так треба

це звучить так малоімовірно, але здається, "Мануал до черепахи" таки стане книжкою.
Видавництво каже, потрібно моє фото. З резолюцією 300, свіже і гарної якості.
І шо із цим робити? я на 90% фотографій схожа на бабуїна :((((((((((((

Родичі відкусили у мене півхати.
До кінця травня, сказали, не турбуватимуть. До кінця травня! за ці два тижні я маю відокремити свою територію: зробити окреме опалення, окреме електропостачання, прорубати двері між двома своїми кімнатами, перетягти меблі, зробити двері в літню кухню...
Спочатку страшно було настільки, що я не могла навіть їсти. Вечорами телефонувала мамі і бадьоро розповідала, що в мене все під контролем і що мені буде навіть краще, ніж було. Сили на бадьорий голос вистачало рівно до кінця розмови і все.
Потім Марта рятувала мене спільними завтиками в які-небудь мультики.
Потім не знати звідки з"явилося дуже багато фізичної сили. Я змогла дуже швидко вичистити свій садочок від бур"янів, хоча до того дико втомлювалася вже після невеликого обробленого клаптика. Прокидалася страшенно рано і навіть до роботи щось там робила. Просто бо мусила до чогось докладати сили, я би здуріла, якби в мене не було бодай ілюзії якогось поступу.
А потім почали з"являтися батькові друзі, яких я не бачила дуже-дуже давно. Самі. Несподівано. З ними стало якось зрозуміліше, що я маю робити, в якому порядку, і безпомічність відступила.
Зараз у мене вже зроблено окреме опалення. Ванна перенесена, водопостачання замкнене на моїй території. Обидві кімнати побілила, за винятком тих клаптів, де закладатимуть і прорубуватимуть двері. Сьогодні сама впоралася з тим, із чим взагалі не було кому допомогти - знайшла оголошення про вивіз металолому і вичистила літню кухню від великої частки непотребу. Тепер в мене ще трішки грошей на ті всі штуки. Попереду танці з дверима і електрика.
Звідки вони беруться, власні сили і люди, які готові допомогти у важку хвилину? Просто беруть і беруться. І своє "я впораюся" вечорами мамі я повторюю дедалі спокійніше і впевненіше.
Головне, аби інших клопотів не додалося. Аби стабільно було на роботі і вдома. А з тим, що є, впораюся.

флешмобчик.
Виявляється, я асоціююся в Сани з оцією тьотькою:

Це Беатріс Поттер. Наскільки я зрозуміла, вона пише казочки про кроликів для зовсім маленьких, але я їх не читала.

В п"ятницю і суботу в Запоріжжі була Леся Рой. Ми з Мартою ходили. Ооооо, що це було!.. Я і раніше знала, що вона класна, але цей суботній виступ...
Спочатку трохи почитала Олена Михайленко (нарешті по-людськи розвіртуалилися, а знайомі ж бодай іще з 2002 року!) Потім одна пісня, інша... і тут Леся пропонує вгадати, якою мовою буде наступна.
А потім ця забавка так сподобалася присутнім (хех, для Марти то взагалі бомба - вона ж ніколи не може пройти повз іноземне говорення, щоб не спробувати визначити мову!), що наступну, і наступну, і наступну ми вгадували.

Я розуміла... це неможливо. Але мені страхітливо того хотілося. І коли я почула цю пісню, у мене наче свідомість розшарувалася. Частина казала: так, це воно, ти ж чуєш! А частина: заспокойся, це тебе глючить просто тому, що ти так цього хочеш! Мрійні галюцинації!
Але це була японська.

Ми з Мартою перезирнулися. Мене просто розривало на тисячу маленьких хом"ячків!
В результаті там було багато дивовижного: португальська, норвезька, білоруська, лемківська, чеська, болгарська, сербська, польська... Марта вгадувала майже все, тож ми там завоювали репутацію крутих поліглотів))) ну, я примазалася, звісно) що я могла вгадати ще? Чеську, польську, білоруську.
Але наступний шок був, коли я з"ясувала в Олени що японську Леся сама склала. Обсілася підручниками і написала. Хіба не круто? І нехай вона там з помилками виявиться, я все одно дуже хочу побачити текст.
Він починається словом "ясашіі", що означає ніжний. або простий.

Була вона із групою, до речі. Прикольно)) З самою Лесею і з флейтистом Володимиром навіть пощастило познайомитися.
Шкода тільки, що вона приїхала застуджена. Мені дико ніяково, коли заради того, щоб зробити приємність мені, глядачу, людина зайве себе мучить. Хіба це так обов"язково? Я би зрозуміла, якби концерт відклали на тиждень чи два. І інші так само, гадаю.

Вчора мала чергові нерви. В дверях стирчав папірець, що в мене борг за газ під 600 грн і як не оплачу, перекриють, думай впродовж 5 днів.
Шозанафіг полягав у тому, що комуналку я оплачую дисципліновано, контролера не бачила півроку мінімум, а цифри в тій цидулці не збігалися з тими, що на лічильнику, і близько.
Вранці подзвонила туди, вони спокійнісінько записали справжні показання і сказали, що "просто собі написали в середньому", бо в мене завжди зачинено.
Стрьомні люди... а може то я така, надто нервова фіфа.
Лікувалася музичкою, Швайн - саме то, шо треба в такі моменти.

Відсвяткували день народження літклубу. чесно сказати, давно не видавалося у нас настільки паскудних іменин.
Я не була готова приділяти багато часу організації, вигадуванню ігор, як ми це колись робили, але вже пиріг би сякий-такий спекла, тож запропонувала облаштуватися, як завжди, у мене на хаті. Але народ шось знову мутив, комусь було незручно в неділю... Зрештою Іра всіх підбила святкувати в якомусь клубі, що типу занедорого надає приміщення і чайничок отаким компаніям, як ми. Зветься воно "Щелезуб". Приходити можна зі своїми ніштяками і сидіти, скільки влізе.
Ми вирішили, що вона має на увазі оту нині модну фішку - антикафе. Власне, ніхто проти не був.
Проблеми почалися, коли всі зібралися. Іра подзвонила і сказала, що спізниться, бо має інші справи. Це можна було би зрозуміти, якби не траплялося з рівно тією самою регулярністю, як і сама поява Іри. З її слів ми мали піти в той клуб і бавитися собі, а вона потім прийде. От тільки ніхто, крім неї, не знав, де це.
Але хіба то проблема? Анна запропонувала плюнути на клуб і піти до неї в офіс. Там зара нікого, є чай, кава, штопор і всі необхідні речі. Ми купили їдло та вино і зібралися їхати, але Іра стала намертво і всяко почала нас по телефону переконувати таки її зачекати. Мовляв, ми її підставляємо, вона ж домовилася!
Будо холодно, настрій був підіпсований. Почекали ще хвилин 20, нарешті, Іра таки прийшла. Тут почався новий цирк, бо Настя Сибірська кинулася обіймати Іру і плакатися їй, як ми, гади, на неї гнали. Я сказала, що мене зараз знудить рожевими соплями.
Ще хвилин 10 суперечок, чи їхати до Анни, де є штопор, чи іти в клуб, де не факт, шо є штопор. Зрештою, перемогли замерзлі, а Іра, що буває вкрай рідко, визнала провину і сказала, що, коли таке вже, сама принесе усе, чого не вистачатиме.
Пішли в клуб.
Щелезуб виявився маленькою кімнаткою, в кутку столик, достатній для компанії, стільців теж вистачило всім - акурат для десяти осіб. Ще там була тахта, яка, на щастя, не пригодилася для сидіння, бо досить низенька як на стіл. В іншому кутку був кабінет кравчині.
Нас зустріла дівчинка з барвистими кісками, відрекомендувалася, сказала, що нам тут ніхто не заважатиме і запропонувала повісити куртки на вішак. Те ми і зробили. Стали з"ясовувати, що тут є, а чого нема. Нам у розпорядження дістався пристойний чайник, пара десятків одноразових погарків, кілька добряче брудних чашок, кілька запилюжених паперових серветок і дуже, дуже стрьомний ніж. Можливо навіть заготовка для ножа, над якою марудився якийсь недосвідчений реконструктор, а коли в нього ніц не вийшло, зо зла гатив ним, по чому попало. Річ була тупа і теж брудна. Згодом знайшовся ніж №2, цей уже був пристойний. І Штопор на диво був.
Іру послали купувати чай, каву і погарі. Тут дівчинка з кісками втрутилася і сказала, що з Ірою має піти якийсь хлопець. А то ж, блін, не по-джентльменськи. Я трохи офігіла від такого підходу. Чому вона втручається? В яких ми взагалі тут умовах? Ми в гостях і маємо зважати на цю людину, як на господиню? Чи ми купуємо послугу все-таки і маємо право на святий спокій від повчань персоналу?
Дівчинки цієї взагалі було забагато. Щойно Іра пішла, вона стала посерд кімнати, завимагала уваги і сказала, що хоче розповісти нам, що це взагалі за заклад і чим вони займаються. Мене на той момент це уже добряче харило, тож я чемно поцікавилася:
- А це обов"язково?
- Нет, ну если вы не интересуетесь молодежной жизнью города, вы, поэты... если вам все равно... тогда, конечно, я могу ничего не рассказывать! - видала дівчинка нову порцію повчань, і стала чекати, коли ж ми розкаємося і зацікавлено попросимо її продовжувати. Але ми мовчали. Вона ще пару разів перепитала, чи точно нам нецікаво. Ми підтвердили. Після цього дівчинка вмостилася у нас за спинами на тій тахті і вшпинилася у свій ноут.
Ненадовго, правда... вона ще не раз стояла над душею. Радила, як нам нарізати фрукти. Прочитала монолог на тему української - "Я заметила (!), вы тут украиноязычные, так я украинского не понимаю, так что если я сразу не отвечу на что-нибудь..."
Замовкни, дівчинко, замовкни і заспокойся, ніхто тебе ні про що не питатиме, всі й так тільки й мріють, коли ти нарешті даси нам спокій, - приблизно таке думала я. І не одна я, гадаю.
Щойно дівчинка вшилася в туалет, Сана не втерпіла, подзвонила Ірі і сказала їй щось люб"язне, судячи з усього, бо Іра огризнулася, мовляв, вона старалася, організовувала, а ми мали би бути вдячні... Отаке. Ми вдячні. Варто було їй сказати, що вона подбала не про нас, а про те, щоб якась її стрьомна приятелька заробила зайві 50 гривень?
Саме святкування затрималося аж на 2 години і було коротке, бо частина народу були обмежені в часі. Всі були, як завжди, жовчні і насмішкуваті. Може трохи дужче, ніж зазвичай. Настя Сибірська розливалася в компліментах своїй психіатрессі. Анна вкотре переконувала дружити зі спілкою письменників і геть не чула нашого "на-фі-га нам це???" Новий фаворит Барліга з Саною на ім"я Женя фотографував, бавився видошукачем і поводився на диво пристойно. Стрьомна дівчинка Таня спізнилася і на диво теж поводилася пристойно. А позаду німим докором стовбичила на своїй тахті господиня. Мовчки, слава Богу, тепер уже мовчки, і можна було уявити, ніби її там нема.

Після Райнсмаєра взяла перечитати іншу книжку з цієї ж серії - "Кохання" Анджели Картер. Вона про те, що в світі досить багато причмелених людей. Герої книги - аж троє таких. Двоє братів і дівчина, яка приблудилася до одного з них і стала йому за дружину. Дівчина - художниця, дуже дивна, мов екзотичне звірятко, вона не надто вміє кохати, але сподівається принаймні, що вміє привласнювати. Книга подобається мені своєю хворобливою логікою і ще тим, що вона просто перенасичена тупиковими ходами. ніби голос розуму постійно боязко каже: а може би... а оця божевільна логіка йому щоразу хррррясь шлагбаумом по носі!

Коли закінчила, мусила безнадійно ритися по поличках у пошуку ще не читаного. Абсолютно навмання взяла Маріо Варгаса Льосу, "Роту добрих послуг" - про кадетів військового училища. Незважаючи на мою нетерпимість до всього навколовоєнного, цілком собі пішло. але я не знаю, що тут рекомендувати. в центрі уваги люди, досить примітивні, такі, які в житті крутяться так, як їх крутить, не опираються нічому, виявляючи однаково бездумно агресію чи добро. Довгий час плуталася, які частини від чийого імені оповідаються.

Позавчора вициганила у Марти читати першою свіжу книжку Ушкалова - "Жесть". Поки що не маю нічого до говорення, бо тільки-но почала, але вже лапки потираю у передчутті приємної читанки.

Цілий день від самого ранку: з празнічком, з празнічком... І звідки вони всі знають, що нині день народження мого ічібана?!
http://www.youtube.com/watch?v=d97leeevNPs

Торф

こい* - не те, що коїться.
こい* - те, що минає.
Подивися на ту, що мови, як іграшки міняє.
Жодна з них не була переконливіша за решту.
これ は いたみ でした**.

こい*, де та вода, що вимиє камінь з-під ребер?
こい*, рухомий короп, сухо тріскають стебла.
Подивися на ту що мови, мов іграшки міняє.
Жодна з них тобі не заміна.
いたい***.

いとしい 人****, це торф, - він роками горить собі непомітно.
いとしい 人, це торф, - він не потребує притоку повітря.

_________________________
* читається: коі
** читається: коре ва ітамі дешьта
*** читається: ітаі
**** читається: ітошіі хіто

Щойно на роботі:

Начальник:
- Таню, бачила, на адресу вебмайстра лист якийсь дивний прийшов - з невідомо чиїм паролем.
Франківна:
- А, то мені, тільки ж я казала, щоб не на вебмайстра!
Начальник:
- А, то ж я думаю, чи це хакери на якийсь новий рівень вийшли...
Фіш:
- Угу, крадуть паролі у багатих і розсилають їх бідним.