемічних прийомів. згадала. Знаєте, як там цифри пропонують запам"ятовувати? Ось 八 - це типу халат, він коштує 8 баксів. А це 六 халат, який придавили кришкою - він через то коштує тільки шість.
Мама мія. Чому саме вісім? Чому саме шість? Казна-що, а не мнемічні прийоми.
В принципі, воно вже не дуже мені треба, але захотілося. Склала для всього десятку послідовну історійку про рибалку.
Починається з години ночі, коли є річка але її в темряві ледве видно: 一
В другій місяць трохи визирає і видно вже береги 二
В третій зовсім вийшов і видно місячну доріжку на воді 三
В четвертій засвічується вікно в халупі рибалки 四
В п"ятій рибалка виходить на призьбу, потягується, спершись на весло 五
В шостій прокидається малий син і несе йому вудку 六
В сьомій рибалка вже веслує на човні 七
В восьмій дивиться на відображення очерету у воді 八
В дев"ятій так само вдивляючись у відбитки у воді, бачить, як злітає лебідь 九
В десятій він уже вдома і показує сусіді: оооотакенну рибу спіймав! 十

Днями приятелька розповіла про свою десятирічну доньку, що нині перебуває в таборі відпочинку.
Дівчинка розповіла мамі про свій бізнес. Вона взяла до табору три іграшки і щовечора влаштовує аукціон - хто спить із зайчиком. хто з ведмедиком... Заробляє таким чином не гроші, просто цукерки.

Що ви про це думаєте? Якби ваша дитина таке вигадала, що би відчували, гордість чи тривогу?

Ще: у мене нова музична любов - Susumu Hirasawa
Пошукайте трек Indra - це просто супер

p/s дивно було знати, що в цьому питанні і тепер аж такі розбіжності. В одного плюс, в іншого мінус.
Мій погляд на ситуацію був такий: я здивувалася, як точно дівчинка змогла визначити потреби людей, які її оточують. Чи може навіть - оточуватимуть? Цікаво було б знати, замислила вона це завчасно чи уже на місці. Принаймні, я в її віці не зуміла би здогадатися, що інші діти засинають в чужому місці, що в ці моменти їм хочеться додому, хочеться затишку і пухнастого зайчика під бік. Навряд чи я про це думала би.
Те, що вона заробляє собі цукерки, мене не збентежило. Я знаю цю дитину, вона контактна, приязна і щодня тягає нових дітей до себе додому: мамо, це моя нова подруга, дай нам щось поїсти! І розумію, що вона це робить тому, що може. Їй цікаво випробувати щось нове. Щиро сподіваюся, ніхто з дорослих не додумається втовкмачувати їй, що так чинити соромно.

Наша нова начальниця все-таки забула нас протабелювати. Здається, це підозрювали всі навколо. І так, їй нагадували. Привіт, два тижні без зарплатні :(

Моя кішка - феєричне... оте... шо у японців олень плюс коняка.
Поставила їй в новому місці коробку з піском. Пісок їй знайомий, ми його постійно брали. Саджаю всередину кішку, щоб знала, що це їй.
Кішка обнюхується. озирається. і починає той пісок жерти.

Тягаю цеглу. Не того, що мені треба, а того, що родичам горить забрати з гаража свій металоломний запорожець, який там стоїть з прадавніх часів. Складаю ту цеглу рівним-рівним стосом за літньою кухнею. Має бути рівненько і красиво - я ж усе-таки дівчинка.
У вихідні має остаточно вирішитися з електрикою і з туалетом. Дядько, який прийшов домовлятися щодо копання ями, назвав нереально малу ціну. Коли я розгублено ляпнула, що очікувала значно вищої ціни, сказав: твій батько мені свого часу теж дуже допоміг.
Щоразу, коли таке чую (а чую я таке за останній місяць регулярно), так стискає...
Батько лишив по собі дуже багато добрих справ. Деякі з них тепер повертаються до мене.

Дізнаюся нове про речовини.
Наразі дізналася вже стільки, що візьму й напишу лікнеп для дівчаток, які не хочуть нічого рішать, як ото я, а хочуть чупа-чупс і на море... але однаково мусять робити всякі ремонтні роботи.

Цегла. Вона важка. Капєц яка важка, особливо для дівчинки, яка не хоче нічого рішать. Але ті штуки, якими їх скріплювали в старовину, часто зовсім не міцні. Мені вдалося розібрати цегляну грубку практично самостійно. І стінку зробити на її місці так само зуміла сама. З"єднувала цементом і піском, див. наступний пункт.

Цемент. Прийнято мішати з піском, 1 до 3 і розводити водою. Речовина, яка виходить в результаті, здатна триматися нормально або на горизонтальній, або на дуже кривій поверхні. Застигає добре, але за якийсь час вкривається тріщинами. Рівно накласти не вдається навіть на маленьку дірку в стіні - стікає, навіть коли густа. Має гидкуватий чорно-сірий колір.

Цементно-вапняна штукатурка. Здатна триматися на вертикальній поверхні майже без зусиль. Фактуру має дуже шершаву але геть не таку міцну, як цемент, колір світлий. Легко обшурхується. Невеликі дірки - ну, з долоню чи трохи більші - із певним зусиллям вдалося заштукатурити рівно. Більші - ніяк.

Гіпсова штукатурка. Дивовижно пластична, на стіні тримається чудово, зачіпається за майже все, за винятком глиняної суміші, якою скріпляли цеглу. Тільки нею мені і вдалося замазати і великі діри, і маленькі тріщини. Рівну поверхню шпателем зробити теж досить легко. Обіцяє бути зовсім світлою, що теж тішить. Питання лиш за тим, чи добре триматиметься?

Вапно. В часи мого дитинства вапно роз"їдало й пекельно сушило руки, його треба було нескінчено довго змивати з підлоги і меблів, які лишалися й лишалися білими. Наносилося це все якоюсь стрьомною мотузяною щіткою, яка багато розляпувала і погано фарбувала.
Зара все набагато краще. Вапно продається у вигляді пасти, жирної білої пасти, яку треба розводити водою. Мити після неї підлогу набагато легше і швидше, висохла майже не береться на одяг, на стіну лягає добре, густо, і вона справді дуже біла і яскрава. А в якості щітки я використала стару для взуття - і то виявилося досить зручно.

Монтажна піна. З норовом. Слухається погано. Але нею вдалося заповнити великі і глибокі порожнини над вікном. Важко було там, де дірка - з м"яч, глибока, і вгорі. Ясно, що вся ця піна випадала. Але коли я підклеїла під ту дірку скотчем поліетиленовий пакет, все вийшло. Висохло, тримається добре. А! Дуже важливо постаратися не вимаститися. Бо вона не зчищається взагалі нічим, як суперклей. Кошшшшмар...
Для чого вона добра - так це забивати нею щілини в плінтусах та у вікнах. Потім, коли висохне зайве треба обрізати звичайним кухонним ножем, бажано із зубчиками. Це легко.

Силіконовий герметик. Важливо, щоб був у тюбику, а не в тубусі. Бо інакше знадобиться якась спецфігня, якийсь пістолет. Але річ чудова. Витискається легко, слухняно, пальців не бруднить, застигаючи, перетворюється на ґумоподібний прозорий жгутик. Попідклеювала ним скло у вікнах, заклеїла тріщину в тому склі і навіть латку з уламка скла де треба поставила, і притримувати довго не мусила. все дуже легко і зручно